Ось несподіваний факт: в часи, коли американці не можуть погодитися один з одним бодай в чомусь, існує стабільша і широка підтримка передачі щедрої економічної й військової допомоги Україні у її боротьбі проти зусиль Владіміра Путіна знищити країну. Це ще більш дивує, якщо подумати, що більшість американців не могли знайти Україну на мапі всього кілька місяців тому. Оскільки це країна, з якою в США ніколи не було особливих відносин.
Про це на сторінках New York Times пише триразовий лауреат Пулітцерівської премії Томас Фрідмен. Він зауважує, що збереження цієї підтримки впродовж літа буде ще важливішим. Оскільки російська війна переходить в фазу «сумо», коли двоє гігантів борються, намагаючись виштовхати суперника з рингу і ніхто не бажає поступитися, але водночас і сил перемогти немає.
Автор очікує, що підтримка України ослабне, оскільки війна змушує глобальні ціни на енергоносії і продовольство зростати. Однак, він переконаний, що більшість американців потерплять, поки Україна не зможе відновити свій суверенітет військовим способом або укладе прийнятну мирну угоду з Путіним. Фрідмен пояснює, що його короткостроковий оптимізм заснований не на даних опитувань, а на історії. Зокрема, він звертає увагу на нову книгу Майкла Манделбаума «Чотири століття американської зовнішньої політики: слабка держава, велика держава, супердержава, гіпердержава».
Манделбаум - професор зовнішньої політики Школи передових міжнародних досліджень Джона Хопкінса. Він стверджує, що хоч підхід США до України може здатися неочікуваним і новим, насправді він таким не є. Історія американської дипломатії свідчить, що американська політика щодо Києва досить знайома і передбачувана. І настільки, що Путіну і Сі Цзіньпіну корисно було б ознайомитися з книгою Манделбаума.
Впродовж всієї історії США коливалися між двома широкими підходами до зовнішньої політики, пояснює експерт.
«Один з них акцентує увагу на владі, національних інтересах і безпеці і тісно пов’язаний з Теодором Рузвельтом. Інший - передбачає поширення американських цінностей, його представляє Вудро Вілсон», - вважає Манделбаум.
Ці два погляди на світ часто конфліктували, але не завжди. І коли з’являвся зовнішньополітичний виклик, який стосувався як американських інтересів, так і цінностей, політика США займала золоту середину, користуючись широкою і довготривалою підтримкою суспільства.
«Так сталося під час Другої світової війни, а потім під час Холодної війни. І, схоже, саме це відбувається знову, коли йдеться про Україну», - вважає Манделбаум.
Але як довго буде тривати ця підтримка? Це величезне питання, відповідь на яке ніхто не знає. Тому що війни йдуть водночас передбачуваним і непередбачуваним шляхом. У випадку України передбачувана частина полягає в тому, що чим більша ціна війни, тим гучнішими будуть голоси незгодних в Америці чи в Європі. Вони будуть стверджувати, що західні інтереси і цінності вийшли з рівноваги в Україні. Вони будуть наполягати, що Захід не може собі економічно дозволити підтримувати Київ, аж поки він не здобуде перемогу, вигнавши армію Путіна з української території. І допустити повну поразку Кремля теж не можна, тому що тоді він застосує ядерну зброю. І щось подібне вже озвучив президент Франції Еммануель Макрон, який наголосив, що Заходу «не можна принижувати Росію». Ці його слова спровокували невдоволений протест з боку України.
«В кожній війні в американській історії були незгодні, навіть в часи Війни за незалежність США. Тоді ті, хто були проти неї, переїжджали в Канаду. У наших найкращих головнокомандувачів - у Вашингтона, Лінкольна і Рузвельта - є одна спільна риса: будучи президентами воєнних часів, вони змогли довести країну до перемоги, попри незгоду», - пояснює Манделбаум.
Президент Джо Байден теж зіштовхнеться з таким викликом, особливо через відсутність консенсусу серед союзників чи з Україною у питанні, що можна вважати «перемогою». Це буде відновлення контролю Києва над кожним метром української території, яку окупувала Росія? Чи ж перемога - це якщо Україна за підтримки НАТО завдасть такий потужний удар по російський армії, що Путін буде змушений погодитись на компромісну угоду, але все ще збереже контроль над якоюсь територію? А що робити, якщо Путін вирішить, що він ніколи не погодиться на будь-який компроміс і замість того буде намагатися повільно й болюче вбивати Україну?
Манделбаум зауважує, що в двох найважливіших війнах в історії США - Громадянській і Другій світовій війні - «нашою метою була повна перемога над ворогом».
«Проблема Байдена і наших союзників в тому, що ми не можемо стати собі за мету повну перемогу над путінською Росією. Тому що це може спровокувати ядерну війну. Однак, лише щось схоже на повну перемогу не дозволить Путіну робити так, щоб Україна кровоточила вічно», - пояснює експерт.
І ось тут наступає непередбачувана частина війни. Після більш ніж 100 днів боїв ніхто не може сказати, як все закінчиться. Війна почалася в голові Путіна і, швидше за все, вона закінчиться лише тоді, коли він скаже, що хоче цього. Вочевидь, російський автократ відчуває, що час на його боці. Тому що він здатен витримати більший біль, ніж західні демократії. Але великі війни - дивна річ. Незалежно від того, як вони почалися, закінчення може бути абсолютно непередбачуваним.
Фрідмен наводить цитату з біографії Вінстона Черчілля, опублікованої в 1930-х роках, про його видатного предка герцога Мальборо: «Великі битви: програні чи переможні, - змінюють весь хід подій, створюють нові стандарти цінностей, нові настрої і нову атмосферу в арміях і країнах. І всім до цього доводиться пристосовуватись». На думку Манделбаума, Черчілль хотів сказати, що «війни можуть змінити хід історії, а великі битви часто вирішують результати війн. Битва між Росією і Україною за контроль над Донбасом потенційно може стати такою історичною битвою».
27 країн ЄС - найбільший торговельний блок світу. Вони вже намагаються радикально скоротили торгівлю й потік інвестицій в Росію. 31 травня країни ЄС домовилися відмовитися від 90% імпорту російської нафти. І це вони зроблять до кінця 2022 року. Це завдасть болю не лише Росії, а й споживачам і виробникам в Європі, які вже платять астрономічні ціни за бензин і газ. Але все це відбувається в часи, коли відновлювані джерела енергії, такі як сонячні і вітрові електростанції, починають конкурувати ціною з викопним паливом. А автовиробники по всьому світі переходять на виробництво електричних машин і нових батарей. В короткостроковій перспективі все це не зможе компенсувати падіння поставок енергоносіїв з Росії. Але якщо ціни на бензин і нафту будуть астрономічними рік чи два через наслідки війни в Україні, «почнеться потужний зсув інвестицій в індустрію електричних авто, розширення ліній електропостачання, в лінії передачі й довготривалі сховища електроенергії». Цей зсув переведе весь ринок з викопного палива на відновлювані джерела енергії, - вважає директор E3G Том Бурк.
«Війна в Україні вже змушує кожну країну й компанію серйозно прискорити свої плани щодо декарбонізації», - сказав він.
«Морські війни 19 століття пришвидшили перехід з вітрильників на кораблі з паровими двигунами. Перша світова війна принесла відмову від вугілля на користь нафти. Друга світова зробила ядерну енергетику основним джерелом. В кожному з цих випадків інновації воєнного часу переходили в сферу цивільної економіки й давали початок новій ері. Війна в Україні відрізняється тим, що вона не спонукає до створення самих енергетичних інновацій, а робить потребу в них більш зрозумілою. Але потенційний вплив може бути не менш трансформуючим», - писало нещодавно бізнес-видання McKinsey Quarterly.
Якщо ця війна неминуче не підірве цю планету, вона обов’язково допоможе зберегти її. І з часом вона позбавить Путіна головного джерела грошей і влади. Це буде досить іронічно.