Як розвивати освіту після війни

07 серпня, 2022, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Маємо визначитися з пріоритетами майбутніх реформ

Україна переживає шостий місяць повномасштабної війни. Віра українців у перемогу та планування розвитку країни після неї — це те, що викликає подив і повагу в наших західних союзників, і те, що надає нам сили. Доки триває війна, в тилу закладається фундамент під нову післявоєнну Україну. В кожній галузі і сфері будуємо консенсус, щоб максимально скористатися з вікна можливостей для реформ, коли воно відчиниться. А доти нам потрібні публічні дискусії задля вироблення спільного бачення пріоритетів майбутніх освітніх реформ. 

Що ми маємо зараз

За вісім років після перемоги Майдану в освітній сфері здійснено дві фундаментальні реформи.

Запроваджено автономію закладів вищої освіти (не повну, та все ж суттєву), через яку зближено українську систему вищої освіти з європейською. Серед інституційних змін — впровадження трирівневої структури (бакалавр, магістр, доктор філософії), створення незалежної від МОН системи забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), завершення реформи аспірантури, скасування дипломів державного зразка тощо.

Запроваджено компетентнісний підхід до визначення змісту освіти на всіх рівнях базової освіти, зокрема через Нову українську школу (НУШ). Змінено підходи до навчання в молодших класах, модернізовано шкільну програму, систему підвищення кваліфікації вчителів.

Але нині трансформації зупинилися. Крім посилення частковості автономії університетів і спроби нівелювати НАЗЯВО, обмеження НУШ у її зародковості, та ще гучних дискусій щодо змін у системі фінансування, впродовж останніх півтора року процес змін у системі освіти фактично зупинено.

Дальші кроки

Немає сумнівів, що подальші реформи в освіті потрібні. Перед нами стоїть складне завдання: модернізувати систему, використовуючи кращі практики Заходу, але не втративши позитивних аспектів минулого. 

Здобутки минулого є. Батьки, які масово виїхали в Європу впродовж останніх місяців і відчули реалії німецької, польської чи данської систем шкільної освіти, одностайно стверджують: українські діти далеко попереду своїх однолітків із ЄС у знаннях з математики. 

Тимчасом, відчувши людяність західних підходів, наші діти вже не хочуть повертатися в жорстко ієрархічні відносини, якими характеризується українська школа. Їм подобається персоналізований підхід європейського вчителя. Зате їхні батьки часто остерігаються надмірної «грайливості» тамтешньої школи, адже вона явно не забезпечує того рівня академічних знань, який забезпечує її український аналог.

Схожа ситуація у вищій освіті. Українські студентки (переважно це дівчата), які опинилися за кордоном, утікаючи від бомб та ракет удома, радо занурилися в чудову інфраструктуру західних університетів. Хоч би як дивно для декого це звучало, рівень знань українських студентів часто зовсім не відставав від рівня знань їхніх західних однолітків. Правда, наші програють європейським колегам в ерудиції та розвитку ширини світогляду. І саме можливістю розвитку цих непрофільних аспектів вищої освіти університети ЄС приваблюють наших студентів. 

З часом студенти й учні все ж таки повернуться в Україну (хоча, очевидно, частина їх залишиться за кордоном надовго). Їхній досвід стане вимогою: українські системи шкільної та вищої освіти будуть змушені трансформуватися. Світогляд, ерудиція, інфраструктура, людяність підходів — ці елементи стануть вимогою часу. 

Але важливо в цьому процесі «європеїзації» не втратити тих знаннєвих здобутків, які, зокрема, дозволили нашим здобувачам «скуштувати» іншості за кордоном, не відчувши при цьому якоїсь своєї відсталості.

Які реформи потрібні в школі

Історично склалося так, що трансформація української системи освіти розпочалася з двох кінців: з вищої освіти і з початкової школи. Суть та принципи трансформації середньої, а особливо старшої школи обговорювалися значно рідше, ніж реформа НУШ чи реформа вищої освіти.

Коли йдеться про старшу школу, наразі маємо консенсус лише щодо потреби переходу до 12-річного навчання. Але є інші, менш популярні, проте необхідні кроки.

Продовження перебування учнів у школі не має бути самоціллю чи навіть основним засобом впровадження змістово іншої шкільної програми. Для цього також потрібно сутнісно змінювати саму інфраструктуру шкіл. Потрібно виокремити старшу профільну школу в самостійні навчальні заклади.

По-перше, практика перебування дітей усіх вікових груп — від першого до одинадцятого класів — в одному шкільному приміщенні має канути в минуле. Це не гігієнічно. Це також унеможливлює різноманітність середовищ соціалізації, які необхідні для повноцінної підготовки до життя. Саме різноманітність є запорукою виховання толерантності, самозарадності, громадянських компетентностей.

По-друге, виділення старшої школи — наприклад 8–12 класів — у спеціально обладнані приміщення уможливить інший підхід до формування змісту шкільної програми. Мова не йде про спеціалізовані «ліцеї», «гімназії» тощо. Мова йде про багатопрофільну старшу школу, в якій навчаються 800–1200 учнів, у якій можна забезпечити вибірковість предметів, різноманіття рівнів навчання поодиноких предметів в одному потоці (наприклад, умотивовані учні одного класу вивчають різні рівні складності математики чи історії, але спільно вивчають українську мову та правознавство), і в якій забезпечено інфраструктуру для якісного трудового навчання, спорту, театру, повноцінного учнівського самоврядування тощо.

