Війна — це найсерйозніше випробування для будь-якої країни, адже вона спричиняє найсильніші страждання та нестерпний біль людям. Це також важливий момент для рефлексії: якою має бути Україна, щоб відновитися після агресії, а також запобігти схожій загрозі в майбутньому? Правосуддя є ключовим складником пошуку відповіді на ці питання. Саме зараз ми маємо побудувати систему, яка впорається з викликами війни, захистить постраждалих і забезпечить відповідальність винних осіб.
Війна на території України стала випробуванням для держави, світу, але насамперед — для всього українського народу. Саме українці стають жертвами жахливих наслідків цих подій, нам доведеться із цим жити й відбудовувати країну, коли війна закінчиться. Як це робити — питання екзистенційне.
Для початку потрібно відповісти на інше питання, а саме: як узагалі стали можливими дії та поведінка країни-агресора щодо держави Україна та її народу?
Зазвичай агресію виявляють щодо тих, хто має та демонструє слабкі місця. Тому для нас як для нації ця війна — також a wake up call, аби здійснити переоцінку й інвентаризацію всього, що робить нас недостатньо сильними, щоб бути здатними ефективно протистояти агресії. І, оскільки ця війна вже стала каталізатором розвитку та зміцнення національної ідентичності, ми маємо усвідомлювати свою відповідальність та вплив на формування процесів, які стосуються розбудови держави після війни.
Правосуддя — одна з «больових точок» України
Правосуддя має бути не лише ознакою сили держави, а й працювати як запобіжник розпалювання будь-яких конфліктів. На жаль, за всі роки незалежності в Україні так і не було побудовано ефективної системи правосуддя: вона не стала прозорою, незалежною, неупередженою, справедливою. Вона не стала потужною. А тому ніколи й не користувалася довірою людей. Згідно з даними опитування Gradus Research, проведеного в квітні 2022 року, лише 2% громадян довіряють українським судам.
Після початку збройного конфлікту 2014 року досить швидко стало зрозуміло, що Україна має дуже низьку спроможність правосуддя щодо таких масштабних злочинів, як воєнні злочини та злочини проти людяності. За вісім років вдалося досягти певного прогресу за окремими напрямами. Проте брак системного підходу із залученням необхідних ресурсів, підтримки та впровадження найкращих світових практик призвів до неспроможності забезпечувати якісні та ефективні розслідування, а також справедливий розгляд справ відповідно до міжнародних стандартів.
Це важливо, оскільки найтяжчі злочини, а саме воєнні, злочини проти людяності, геноцид та агресія — це злочини міжнародні, щодо яких необхідно застосовувати саме міжнародні стандарти розслідування та судового розгляду. Лише в такому випадку вироки за цими злочинами будуть справедливими в очах не лише національної, а й міжнародної системи правосуддя.
Так, наприклад, процеси щодо В. Шишимаріна (вбивство цивільної особи під час війни) та двох інших російських військових — О. Іванова та О. Бабикіна (обстріли Харківської області), звинувачених у вчиненні воєнних злочинів, викликали сумніви щодо якості процесів як в українського громадянського суспільства, так і в міжнародної спільноти. Як наслідок — ще більше недовіри до «бренду» українського правосуддя.
Що робити?
Українська система правосуддя не перша стикнулася з такими викликами. У світі є безліч прикладів, більш-менш успішних, на які ми можемо спиратися. Але, звісно, бездумне копіювання не спрацює. Підвищення спроможності — це системний професійний розвиток на всіх рівнях, від слідчих до суддів, який забезпечить достатній рівень знань і навичок для роботи з найтяжчими злочинами. Проте лише цього недостатньо. Необхідне належне законодавство, яке регулюватиме проведення розслідування та розгляду цих справ. Сучасна система також потребує передової технічної підтримки й оснащення.
Український уряд вже почав рухатися у правильному напрямку. 3 квітня 2022 року президент Володимир Зеленський анонсував створення «спеціального механізму правосуддя». А в травні 2021 року Верховна Рада ухвалила закон, що гармонізує національний Кримінальний кодекс із міжнародним гуманітарним правом. Отже, першим кроком має стати підписання президентом цього закону, щоб він набрав чинності й міг застосовуватися правоохоронними органами. До того ж законодавство досі потребує подальших змін до Кримінального процесуального кодексу щодо строків розслідування, стандартів доказування, прийнятних видів доказів, забезпечення права на справедливий суд, захисту свідків і жертв тощо.
