У ВИНА Є ПРОБЛЕМА НЕ ОДНА

Крутится судьбы моей кино,

Капли будней мерно долбят темя,

Время захмелеет, как вино,

А вино целительно, как время.

И.Губерман

Сьогодні вже ніхто із фахівців точно не може назвати не тільки обсяги фальсифікатів, але й навіть частку від усієї продукції, що припадає на сумнівні вино-коньячні сурогати. Ні СБУ, ні Міністерство охорони здоров’я, ні інші владні структури не дадуть вичерпної інформації з цього приводу. А фахівці корпорації «Укрвинпром» називають таку цифру: до 50% усіх коньяків та вин на українському ринку (тобто як в оптових постачальників, так і в магазинах роздрібної торгівлі) є справжнісіньким фальсифікатом. Досить вражаючий показник. Ще більші цифри можна почути від окремих керівників заводів-виробників — до 70%.

Але найбільш вражаючими, як на мене, є дані Держспоживзахисту. Виявляється, щорічно в Україні від споживання недоброякісних спиртних напоїв (в тому числі і вино-коньячних виробів) помирає до 10 тис. чоловік. Як кажуть, фальсифікат «косить» наші ряди.

Минулого та й цього року фальсифіковані напої виявляли навіть у найпрестижніших супермакетах столиці, а також Харкова та Дніпропетровська. За словами заступника директора заводу «Таврія» (Херсонська обл.) Сергія Коваленка, спеціалісти підприємства проводили неодноразові акції з перевірки виробів у Дніпропетровську. Так от, у шести з десятьох спеціалізованих магазинів вони в масовому порядку знаходили підробки вин та коньячної продукції, в тому числі і своєї рідної «Таврії».

Однак своєрідними лідерами з виявлення фальсифікатів стали спеціалісти з корпорації «Укрвинпром»: у дев’яти з десятьох магазинів Києва від 20 до 40% (!) спиртних товарів, що стояли на полицях, були далеко не справжніми.

Держава благословляє фальсифікаторів?

Звичайно боротися з фальсифікацією дуже складно і, перефразовуючи італійську приказку, її набагато легше очолити. До того ж саме поняття фальсифікату в Україні є дуже розмитим, і трактувати його можна по-різному.

Дехто називає таким словом продукцію так званих міні-заводів, де успішні бізнесмени розливають будь-яке вино, виготовлене з низькоякісних сортів винограду і марковане етикеткою від вин, вироблених з високоякісної сировини. З діяльністю таких горе-підприємств неодноразово стикалися керівники столичного заводу «Укрвино».

Як зазначає пан Коваленко, на Херсонщині під маркою коньяку розливають і справжнісіньку «бурду», наприклад, підфарбований спирт. Зробити етикетки від найповажніших виробників сьогодні не є великою проблемою — «розливальники» офіційно замовляють їх на будь-якому поліграфічному підприємстві.

А головне, що фальсифікаторів, як кажуть, усі знають в обличчя, включаючи представників влади. Проте їх це зовсім не лякає.

Як розповідали фахівці підприємства «Кримрадгоспвинпром», такий «нахабний» заводик існує в Бахчисарайському районі півострова. За незаконну діяльність його прикривали багато разів. Але директор підприємства знов і знов отримував ліцензію.

Обсяги виробництва на таких підприємствах є досить відчутними для ринку. Цей висновок можна зробити хоча б з того, що мінімальний обсяг пляшок, який замовляється на переважній більшості наших скляних заводів, становить 50 тис. штук. І там щомісяця «тусуються» представники саме міні-заводів. Склодуви неохоче беруться за виготовлення малих партій товару, скажімо, 5-7 тис., бо як для цього обсягу, так і для 50 тис. треба витрачати однакову кількість газу для розігріву печей. Зрозуміло, що гріти повітря ніхто не хоче...

Численні спеціалісти галузі вважають, що нині в Україні взагалі не існує жодного органу, який би міг вести цілеспрямовану боротьбу з фальсифікацією, а також контрабандою вино-коньячної продукції. Так, декілька років тому було скасовано так звану алкогольну інспекцію, а нові утворення, наприклад, Держспецмонополія, виявилися безсилими у вирішенні цієї проблеми.