У таких школах учні мають можливість уже в ранньому віці відчути свої сильні чи слабкі сторони, створивши більш індивідуалізовану освітню траєкторію. В таких закладах учні різних соціальних груп вчитимуться поруч, і частиною їхнього навчання стане набуття життєвих навичок співжиття. 

Після перемоги будівництво нової інфраструктури — зокрема шкіл — має стати пріоритетним як для держави, так і для іноземних донорів.

У будівництві багатопрофільних старших шкіл (за моделлю північно-американської high school) мають бути зацікавлені керівники місцевого самоврядування. Такі школи в перспективі мають стати центрами громадського (мистецького, наукового, спортивного) життя не лише для учнів, а й для батьків та дорослого населення, адже в них акумулюються різноманітні інфраструктурні потреби громади.

Потрібно переглянути тривалість навчального року.

Три місяці літніх канікул — рудимент аграрного суспільства, актуальність якого канула в минуле. Довші канікули в зимовий період і коротші в літній — дуже актуальні тепер. Отже, старша школа мала б забезпечити повноцінну активність упродовж усього року. В школах обов’язково має бути забезпечене кондиціонування приміщень, яке дасть змогу проводити якісне навчання та інші активності для всіх учасників навчального процесу у весняно-літній період

Куди далі після школи

Впродовж більш ніж десятиліття майже три чверті українських випускників шкіл вступають у вищу освіту. Це астрономічна цифра, порівняно з іншими європейськими країнами. Вона свідчить не про якість чи доступність вітчизняної вищої освіти, а про відсутність альтернатив. Серед випускників (і батьків) сформувався стійкий стереотип: до професійного коледжу чи училища вступають «невдахи».

Тому попит на збільшення «практичного» навчання задовольняється закладами вищої освіти. Така практика не відповідає місії університетів як центрів розвитку академічної думки, місць, де поєднуються освіта й наука, де формується певний елітний світогляд. Але у ЗВО зрозуміли, що, крім фундаментальних наук, у суспільстві є попит на підготовку бухгалтерів, мережевих адміністраторів, вебдизайнерів, менеджерів з туризму та інших невластивих вищій освіті професій. 

Університети мають визначитися зі своєю місією

Коли в українське законодавство впроваджувалися зародки університетської автономії, автори цієї концепції переважно були представниками топових закладів вищої освіти: НаУКМА, КНУ, ЛНУ, КПІ, УКУ тощо. Адміністрація та викладачі цих університетів розуміли, що розширення автономії (свободи) дасть їм змогу капіталізувати власні академічні й наукові здобутки, збільшити диференціацію своїх освітніх пропозицій, розвинути власні академічні спільноти. 

А що з іншими? В багатьох українських закладах вищої освіти немає навіть зародків «спільноти». Там доволі важко знайти наукові здобутки, які можна (чи варто) капіталізувати. Місія таких закладів часто обмежується підготовкою фахівців. Це заклади, які навчають. У традиційному сенсі, це не «університети». Кращим визначенням для них було б «заклади вищої професійної освіти». І таких у нас більшість, і це чудово.

У Франції еволюція університетів привела до того, що там паралельно існують великі заклади вищої освіти, які загальнодоступні для (майже) всіх охочих; які пропонують програми практичної підготовки фахівців для постіндустріальних професій паралельно з академічними програмами світоглядного розвитку; які стали центрами освіти впродовж життя. Крім таких широкопрофільних університетів, є й престижні академічні центри — т.зв. grande ecoles. Ймовірно, український ландшафт вищої освіти має стати трохи схожим на французький.

Для впорядкування системи можна було б запропонувати МОН та/або депутатам ВРУ внести ясність у законодавство і примусити заклади визначитися із власною суттю. Наприклад, як у часи СРСР, коли паралельно існували університети як заклади багатопрофільної та гуманітарної освіти — і профільні інститути. А ще було відділено Академію наук, адже реальна наука в університетах була досить маргіналізована.

Але така реформа «згори» приречена. За минулі два десятиліття майже в кожному закладі вищої освіти закріпилися й співіснують як «практичні», так і «академічні» освітні програми. Вимога до закладів визначитися з профілем і при тому закрити якісь програми або, навпаки, об’єднатися з іншими для забезпечення «широти» викличе потужний спротив на місцях. Навряд чи це політично можливо.

Автономія — це шанс провести реформу «знизу». Ідеться не лише про капіталізацію здобутків, а й про знаходження власної ніші.

Після війни

Мало хто заперечить, що українська освіта потребує змін. Наступний етап реформ стосуватиметься всієї галузі — від садочка до аспірантури. Перспектива вступу в ЄС, а також щедрість донорської підтримки, на яку можна розраховувати після перемоги, дає шанс на змістовий стрибок. Але для цього потрібен консенсус щодо того, якою саме має бути система, котру ми будуємо.

Більше статтей Михайла Вінницького читайте за посиланням.

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК