У Казахстані на референдумі, який відбувся минулої неділі, 71% громадян, які взяли в ньому участь, проголосував за будівництво в країні атомної електростанції (АЕС).
Наразі ще невідомо, хто зводитиме АЕС. Але дуже ймовірно, що будівництвом усієї станції або установками реакторів займеться «Росатом», а оплачуватиме роботу Казахстан китайським кредитом. З одного боку, це буде легальною фінансовою підтримкою Росії в обхід санкцій. З іншого — Москва одержить іще один інструмент реалізації політики неоколоніалізму в Центральній Азії. Як відбувається ця експансія, ми бачимо на прикладі інших країн, де стоять російські реактори.
Однак Центральна Азія — не єдиний у світі регіон, де Росія як спосіб розширення свого впливу використовує не тільки вагнерівців, постачання зброї та агресивну інформаційну кампанію, а й АЕС.
Протягом останнього десятиліття РФ активно просуває в Африці проєкти з будівництва атомних електростанцій. За словами генерального директора регіонального офісу «Росатому» в Центральній і Південній Африці Райана Кольєра, його компанія готова запропонувати «широкий спектр ядерних рішень, які відповідають різноманітним потребам африканських країн, зокрема атомні електростанції великої потужності, плавучі атомні електростанції (ПАТЕС) і малі модульні реактори (ММР)».
«Росатом» уже будує в Єгипті АЕС «Ель-Дабаа», яку збираються ввести в експлуатацію 2026 року. Російська держкорпорація також підписала угоди «про співробітництво у використанні атомної енергії в мирних цілях» із двома десятками африканських держав — Бурунді, Ганою, Руандою, Ефіопією та іншими. З деякими країнами проговорюють проєкти будівництва АЕС. На сьогодні в Росії ядерні спеціальності опановують більш як дві тисячі студентів із африканських країн.
Після того, як у Буркіна-Фасо, Малі, Нігері відбулися військові перевороти й хунти, які захопили владу, згорнули військове та політичне співробітництво зі США та Францією і зміцнили відносини з Росією, «Росатом» провів переговори про будівництво АЕС у регіоні Сахелю. У підсумку російська держкорпорація підписала з Буркіна-Фасо меморандум про взаєморозуміння щодо будівництва АЕС. А кілька днів тому «Росатом» обговорив плани побудови атомної електростанції і з делегацією Малі.
В Африці гостро відчувається дефіцит електроенергії: населення континенту становить 1,37 мільярда людей, і понад 600 мільйонів із них не мають нині доступу до електрики. Водночас, за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), 26% споживання енергії в Африці пов’язані з нафтою, 17% — із газом (за рахунок якого виробляється 46% електрики). Прогнозують, що до 2030 року попит на енергію в промисловості, вантажних перевезеннях і сільському господарстві в низці африканських країн зросте на 40%.
Нині в Африці розвивають «зелену» енергетику. Водночас у африканських державах вважають, що ядерна енергетика може задовольнити попит і сприяти розвитку економіки, вирішуючи проблеми дешевої та стабільної електроенергії. Але для Росії співробітництво у сфері мирного атома — частина довготривалої стратегії з посилення політичної присутності в Африці, контролю над стратегічними галузями економіки й доступу до корисних копалин.
«Контракти на будівництво АЕС передбачають також підготовку персоналу, постачання ядерного палива, вивезення ядерних відходів… Це означає, що країни надовго будуть прив’язані до Росії. Своєю чергою, ця технологічна залежність забезпечує політичний вплив Москви», — зазначив у коментарі ZN.UA експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак. Цей політичний вплив пізніше можна конвертувати, зокрема й у голосування африканських країн в ООН щодо українських резолюцій.
На думку Їжака, після широкомасштабного вторгнення в Україну знизилася ефективність «Газпрому» та «Рособоронсервісу» як інструмента фінансування зовнішніх операцій, і Кремль зробив ставку на «Росатом». Ця держкорпорація, за винятком деяких її підприємств, не потрапила під санкції Заходу. Пояснюється це тим, що «Росатом» — одна з небагатьох компаній у світі, яка опанувала весь ядерний паливний цикл (тобто збагачення, виробництво палива, переробку), і багато країн залежать від російського ядерного палива.
