В ЄДИНОМУ ПОРИВІ

«Суровые годы проходят

Борьбы за свободу страны.

За ними другие приходят,

Они будут также трудны».

Хор Швондера з к/ф «Собачее серце»

Прихід весни в Україні завжди характеризується зміною форми боротьби уряду за добробут народу. Якщо взимку держава бореться за тепло, то з приходом теплих днів ареною стає аграрний сектор. Нинішнього року битва за врожай обіцяє бути ще цікавішою, ніж у попередні, оскільки в неї планується включити практично весь економічний потенціал країни. На початку лютого прем’єр-міністр України Віктор Янукович заявив: «Сьогодні не можна відокремлювати агропромисловий від промислового комплексу, бо вони мають доповнювати один одного: селяни — вирощують хліб, а промисловці забезпечують їх мінеральними добривами і технікою. Лише об’єднавши зусилля, ми подолаємо всі труднощі».

А труднощів насправді хоч відбавляй. Найбільша з них — отримання анонсованих обсягів майбутнього врожаю, що є карт-бланш для уряду в рік президентської кампанії. Відповідно до останніх прогнозів Міністерства аграрної політики України, врожай зерна 2004 року має становити 35 млн. тонн, що на 73% більше порівняно з минулим роком. За словами першого заступника міністра аграрної політики Миколи Безуглого, такий врожай зерна передбачений програмою «Зерно України-2004». Проте ще на початку року в проекті Закону «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2004 рік» врожай зерна прогнозувався в обсязі 40 млн. тонн. Більше того, уряд навіть розробив баланс попиту та пропозиції зерна, відповідно до якого попит на нього на внутрішньому ринку в поточному році мав дорівнювати 26,1 млн. тонн, експорт — 13 млн. тонн, імпорт — 1,5 млн. тонн. Як ведеться, життя поступово вносить свої корективи й цілком можливо, що до кінця посівної обсяги майбутнього врожаю плавно скоротяться до 30 млн. тонн, тим паче для цього існує низка об’єктивних передумов.

В авангарді — хіміки

Починаючи з 1990 року валовий збір зерна в Україні неухильно знижувався. Якщо в 1990-му в Україні було зібрано 51 млн. тонн зерна, то вже в 1995-му ця цифра зменшилася до 33,9 млн. тонн. Найкризовішими для вітчизняного АПК стали 1999 і 2000 роки, коли врожай становив лише 24,5 млн. тонн. За рахунок збільшення посівних площ і сприятливих кліматичних умов, ситуація набагато поліпшилася, що дозволило наростити обсяги врожаю зернових до 39,7 млн. тонн у 2001-му і 38,8 млн. тонн у 2002-му.

Рекордні врожаї 2001—2002 років було досягнуто за рахунок збільшення посівних площ. Так, якщо в 1992-му при врожаї в 39 млн. тонн було засіяно 13,9 млн. га, у рекордному 1993-му — 14,3 млн. га при зібраному врожаї в 46 млн. тонн, то для отримання 40 млн. тонн 2001 року та 39 млн. тонн у 2002-му треба буде засіяти 15,6 і 15,4 млн. гектарів відповідно. У поточному році агрогосподарства пішли вже второваним шляхом і мають намір розширити посіви зернових культур на 24% порівняно з 2003 роком — до 15,5 млн. га.

Крім цього, з початку року уряд розгорнув широкомасштабну боротьбу за збільшення застосування міндобрив аграріями. При цьому акцент було зроблено на необхідність використання виключно вітчизняних мінеральних добавок. Причиною для такої високої активності в цій сфері є фосфорне голодування українських грунтів, яке накопичувалося протягом останнього десятиліття.

За оцінками фахівців Інституту аграрної політики, правильне використання фосфорних добрив пришвидшує ріст і розвиток рослин, завдяки чому підвищується врожай і якість сільськогосподарської продукції. Відповідно до даних польових досліджень агрохімслужби, внесення 90 кг фосфорних добрив (у перерахунку на діючу речовину) на 1 га посівної площі залежно від грунту підвищує врожайність озимої пшениці на 400—500 кг/га, ячменю — 300—600 кг/га, кукурудзи — 400—800 кг/га, соняшнику — 150—200 кг/га, цукрової буряка — 300—800 кг/га, картоплі — 150—250 кг/га. При цьому, фосфорні добрива є також каталізатором для дії азотних і калійних речовин у грунті.

Нормою вважається внесення до 35 кг фосфорних добрив на один гектар. До останнього часу цей показник в Україні ледь дотягував до 10 кг/га. Крім цього спостерігається зменшення загальних обсягів застосування мінеральних добрив. Так, 2002 року їх було внесено 21 кг/га (у перерахунку на діючу речовину), тоді як у 1990-му цей показник становив 141 кг/га.

Виробничий сектор, котрий, за планами уряду, має кинути всі сили на подолання продовольчої кризи, на сьогодні виявився, м’яко кажучи, у пікантному становищі. Мінпромполітики 20 січня затвердив граничний рівень цін на добрива вітчизняного виробництва.

Але на цьому Кабмін не зупинився. Наказом Мінекономіки від 31 січня позицію «добрива мінеральні, хімічні й азотні» вносять в перелік товарів, експорт яких здійснюється за обов’язкової реєстрації контракту міністерством. Кабмінівські ініціативи не залишилися непоміченими й парламентом. 17 лютого у Верховній Раді зареєстровано законопроект, яким передбачається запровадження ставки експортного мита на аміачну селітру в розмірі 25 євро та запровадження нульової ставки мита на імпорт аміачної селітри до 1 липня 2004 року.

