МГЗ: учора, сьогодні, завтра

Миколаївський глиноземний завод — найбільше підприємство регіону. Його стан багато в чому визначає економіку не тільки міста, а й усієї області. Звідси й пильний інтерес до нього як місцевої влади, так і Києва. У 2000—2002 роках підприємство завершило приватизацію, і тепер його розвиток визначає новий власник — холдинг «РусАл».

В Україні інтереси холдингу представляє дочірня компанія «Український алюміній». Чотири роки, що минули, збагатили її достатнім досвідом для розв’язання проблем будь-якої складності.

Співрозмовник «ДТ» — генеральний директор компанії «Український алюміній», голова спостережної ради МГЗ Іван САХАНЬ — розповідає про сьогодення та перспективи розвитку МГЗ.

— Іване Яковичу, у липні МГЗ виповнюється 24 роки. Напередодні річниці заводу природне запитання: як сьогодні працює підприємство, з якими показниками колектив зустрічає своє свято?

— Мушу із задоволенням зазначити, що завод чергову свою річницю зустрічає на піднесенні. Цього року колектив підприємства, при проектній потужності один мільйон тонн глинозему на рік, вийшов на показники в 1,3 млн. тонн. За чотири роки виробництво зросло на третину. При цьому весь обсяг глинозему — вищої марки.

Погодьтеся, це гідна робота. Це — найвищі показники за всю історію заводу. Таким чином, минулі чотири роки переконливо продемонстрували: інвестор зацікавлений у розвитку підприємства. Природно, все це прийшло не саме собою. На весну нинішнього року обсяг інвестицій у завод досяг 58 млн. дол. Це найбільший реалізований інвестиційний проект не тільки в регіоні, а й узагалі в кольоровій металургії України.

Звісно, таких показників неможливо досягти без професійних кадрів, без стабільного, злагодженого трудового колективу. Попри всі складнощі, заводу вдалося зберегти основний кістяк спеціалістів, побудувати роботу з людьми так, щоб стимулювати їх до максимально продуктивності праці, що, у свою чергу, має сприяти зростанню їхнього рівня життя.

Тож наведу деякі цифри. За підсумками 2003 року, середня зарплата заводчан перевищила 300 дол. на місяць. Було поліпшено умови праці практично кожного четвертого робітника основних виробництв. У цілому на охорону праці 2003 року, в розрахунку на кожного члена колективу заводу, було виділено по 900 грн. До речі, у травні 2004-го середня зарплата робітників заводу становила 2270 грн. на місяць. Для порівняння: середня зарплата по Україні, за статистичними даними, становила за цей самий місяць 555 грн.

Близько півмільйона доларів було витрачено на соціальні заходи, кілька сотень тисяч доларів — на добродійність.

Більше того, правлінню дано доручення спрямувати заощаджені нинішнього року в результаті реорганізації кошти на реалізацію соціальних програм і спільних з органами влади добродійних акцій. Для цих цілей вирішено створити Центр соціальних програм МГЗ. Головним його завданням стане розробка й виконання комплексної програми, що охоплює всі існуючі на сьогодні напрями добродійної і спонсорської діяльності МГЗ.

— Нині точиться багато дискусій навколо виконання компанією інвестиційних зобов’язань. Що можна сказати з цього приводу?

— Як уже було зазначено, компанія, як і зобов’язувалася, збільшила обсяги виробництва глинозему з одного мільйона тонн до 1,3 млн. Це завдання вирішене. Завод також відмовився від використання толінгових схем, своєчасно погасив борги перед бюджетом. Залишилася тільки одна серйозна позиція — будівництво нового алюмінієвого заводу в Харківській області. Як і планувалося, 2002 року компанія придбала майданчик і почала його споруджувати в місті Первомайський Харківської області. Але відразу на поверхню спливли ряд проблем, які важко було передбачити 2000-го, коли приймали інвестзобов’язання.

Як відомо, виробництво алюмінію — одне з найбільш енергоємних. Тому його конкурентоспроможність залежить насамперед від вартості електроенергії. На час підписання договору купівлі-продажу пакета акцій алюмінієвого заводу ціни на електроенергію в Україні становили 23,3 дол. за 1 МВт. При цьому існували схеми прямих поставок електроенергії від дешевших постачальників. Тому розрахунки показували, що інвестиції окупляться приблизно за дев’ять років. Це довго, але в цілому прийнятно.

Однак за час, що минув, тарифи на електроенергію зросли до 26,6 дол. за 1 МВт, було ухвалено законодавчі акти, які забороняють постачання дешевшої електроенергії з Росії, почав працювати оптовий ринок електроенергії. Природно, що за таких умов термін окупності проекту значно подовжиться. Тим більше що, за найоптимістичнішими прогнозами, до 2005 року тарифи на електроенергію в Україні зростуть до 31,5 дол. за 1 МВт. Якщо це станеться, проект буде взагалі безперспективним, бо термін його окупності перевищить 20 років. Адже витрати на оплату енергоресурсів у нинішніх умовах можуть досягати 70% у собівартості алюмінієвої продукції.

