Україна клопоче про обов'язкові гарантії безпеки для забезпечення виживання. Союзники ще не готові це зробити. Незважаючи на місяці розмов на цю тему, в Західному альянсі все ще розділені щодо того, як реагувати на запит Києва. Про це з посиланням на опитування п'яти європейських дипломатів пише POLITICO.
Чи має НАТО, до якого прагне приєднатися Україна, вести цю розмову всім Альянсом? Чи можливо найбільші військові сили світу мають надати індивідуальні зобов’язання? Чи потрібні будь-які гарантії, крім членства в НАТО? І ще чиновники ставлять собі питання – що таке, ці «гарантії безпеки»?
За словами дипломатів, усі ці питання залишаються відкритими, навіть якщо союзникам залишилося всього п’ять тижнів до зустрічі у Вільнюсі на ключовому саміті НАТО. Україна встановила саміт як дедлайн, вимагаючи від союзників взяти на зустрічі чіткі зобов’язання щодо допуску України до НАТО та надання гарантій безпеки на цьому шляху.
«Україна – країна з найбільшим досвідом у світі, яка чує «ні» від НАТО", – нарікала віцепрем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції Ольга Стефанішина.
Таким чином, прихильники Києва стикаються з незручною реальністю: багато хто насправді не хоче давати Україні конкретний графік вступу до НАТО на цей момент. Але вони також не хочуть залишити українців розчарованими чи вразливими перед черговим вторгненням.
Як наслідок, низка західноєвропейських лідерів дедалі частіше відмовляються від гарантій безпеки та пропонують більш оптимістичні формулювання щодо членства. Але за такою риторикою приховане фактичне планування, яке все ж заплутане – це відображення труднощів зіштовхнути в суперечки різнорідну групу урядів, тоді як в Україні точаться бойові дії.
«Іноді, – сказав високопоставлений східноєвропейський дипломат, який залишився анонімним для обговорення внутрішніх питань альянсу, – важко зрозуміти, про що ми говоримо».
НАТО. Спектр варіантів від Макрона й Сунака
Україна хоче, щоб лідери НАТО дали Києву дорожню карту вступу на період після війни – і конкретні гарантії безпеки від західних столиць. Кілька західних лідерів останніми днями, принаймні на словах, говорили про необхідність гарантій безпеки.
Президент Франції Еммануель Макрон підтримав «щось середнє між гарантіями безпеки в ізраїльському стилі та повноправним членством [в НАТО]», посилаючись на віддану військову допомогу, яку союзники надають Ізраїлю роками. А прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак додав власне розпливчасте зобов’язання, сказавши, що союзники «хочуть переконатися, що ми запровадили заходи безпеки для України на тривалий термін».
Але нинішні та колишні чиновники кажуть, що немає консенсусу щодо надання гарантій – ані щодо того, що вони означатимуть, ані який формат можна використовувати.
«На одному кінці спектра, – сказала Каміль Гранд, колишній помічник генерального секретаря НАТО, – це повноправне членство в НАТО. Цей варіант несе з собою залізну гарантію статті 5 – напад на одного союзника вважається нападом на всіх союзників.
На іншому кінці спектра, зазначив він, знаходяться те, що можна вважати «паперовими гарантіями», як-от слабкий Будапештський меморандум 1994 року, який давав Україні слабкі гарантії від Росії, США та Великої Британії.
За його словами, між ними є багато «варіантів» – від двосторонніх договорів до фактичних політичних зобов’язань – і завдання полягає в тому, щоб знайти «правильне місце».
Однією з пропозицій на столі є так званий Київський договір безпеки, концепція, розроблена офісом президента України Володимира Зеленського разом з колишнім генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном. Згідно з цим планом, основна група союзників візьме на себе зобов’язання щодо зміцнення оборони України протягом багатьох років за допомогою як військових, так і невійськових ресурсів.