Як виробникам мінеральних добрив вдасться виконати поставлені Кабміном завдання, поки що залишається загадкою. Згідно з доповіддю президента Спілки хіміків України Олексія Голубова, виголошеною на конференції «Ринок мінеральних добрив і агрохімії-2004», серед проблем галузі мінеральних добрив найактуальнішими є:

високі витрати виробництва, обумовлені високим рівнем енерго- й ресурсоспоживання, надмірним зносом устаткування, технічною і технологічною відсталістю діючих вітчизняних агрегатів порівняно з зарубіжними;

цілковита залежність від імпорту технологічного природного газу;

домінування структурної частки азотних добрив в обсягах виробництва;

відсутність ефективної товаропровідної мережі вітчизняних мінеральних добрив на більшості підприємств України в цілому.

Утім, наукові припущення цілком підтверджуються реаліями життя. Передусім йдеться про поетапне підвищення ціни на газ для промислових споживачів, яке проводить НАК «Нафтогаз України» (на 3% щомісяця). По-друге, скоріш за все, подорожчає і сировина для виробництва мінеральних добрив. Крім цього один із основних виробників фосфорних добрив ДАК «Титан» заявив про збільшення собівартості виробництва пігментного двоокису титану внаслідок подорожчання сировини й енергоносіїв. Отже, можна припустити, що підприємство відчуває аналогічні фінансові проблеми і при виробництві добрив, воліючи не акцентувати на цьому увагу, аби уникнути ще більших адміністративних обмежень.

Відзначимо для повноти сюжету: попри всі розпочаті урядом заходи, до другої декади лютого аграрії закупили лише 161 тис. тонн мінеральних добрив (у перерахунку на діючу речовину), що становить 32% від їхньої потреби для проведення весняно-польових робіт, за необхідних 506 тис. тонн.

Нафтовики на марші

Природно, що польові роботи ніяк не обходяться без залучення нафтових компаній до «тісної та плідної» співпраці. Правда, «співпраця» найчастіше є односторонньою: уряд проводить адміністративні експерименти, а нафтопереробники зазнають збитків. Протягом останніх двох місяців між зацікавленими міністерствами й нафтовиками було підписано вже два (!) меморандуми про взаєморозуміння. Перший підписали 3 лютого і він стосувався поставок аграріям 1,5 млн. тонн дизельного палива за ціною 1700 грн./т. Згадане рішення міністр аграрної політики Віктор Слаута назвав компромісним, оскільки представники НПЗ наполягали на ціні в 1800 грн./т, а МінАПК — 1600 грн./т. Другий парафували наприкінці лютого. Від уряду підписи під документом поставили віце-прем’єр Андрій Клюєв і глава Мінпаливенерго Сергій Єрмілов; із боку виробників — керівники всіх без винятку найбільших нафтокомпаній.

Водночас залишається низка питань, які можуть досить сильно вплинути на досягнуті угоди. Передусім це статус документів, що мають скоріш рекомендаційний, ніж загальнообов’язковий характер. Ціна на нафту неухильно продовжує зростати. За оцінкою президента «ТНК-ВР-Україна» Олександра Городецького, залежність українського ринку нафтопродуктів від коливань світової ціни на нафту досить велика, оскільки більшість поставок нафти на українські НПЗ становить російська сировина. Крім цього існують неурегульовані фіскальні питання зі стягування ПДВ, а також наміри уряду РФ збільшити експортні мита на нафту з 1 квітня до 35,2 дол. за тонну. Нагадаємо, із
1 лютого розмір експортного мита на нафту в Росії дорівнює 33,9 дол. за тонну.

Як уже розповідало «ДТ», згідно з прогнозами операторів ринку на поточний рік вартість ПММ на роздрібному ринку може збільшитися в середньому на 30%. Додатковим чинником зростання може стати й компенсація низької вартості дизпалива для аграріїв за рахунок збільшення ціни на світлі нафтопродукти для роздрібних споживачів. Інакше вже восени поточного року уряд і нафтопереробники змушені будуть підписувати новий меморандум, де для проведення жнив ціна солярки для аграріїв буде набагато більшою, ніж 1700 грн./т. Тим паче що прецеденти вже були торік, коли заявлена на початку року ціна в 1550 грн./т на дизпаливо для аграріїв плавно переросла в 1700 грн./т у розпал «бензинової кризи».

Найоптимальнішим для уряду виходом із сформованої ситуації цілком може стати варіант закупівлі дизпалива перед проведенням польових робіт у держрезерв. У цьому напрямі вже намітилися деякі зрушення у вигляді проведення аукціонів із придбання ПММ для можливості інтервенцій на ринок при пікових ситуаціях на ньому, зокрема і для підтримки аграрного сектора.

Загалом, хоч як це прикро, загального піднесення представників галузей, покликаних забезпечити проведення польових робіт, поки що не спостерігається. При цьому складається парадоксальна ситуація, коли уряд, заявляючи про необхідність усебічної підтримки агровиробників, не візьме до уваги об’єктивні чинники, що в результаті може спричинити черговий бій за врожай на полях європейської житниці.

Із 1 січня до 1 липня встановлено такі граничні ціни: на аміачну селітру (фасовану) — 550 грн./т, карбамід (насипом) — 690 грн./т, аміачну воду — 225 грн./т, нітроамофоску (фасовану) — 995 грн./т, тукосуміш (насипом) — 804 грн./т, суперфосфат (насипом) — 490 грн./т, каїніт (насипом) — 85 грн./т.