Хто сьогодні вчить наших дітей? Якщо перед вами коли-небудь стояло завдання знайти педагогів — ви знаєте, що це зробити дуже важко. Ні, причина точно не в кількості кандидатів. Ми в Unicorn School, наприклад, пропонуємо цікаві фінансові умови для вчителів, тож заявок багато. Проблема в тому, що вибирати ні з кого: типовий педагог сьогодні — це людина, котра перебуває у стані емоційного вигорання, з фокусом уваги на навчальний матеріал, а не дитину, мета якої — відчитати матеріал і далі будь що буде. Інновації здебільшого сприймаються як щось вороже, до них варто ставитися з пересторогою.
2022 року я брав участь у кількох програмах підвищення кваліфікації вчителів як тренер. Вдалося попрацювати з понад 300 вчителями майже з усіх регіонів України. І отриманий досвід лише підтвердив мої спостереження: це не питання окремої «бульбашки», це системна історія. Звісно, є винятки — молоді, талановиті, які прагнуть не переказати підручник, а запалити вогонь жаги до навчання в серці дитини. Але саме на контрасті проблема виглядає ще гірше. Бо таких учителів небагато, вони переважно молоді, віком до 30 років, і зазвичай на них полюють приватні школи.
У наш час самоосвіти, Гуглу та безмежних можливостей Інтернету класична роль учителя трохи розмилась і втратила свою колишню концепцію, в якій досі живе більшість педагогів. Отже, ми вирішили пошукати нову і задуматися: хто ж він, учитель, у 2023 році? Яке його завдання, і яким він має бути, щоб виховати розумних, самодостатніх учнів, котрі знайдуть своє місце в суспільстві? Поміркуймо ж, які взагалі існують підходи вчителя до процесу навчання.
Передача інформації. Вчитель — людина-флешка. Це найпростіший і найдавніший метод роботи вчителя з учнями. Найулюбленіша рольова модель більшості вчителів, бо саме про це говорили в навчальних закладах, де вони навчалися. Саме це відбувається у школі щодня: вчитель прийшов, щось розказав і пішов. Але чи достатньо цього у XXI столітті? Адже сьогодні будь-яку інформацію можна знайти в Мережі за лічені секунди. Тоді навіщо потрібен учитель? Діти й батьки щодня ставлять це запитання.
Було цікаво, коли під час відбору на одну з програм підвищення кваліфікації я запитав: «Чому важливо вивчати саме ваш предмет?» Учителька історії, яка мала на нього відповісти, відкрила телефон і почала гуглити. А викладач математики відповів, що математика вища за будь-які пояснення. Все має бути зрозуміло кожному без додаткових аргументів. Вочевидь, такий підхід не посилює жагу до знань у дітей, описана роль має модернізуватись і розширюватися разом із модернізацією суспільства. Які ж нові підходи до учнів застосовують учителі?
Наставництво і менторство. Вчитель — сенсей і гуру. Так, можливо на слові «наставництво» вам уява одразу малює японські фільми про сенсеїв та їхніх учнів, що прийшли перейняти майстерність від гуру. І в цьому є частка правди. Наставництво — це стосунки між учителем і учнем, коли досвідченіша людина допомагає менш досвідченій здобути певну компетенцію. Такий підхід досить ефективно зарекомендував себе на багатьох курсах та освітніх заходах. Стосовно шкільного навчання, то тут педагог-наставник має докласти максимум зусиль, аби розкрити потенціал дитини і допомогти її особистісному зростанню. Наставництво — популярний вид викладання, особливо коли йдеться про приватні школи або ж індивідуальні заняття вчителя і учня. Цей підхід можна назвати — «Навчи мене робити, як ти!».
Проте для того, щоб наставництво перетворилося на високі результати, вчитель має теж підходити під стереотип наставника. Наприклад, у нашій школі працює вчителька фізики, Поліна. Діти її обожнюють, бо вона на кожному уроці демонструє їм «круті фішки»: вони міряють струм на щоці свого сусіда, розбираються з тим, як працює лазер, на прикладі справжнього лазера, пробують створити свого робота, і це все викликає неймовірну цікавість. Поліна — для дітей справжній ментор, людина, котра може робити те, чого хочуть навчитися вони самі. І саме так працює наставництво.
Тьюторство і супровід. Учитель — тренер для мозку. Тьюторство (від англійського tutor — викладач, керівник) — це метод, коли вчитель супроводжує учня впродовж усього процесу навчання. Інакше кажучи: тьютор — репетитор, який займається з учнем або з декількома дітьми певний період часу, щоб передати їм навички і знання предмета й дати змогу реалізувати власний потенціал. Тьютор звертає увагу на здібності дитини і намагається забезпечити індивідуальну освітню траєкторію. Хороший підхід. Бо на уроці, де 30+ дітей, учень ще може якось відсидітись і не вчитись, а тет-а-тет із учителем учню, хочеш-не-хочеш, доведеться навчатись.
Але будьмо чесними: чи це реально в українських умовах? Гаразд, коли йдеться про приватну школу з малокомплектними класами — тоді, може, ще так. У державних — навряд. Знаю, що в багатьох приватних школах є роль куратора, який супроводжує навчальний процес і, крім методичної роботи, допомагає учням у створенні власної освітньої траєкторії, яка узгоджується із учителями.
Незважаючи на певні переваги, тьюторство — це все ж таки більше про опанування знань усередині готової програми. Завдання тьютора — зробити так, щоб дитина навчалася математики чи біології, але нічого більше. Дитина може вивчити предмет навіть «з-під палиці», однак жоден педагог не примусить учня таким чином полюбити навчання. Де ж узяти тоді цю любов?
Вчення — світло. А де воно вмикається?
Кожен педагог запитує себе, де ж та чарівна кнопка, що примусить дитину любити його предмет. Звісно, її не існує. В кожного з нас є улюблені предмети і «прохідні», нецікаві нам. Але ключ до дитини в тому, щоб дати їй полюбити не конкретний предмет, а сам процес навчання! Полюбити отримувати нові знання, мислити різнобічно, глибоко, мати власну думку. Так, хай дитині не подобається хімія, а подобається література. Але, щоб осягнути це, дитина має розібратись і в хімії, і в літературі, і навчитися мислити самостійно. Предмети в цьому підході — лише тренажери, з допомогою яких ми розвиваємо інші якості.
Саме це — любов до самостійного навчання та мислення — і є ключовим фактором успішного навчання дитини в школі. І найкращий викладач — це той, хто прищепить дитині ці незамінні навички незалежного мислення та самостійного навчання, які мають назву Soft skills і «запалюють лампочку» жаги до знань у голові дитини.
Всесвітній економічний форум у Давосі у 2020 році вкотре опублікував список із основних 10 навичок майбутнього, які знадобляться людям для роботи через п’ять років. А отже, діти мають розвинути їх уже зараз, щоб стати успішними студентами й працівниками в майбутньому. Вгадайте, скільки з цих навичок займають soft skills? Так, усі десять!
ТОП-10 навичок для дитини, які має їй дати сучасний викладач:
- Аналітичне мислення.
- Активне навчання.
- Розв’язання складних проблем.
- Критичне мислення та аналіз.
- Креативність, оригінальність та ініціативність.
- Лідерство і соціальний вплив.
- Використання технологій та моніторинг.
- Створення технологій та програмування.
- Витривалість, стресостійкість та гнучкість.
- Логічна аргументація, розв’язання проблем і формування ідей.
Щоб виховати ці навички в дитини, наприклад розвинути критичне мислення чи роботу в команді, вчитель повинен допомогти дитині не просто завчити матеріал, а сформувати власну незалежну точку зору. Ініціювати з учнем диспут, обговорення, попросити дитину аргументувати свою позицію, не засуджуючи учня, але спонукаючи його до власної думки. Ключова теза тут така: немає неправильних думок і відповідей. Неправильними є лише мовчання і пасивність на уроці.
Порівняйте це зі звичним для нас «совковим» підходом, коли є лише дві думки: вчителя і неправильна. А ще — спробуйте здогадатися, про що писав автор. Якщо ваші думки не збігаються з тим, що написано в підручнику, або з версією вчителя, отримаєте зауваження — у кращому разі. Тобто зараз ми маємо великий геп: чого хочеться і що відбувається насправді щодня в українських школах. Ми прагнемо отримати людину майбутнього, а використовуємо для цього інструментарій минулого. Те саме що створювати «Теслу» на заводі ЗАЗ. Навряд чи вийде.
Також у Давосі особливо виділили такі важливі навички для учнів, як активне навчання (active learning), витривалість (resilience), стресостійкість (stress tolerance) та гнучкість (flexibility). Отже, завдання вчителя — шукати до дітей такий підхід, щоб розвинути всі ці якості. Тоді глибоке знання шкільного предмета буде не основною метою, а ніби «побічним ефектом». Головна ж мета — це всебічний розвиток особистості дитини і її готовність до самостійного осмислення будь-якого матеріалу, тобто до дорослого життя.
Із дітьми зрозуміло. А як же вчителям навчати дітей правильно?
Так, перед учителем завдання непросте. Як учити дітей того, чого вас самих не навчила ще та, радянська система? Відповідь одна — розвиватися самостійно. Прокачувати в собі навички коучингу, тренерської діяльності, вміння організовувати взаємодію з дитиною і так далі.
Запишіться на профільні тренінги, пройдіть курси, пошукайте навчання з коучингу та психології або принаймні читайте книжки. Ми в Unicorn School, наприклад, постійно проводимо навчання у форматі тренінг для тренерів (ToT) і в грудні закінчили Школу педагогічного дизайну, де розглядали всі сучасні тренди в освіті разом із нашими вчителями та колегами з інших шкіл. І, чесно кажучи, для мене як керівника школи прагнення вчителя до опанування нового, до експериментів у підходах та орієнтація на учня — мабуть, найважливіші фактори професійної компетентності. Бо ми точно знаємо, що можна бути вчителем найвищої категорії за статусом — і найгіршим педагогом у житті. Немає прямої кореляції.
Що таке Road Map, і навіщо вона вчителю?
Отже, ми з'ясували: щоб конкурувати з Інтернетом за увагу дитини, вчитель повинен розвиватися сам, опановувати нові освітні технології, володіти навичками soft skills і навчати цього дітей. Але є ще один необхідний учителю «англіцизм» — Road Map, або ж українською — карта компетенції педагога. Її ще називають «дорожня карта». Це спосіб візуального представлення стратегії: від чого ви рухаєтесь і куди хочете прийти. Намалюйте ваш власний освітній маршрут у вигляді дороги з пунктом «А», де ви зараз, і пунктом «Б» — кінцевою точкою шляху, результатом, яким педагогом ви хочете стати завтра. А потім намалюйте ключові «зупинки», що приведуть вас до бажаного результату. Опорні пункти на шляху, на кшталт «Прочитати дві книжки з менторства», «Подивитися серію роликів на Ютубі на тему особистих навичок» і так далі. Йдучи таким маршрутом, ви досягнете своєї мети і не втратите глобального бачення — що ви робите й навіщо. За бажання таку «дорожню карту» можна роздрукувати, ілюструвати у фотошопі або ж нарізати колаж чи зробити малюнок — будь-яка візуалізація допоможе вам яскравіше зобразити ваш шлях і кінцеву мету. У такий спосіб навчання та підвищення вашої кваліфікації як викладача проходитиме для вас яскравіше.
Якими мають бути ці головні точки-зупинки на дорожній карті вашої компетенції? Найімовірніше, це будуть історії й матеріали про:
- наставництво
- емоційний інтелект
- вміння організувати роботу в команді
- вміння організувати взаємодію з дітьми
- навички проєктної роботи
- та інші необхідні матеріали на ваш розсуд.
Сьогодні нові реалії і виклики життя потребують від учителів і нового підходу до дитини. Якщо вчитель сам залишатиметься у старій парадигмі, то ми продовжимо «штампувати» дітей, нездатних до самостійної діяльності. Або самостійними будуть тільки ті діти, котрі не вписуються в рамки освітньої системи. Але саме педагоги можуть її змінити, почавши змінювати себе, розвиватися і прокачувати власні навички! Це велика відповідальність, але й плоди в неї великі: адже діти — майбутнє нашого суспільства, і від того, як ми їх виховаємо, залежить, яким буде наше завтра.
Більше статей Володимира Страшка читайте за посиланням.