Водночас Україні досі бракує ресурсів і сталої практики розслідування міжнародних злочинів. Допомогти тут має залучення міжнародних експертів і партнерів. Однак більшість таких ініціатив сьогодні не є скоординованими та мають погано вибудовану взаємодію. Відповіддю на цей виклик є гібридний механізм правосуддя, який об’єднує національний і міжнародний елементи у єдину впорядковану систему.
Це дасть змогу забезпечити довіру до розслідування та збільшить упевненість у здійсненні судового провадження відповідно до міжнародних стандартів. Довіра згодом стає запорукою виконання вироку. Такий досвід мають одразу декілька держав, які пережили масштабні конфлікти: Сьєрра-Леоне, Камбоджа, Боснія та Герцеговина. Поєднання національного та міжнародного елементів, зокрема й на рівні слідчих, дає більше можливостей для передачі практичного досвіду, знань і навичок. Гібридна модель забезпечує незалежність, прозорість і неупередженість правосуддя. Що також збільшує довіру до системи та її легітимність в очах усіх залучених сторін.
Дизайн механізму за такою моделлю також може бути різним. У Сьєрра-Леоне та Камбоджі уряд з власної ініціативи уклав угоду з ООН про створення окремих гібридних органів. У Боснії та Герцеговині створення Боснійських палат щодо воєнних злочинів (Bosnian War Crimes Chambers) передбачало окрему ланку системи правосуддя, яку з часом було інтегровано в національну систему. Механізм щодо Косова було створено за підтримки Європейського Союзу. Всі вони мають свої переваги та недоліки. Дизайн має відповідати потребам та цілям, які має задовольнити й досягнути механізм.
Розвиток спроможності національної системи є так само ключовим пріоритетом, як і здійснення правосуддя щодо якомога більшої кількості найтяжчих злочинів. До того ж міжнародний елемент може розв’язувати проблеми, з якими національна система не впоралася б самостійно. Це яскраво ілюструє приклад Сьєрра-Леоне. Саме за допомогою міжнародного елементу у спеціальному механізмі вдалося обійти проблему імунітету, завдяки чому до відповідальності було притягнуто колишнього главу іншої держави — президента Ліберії Чарльза Тейлора.
Розвиток спроможності національної системи також збільшить ефективність роботи Міжнародного кримінального суду (МКС), який уже розслідує ситуацію в Україні. Це дасть змогу МКС сконцентруватися на притягненні до відповідальності топпосадовців і виконати свій мандат належним чином. Водночас на національному рівні буде забезпечено ефективні процеси правосуддя щодо середньої та нижчої ланки злочинців. Так забезпечується принцип комплементарності, коли МКС по суті доповнює національну систему у процесах правосуддя щодо ситуації в тій чи іншій країні.
Альтернативний варіант розбудови системи на національному рівні — створити спеціальні органи розслідування воєнних злочинів за аналогією з антикорупційними органами — Спеціалізовану воєнну прокуратуру та Вищий суд із воєнних злочинів.
Прокуратура мала б повноваження здійснювати загальну координацію розслідувань справ щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Суд розглядав би такі справи, а до відбору кандидатів могли б бути залучені експерти з досвідом роботи в міжнародних воєнних трибуналах. Перевага такого варіанту — він не потребує змін до Конституції та рішень міжнародних організацій. Однак основним викликом буде забезпечення незалежності такого механізму, а отже — й авторитету та легітимності судових рішень на міжнародному рівні.
Ця війна вкотре нагадує, як важливо вчитися на власних помилках і виправляти їх. Тільки так ми зможемо розвивати свідомість, укріплювати національну ідентичність і розбудовувати державу, в якій відчуватимемо безпеку та впевненість у власних силах. Правосуддя за найтяжчі злочини — один із багатьох елементів цього процесу, але без нього подальший розвиток України буде неможливий. Тому важливо знаходити й будувати ефективні механізми. Досвід, який можна використовувати, є. Залишилося віднайти мудрість і волю, аби ефективно його використати.