Справа також у сортах

Проблема випуску фальсифікатів також пов’язана із іншою — вирощування високоякісних сортів винограду.

На думку виробників вин, за останні десять років в Україні було розширено площі під так званими гібридними морозостійкими сортами винограду, з яких не можна отримати високоякісних виноматеріалів. За різними даними, від 20 до 40% всіх насаджень становлять саме такі гібриди.

Селекційну роботу по виведенню нових високоякісних сортів винограду занедбано. Монополісти ж цього ринку пропонують переважно саджанці саме низькоякісних сортів. Як зазначають в «Укрвинпромі», в господарств просто немає іншого виходу, ніж їх закуповувати.

Сьогодні весь світ працює з такими високоякісними сортами винограду, як «Мерло», «Шардоне», «Каберне», скаржаться винороби, а ми чомусь призабули їх і радіємо, що маємо аборигенні сорти «Чорний полковник» та «Чорний доктор». Останні дають низькі врожаї і виноград невисокої якості.

Багато фахівців упевнені, що Україна протягом кількох років просто буде змушена закуповувати саджанці за кордоном, насамперед у Франції. Але районувати закордонні сорти винограду можуть дозволити собі тільки невеликі підприємства — у великих на це просто не вистачить коштів.

Такий приватний підприємець вже є в Одеській області. За словами генерального директора «Укрвинпрому» Володимира Мосіневича, впродовж десяти років невелике підприємство займається вирощуванням винограду, використовуючи найпродуктивніші сорти. Нині його плантації налічують близько 40 га. Характерно, що у Франції великим виробником винограду вважається фермер, який має площі близько 20 га. Україна, звісно, не Франція, однак, можливо, і в наших малих виробників в Україні є майбутнє?

Зовсім інша справа — переробка винограду. «Керівник підприємства звертався до нас з проханням порадити йому, як відкрити власне виробництво. Ми дійшли висновку, що з 37 га він у кращому випадку збиратиме від 200 до 300 тонн винограду, а цього для відкриття заводу замало», — розповідає пан Мосіневич.

До речі, на відміну від своїх колег, голова «Укрвинпрому» не так песимістично дивиться на перспективи продукування вин і навіть коньяків (а вони вважаються найвищим «пілотажем» серед спиртних напоїв) на малих виробництвах. Головне, щоб там дотримувалися технологій.

«Особисто я бачу в фермерських господарствах порятунок для нашої виноробної промисловості. Саме їм дуже легко перебудовуватися. Саме вони зможуть вирощувати якісний виноград, а ми будемо пити добре вино», — каже Мосіневич.

Однак він додає, що, на жаль, в Україні ще немає культури вирощування і сімейних традицій у виноградарстві. Наприклад, у Німеччині кожен виноградар передає свої вміння і досвід синові. Але останній отримує дозвіл на вирощування винограду тільки після того, як закінчить спеціальну школу і пройде дворічне стажування в іншого фермера. Такий малий виробник вже ніколи не вирощуватиме неякісних сортів винограду і з нього ніколи не будуть виробляти фальсифікати.

Думка самих виноградарів та науковців у галузі виноградарства набагато оптимістичніша, ніж виноробів. Так, за словами молодшого наукового співробітника Інституту садівництва УААН Олександра Андрущука, сьогодні не можна сказати, що в Україні не вирощують якісних сортів винограду: «Такий виноград є. Як на мене, картина не така вже і жахлива, як це бачиться переробникам».

За його словами, так звані морозостікі гібридні сорти (їх іще називають «американськими») в основному культивують у більш північних регіонах України. В Криму є чимало високоякісних сортів цієї божественої культури, з яких отримують не менш божествені вина.

Однак фахівець не заперечує, що за браком коштів багато господарств просто не можуть собі дозволити закуповувати саджанці високоякісних сортів, насамперед мускатних (якими, до речі, завжди славився Крим). Пан Андрущук наголошує на тому, що такі ж самі проблеми нині мають й інші «виноградні» країни колишнього соцтабору — Молдова, Румунія, Болгарія.

Нині одним із виходів з глухого кута може стати вступ України до Міжнародної організації винограду та вина. Це дозволить нам не тільки широко залучати до співпраці відомих закордонних фахівців, але й впроваджувати найновіші технології вирощування винограду та виробництва вин.