Уже тепер в Україні ціна одного кіловата електроенергії для виробництва алюмінію становить 2,6 цента, що перевищує показники для більшості алюмінієвих заводів світу. Таким чином, український виробник, при інших однакових витратах, буде не в змозі на рівних конкурувати на світовому ринку з рештою алюмінієвих заводів. Наприклад, у Росії відпускний тариф на електроенергію для алюмінієвих підприємств становить 9 дол. за 1 МВт, у Канаді — 10,1 дол., Ісландії — 12,7, Норвегії — 13,6, Австралії — 15,1 дол.

Спираючись на світовий досвід, ми запропонували кілька варіантів вирішення енергетичної проблеми. Зокрема ув’язати тарифи на електроенергію зі світовими цінами на алюміній.

Такий механізм регулювання ціни на електроенергію для підприємств кольорової металургії з метою підтримання конкурентоспроможності виробництв на світових ринках застосовують багато країн. Та й деякі українські підприємства працюють за такою схемою.

Однак центральні органи виконавчої влади не підтримали цієї пропозиції «Українського алюмінію». Не знайшли підтримки й пропозиції щодо зниження тарифів на електроенергію за рахунок постачання дешевшого струму з Росії та укладання прямого договору з однією з генеруючих компаній. За таких умов генпроектувальник заводу — Інститут титану, який виконав, за дорученням Кабінету міністрів України, коригування техніко-економічного обгрунтування інвестицій у будівництво алюмінієвого заводу з метою приведення основних параметрів ТЕО у відповідність до реального стану і прогнозних оцінок чинників, що впливатимуть на них, дійшов висновку про неефективність інвестпроекту.

Кабінет міністрів доручив Фонду держмайна, Мінпромполітики, Мінпаливенерго, а також Харківській облдержадміністрації вивчити питання зміни інвестиційних зобов’язань компанії «Український алюміній», узятих під час купівлі 30-відсоткового пакета акцій ВАТ «Миколаївський глиноземний завод». Ми запропонували замінити зобов’язання з будівництва алюмінієвого заводу на проект модернізації Миколаївського глиноземного заводу зі збільшенням його продуктивності до 1,6 млн. тонн глинозему на рік. Сподіваємося, Кабінет міністрів найближчим часом підтримає пропозицію Фонду державного майна, Мінпромполітики, Мінпаливенерго, Мінекономіки про заміну інвестзобов’язань, що відкриє шлях для інвестування безпосередньо в завод ще майже 90 млн. дол. додатково для розвитку транспортної інфраструктури, будівництва шламосховища.

Що стосується інвестицій у Харківській області, то в травні підписано угоду між первомайським «Хімпромом» і ТОВ «Русский алюминий — Управляющая компания» про плани щодо спільної діяльності.

Передбачається, що звідси постачатимуть каустичну соду, яка використовується в технологічному процесі виробництва глинозему. Це дозволить підприємству стабілізувати ситуацію, забезпечити створення додаткових робочих місць, поліпшити соціально-економічний клімат у Харківському регіоні.

Нині створено спільну робочу групу, яка відпрацьовує можливі варіанти співробітництва. При цьому слід враховувати, що «Хімпром» — державне підприємство. Однак, я впевнений, буде обов’язково знайдено взаємоприйнятний варіант, котрий влаштовуватиме і інвестора, і Україну.

— Нинішнього року на МГЗ здійснено консолідацію акцій, завод із акціонерного товариства реорганізовано у товариство з обмеженою відповідальністю. Чим це викликано?

— Таке рішення прийняте виключно акціонерами товариства. Вони виходили з того, що підприємству належить провести велику роботу з подальшого нарощування обсягів виробництва. Природно, і надалі весь прибуток підприємства вкладатиметься в модернізацію МГЗ. Власники малих пакетів, не отримуючи дивідендів на свої акції, природно, будуть незадоволені такою політикою. Тому пропозиція про деномінацію акцій і була підтримана 99% голосів акціонерів. При цьому закони України не були порушені. Це підтвердили перевірки правоохоронних органів, Державної комісії з цінних паперів.

Те ж саме можна сказати і про реорганізацію ВАТ у ТОВ. Є воля акціонерів, вони, відповідно до закону, мають право провести таку реорганізацію. Вони вважають, що нова структура підприємства дозволить ефективніше розпоряджатися залучуваними інвестиціями, гнучко реагувати на потреби ринку. Як наслідок — підвищиться ефективність фінансування програм модернізації.

Нині у світі досить непоганий попит на глинозем, але він не вічний, буде і спад. Потрібно встигнути за кілька років сприятливої кон’юнктури максимально модернізувати потужності. І реалізація планованої програми дозволить зберегти конкурентну позицію МГЗ в умовах складного ринку.