Підтримати
Донька Ірини Дягілевої ходила до школи, де навчальна програма передбачала вивчення на пам’ять національного гімну Росії. Але вчителі ігнорували цю вимогу і натомість тихо віталися зі своїми учнями вранці фразою: «Слава Україні!». Окупаційна влада просила Ольгу Малярчук, яка працювала в службі таксі, проводити розрахунки в рублях. Але вона й далі платила гривнями.
«Все це просто не спрацювало», - сказала Малярчук про російську пропаганду, яку транслювали на телебаченні впродовж дев’яти місяців російської окупації Херсона. В неділю вона гуляла в парку з маленьким прапорцем України.
Напис на бігборді край дороги говорив: «Ми разом з Росією!». Але підліток на ім’я Олександр здер російський плакат і порвав на шматки. Журналістам New York Times хлопець сказав, що почувається «вільним».
Армія України, всупереч всім оцінкам після вторгнення більш могутнього сусіда в лютому, визволила сотні сіл і міст в ході контрнаступів на півночі від Києва, на південному сході Харківської області і тепер на Херсонщині. Але сам Херсон - це особливий випадок. Він став центром амбітної російської кампанії з асиміляції місцевих мешканців і викорінення української ідентичності. Саме це Владімір Путін готував всій Україні, якби його армія була більш успішною. Він постійно повторював, що українці і росіяни - це нібито «один народ».
«В Херсоні українські пісні були заборонені. Якщо розмовляти українською мовою, можна було потрапити під арешт. Школи перейшли на російську програму навчання, а школярам говорили, що вони росіяни, а не українці», - пише New York Times.
В перші дні після визволення міста стало очевидно, що російські зусилля провалилися. Будівельник Сергій Блошко жив у будинку друзів впродовж дев’яти місяців окупації, боячись арешту за те, що він брав участь в протестах в березні, коли в Херсон прийшла російська армія. Російські солдати правда прийшли до нього додому. Але, не знайшовши там чоловіка, вкрали його телевізор і холодильник. Однак, росіяни знайшли декого з його друзів, які, за словами Сергія, після затримання зникли.
«Вони були представниками проукраїнського населення. Те, що тут відбувалося, було етнічною чисткою», - сказав Блошко про спроби асимілювати жителів Херсона.
Він вказав на кричущу різницю між тим, як в місто зайшла українська армія минулого тижня, і як поводилася російська в лютому.
«Коли наші солдати приїхали, їхні кулемети були підняті вгору, в повітря. Коли росіяни заходили, то націлили свої кулемети на людей. Це все пояснює. А ще вони казали, що були нашими визволителями», - розповів чоловік.
New York Times пише, що по всій Україні війна пришвидшила культурний розрив між українцями і росіянами. І це якраз протилежне до того, чого добивався Путін. Українці-білінгви, які розмовляли російською до російського вторгнення, перейшли на українську мову. Письменники в Києві запропонували закрити музей, присвячений Міхаілу Булгакову, який жив в місті, але писав російською мовою. В Одесі пообіцяли демонтувати пам’ятник Катерині II. Політика «декомунізації», яка почалася десятиліття тому після вторгнення Росії на схід України і передбачала заборону радянських назв вулиць, тепер розширилася на всі російські культурні згадки. Багато міст в Україні позбуваються вулиць Алєксандра Пушкіна.
Через три дні після того, як російська армія пішла, ще кілька сотень людей на центральній площі Херсона все ще святкували своє визволення. Але з'явився і страх. Впродовж дня в місті можна було почути звуки вибухів від артилерійський обстрілів десь неподалік. Зрештою, російські військові все ще не так далеко, на іншому березі Дніпра. Малярчук розповіла New York Times, що попри провал російської програми асиміляції, окупанти й далі видавали російські газети і транслювали проросійські телевізійні програми в ефірі місцевого телебачення. В четвер, відступаючи, солдати Росії підірвали телевізійну вежу, щоб Україна не вела свою трансляцію на сусідні окуповані території. Малярчук похвалила українську армію за те, що вона терпляче виснажила російські сили, місяцями завдаючи дуже точні удари по лініям забезпечення і позиціям навколо Херсона і в самому місті. За її словами, цей підхід допоміг зберегти підтримку українського уряду.
Одна високоточна ракета, запущена з системи HIMARS, поцілила в російський гарнізон, розташований за сотню метрів від дому Малярчук. Вікна повилітали, але ніхто з мирних мешканців не постраждав.
«Це був красивий вибух. Дякувати Богу за Америку, Канаду і Велику Британію, а ще за дідуся Байдена», - сказала жителька Херсона, маючи на увазі західну військову підтримку України, яка допомогла вигнати російські сили з міста.
В центрі Херсона російська база була розташована через дорогу від місцевої лікарні. Після прямого удару від бази залишилися руїни. Але в лікарні жодне вікно не розбите. Сімейний лікар Іван Терпак сказав, що постріл був вартий ризику, тому що армію Росії потрібно було вигнати з міста.
«Вони б не пішли, якби в них не стріляли. Мене ніхто не питав, але якби спитали, я б сказав: «Вперед, стріляйте»», - сказав Терпак.
Дягілева розповіла New York Times, що відправила свою доньку в школу лише після того, як дізналась, що вчителі залишаються вірними Україні. Вони вдавали, що підігрують російській окупаційній адміністрації, але насправді не навчали дітей за російською програмою. Дягілева визнала, що були й інші школи, де все ж навчали так, як хотіла Росія.
Пенсіонерка Ірина Родаванова, яка працювала куратором Херсонського музею мистецтв, сказала, що жорстокість російських солдатів відштовхнула місцевих мешканців і підірвала спроби їх асимілювати. Солдати побили її чоловіка на дорозі, звинувативши його в порушенні правил дорожнього руху.
«Я погоджуюся з нашим президентом. Краще без електрики, без води і без опалення, але щоб без росіян», - сказала вона.
New York Times нагадує, що за кілька тижнів до відступу солдати вивезли рештки російського аристократа 18-го століття Григорія Потьомкіна, таким чином прибравши символ історичного і культурного зв’язку міста з Росією. Отець Віталій з собору святої Катерини сказав, що якось росіяни в балаклавах прийшли і сказали, що хочуть захистити рештки князя Потьомкіна від українських атак. Два солдати винесли кістки в чорній торбі. Ще двоє забрали дерев’яну труну, яка пролежала в соборі два століття.
«Це була найважливіша реліквія нашої церкви. Але вона важливіша для них, ніж для нас. Він - важлива історична фігура і символ російських імперських амбіцій», - сказав отець Віталій.
Він додав, що Україні варто було б вимагати повернення кісток Потьомкіна. Однак, священик визнав, що жителі Херсона не будуть проти, якщо цього ніколи не станеться.
«Нам не потрібні ці кістки. Можливо наступні покоління навіть забудуть, що вони колись були тут», - додав він.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google