Але для реалізації такої стратегії Кремля потрібно багато грошей.
Оцінюючи перспективи будівництва АЕС в Африці, слід враховувати не тільки ризики безпеки, недостатній рівень розвитку електромережевої інфраструктури, нестачу кадрів, політичну нестабільність, а й високу вартість таких проєктів — по кілька десятків мільярдів доларів. У африканських країн, які залежать від зовнішніх кредитів, таких грошей немає. Не дуже зрозуміло, де візьме потрібні мільярди й Росія, яка тепер витрачає величезні кошти на війну з Україною.
Африканіст, співзасновник Центру дослідження Африки Юрій Олійник зазначив у коментарі ZN.UA, що якщо АЕС у Єгипті — це вже реальний проєкт, близький до завершення, то будівництво атомних електростанцій у країнах Сахелю — наразі лише наміри. «Якщо АЕС і побудують, то не найближчим часом. Нині це більше медійна історія. А загалом я скептично ставлюся до реалізації планів щодо будівництва АЕС у Буркіна-Фасо та Малі», — поділився сумнівами Олійник.
«Якщо ці проєкти — не блеф, то не виключаю, що Росія домовилася з Китаєм про фінансування будівництва АЕС», — зі свого боку висловив припущення Олексій Їжак. У такий спосіб Пекін руками Москви ще більше посилить свою присутність на континенті й послабить вплив Вашингтона й Парижа. Водночас країни континенту вже потрапили в боргову пастку, розставлену Китаєм. Як і у випадку з Росією, інвестиції КНР в Африці пов’язані з бажанням одержати доступ до ринку та корисних копалин, а також заручитися політичною підтримкою.
На недавньому Форумі китайсько-африканського співробітництва лідер Піднебесної Сі Цзіньпін оголосив про намір Пекіна надати африканським країнам інвестиції в обсязі 360 млрд юанів (45,8 млрд євро). Планується, що протягом найближчих трьох років 210 млрд юанів (26,7 млрд євро) буде видано у формі кредитів, іще 80 млрд юанів (10,1 млрд євро) — у формі різних видів допомоги. Китай також збирається провести спільні військові навчання з африканськими країнами, розвивати проєкти у сфері зеленої енергетики й відправити до Африки медичний персонал.
Якщо ж плани з будівництва АЕС у Буркіна-Фасо та Малі є блефом Кремля, то його метою може бути можливість додатково тиснути на Захід, прагнення налякати його поширенням ядерних технологій і перспективами розміщення цивільних ядерних об’єктів у нестабільних країнах. Нагадаємо, що в Сахелі активно діють не лише туареги, які намагаються створити власну державу Азавад, а й ісламісти, пов’язані з «Аль-Каїдою» та ІДІЛ. Тим часом влада Малі, Буркіна-Фасо, Нігеру не контролює значної частини території своїх країн.
У цій ситуації будівництво АЕС збільшує ризики того, що ядерні об’єкти захоплять сепаратисти або ісламісти. Що, своєю чергою, збільшить загрозу ядерної катастрофи. Власне кажучи, історія із захопленням росіянами Чорнобильської та Запорізької АЕС показує, наскільки небезпечною та непередбачуваною може бути ситуація.
Попри очевидні переваги атомної енергетики для Африки будівництво АЕС пов’язане із серйозними ризиками. Ці ризики стосуються політичної нестабільності, економічних викликів, екологічної загрози та соціальної напруженості. Для успішної реалізації атомних проєктів на континенті африканським країнам слід не тільки вирішити внутрішні проблеми, а й налагодити ефективне міжнародне співробітництво, забезпечити підготовку кадрів і впровадити жорсткі стандарти безпеки. Лише в такому разі АЕС можуть стати каталізатором сталого розвитку регіону, не загрожуючи його стабільності.