Окремо група колишніх високопоставлених західних оборонних чиновників і науковців також висунула ідею , спрямовану на довгострокову співпрацю та допомогу Україні у швидкому розширенні власної оборонної промисловості.
Це було б «подібно до оборонних зобов’язань США перед Ізраїлем», – сказав Олександр Вершбоу, колишній високопоставлений чиновник США, який також обіймав посаду заступника генерального секретаря НАТО. І це буде «проміжною» домовленістю до вступу України до НАТО, додав він на конференції у Брюсселі у вівторок.
Проте офіційні особи кажуть, що коли політики зараз говорять про «гарантії» та «запевнення», вони, по суті, говорять про обіцянки продовжувати надсилати зброю та забезпечувати навчання, а не про конкретні обіцянки стати на захист України.
«Частіше ми чуємо про запевнення, а не про гарантії», – сказав високопоставлений дипломат із Центральної Європи. «Схоже, що все зводиться до довгострокового забезпечення засобами для захисту».
Західноєвропейський дипломат погодився: «Багато хто з нас вважає за краще говорити про "гарантії безпеки"».
Сценарій Скандинавії: поспішна атака перед 5 статтею договору НАТО
Так, такий план Москви щодо Скандинавії не реалізовано. Але щодо України, то обіцянки отримати більше зброї – це не зовсім те, чого хоче Київ.
Натомість Зеленський все більше просив – у тому числі під час особистого виступу перед європейськими лідерами в Молдові – непорушних обіцянок, які є сходинкою до НАТО.
Стефанішина, віцепрем’єр-міністр України, уточнила, що Україна хоче щось на кшталт військових зобов’язань, які Фінляндія та Швеція отримали після подання власних заявок на вступ до НАТО протягом кількох тижнів після вторгнення Росії.
Тоді існували побоювання, що Росія може використати період між поданням заявки та вступом, щоб переслідувати дві країни, знаючи, що незабаром вони можуть потрапити під зобов’язуючу статтю 5 Альянсу про взаємний захист. Кілька великих держав НАТО заповнили цю прогалину, давши зрозуміти, що вони втрутяться, якщо Росія перетне кордон.
«Нам потрібні чіткі гарантії безпеки за прикладом Фінляндії та Швеції», – сказала Стефанішина. І ці гарантії, додала Стефанішина, мають діяти «на перехідний період до реального вступу України в НАТО, коли на нас поширюватиметься стаття 5 про колективну оборону».
Однак це частина проблеми.
Дебати навколо гарантій безпеки – поза рамками НАТО
Дипломати розділилися щодо того, чи повинні гарантії – чи запевнення – бути частиною розмови НАТО щодо заявки України. Наразі більшість людей, які відстежують дискусії, кажуть, що дебати навколо гарантій, швидше за все, відбуватимуться поза рамками НАТО.
«Гарантії безпеки НАТО – це стаття 5, це повноправне членство», – сказав у середу глава альянсу Єнс Столтенберг, відповідаючи на запитання про потенційні гарантії для України. «Я знаю, – додав він, – що між Україною та деякими союзниками також ведуться дискусії та консультації щодо двосторонніх домовленостей».
Але навіть якщо це питання формально не стоїть на порядку денному НАТО, дебати про гарантії зараз у всіх на думці, оскільки союзники готуються до липневого саміту.
«Незалежно від того, згадуються [гарантії] в комюніке НАТО чи ні, практично вони матимуть опосередкований вплив на альянс, – сказав високопоставлений дипломат із Центральної Європи, – тому витісняють це питання і роблять вигляд, що це не питання НАТО».
Для деяких посадовців дебати щодо гарантій безпеки відволікають увагу від єдиної гарантії, яка, за їх словами, дійсно має значення: можливого членства в НАТО.
«Чи якась країна серйозно розглядає можливість надати Україні справжні двосторонні гарантії безпеки? Лише стаття 5 гарантує значення», – сказав перший дипломат зі Східної Європи.
Цей дипломат стверджував, що довгострокові поставки зброї «не є гарантією безпеки».