Архіпелаг ВЕЗ

Для того щоб з’ясувати сенс існування ВЕЗ і ТПР, досить поставити кілька простих людських запитань, відповіді на які не потребують глибоких економічних знань. Чим той чи інший регіон відрізняється від решти України? І як ця відмінність може вплинути на доцільність створення особливих умов у вигляді ВЕЗ або ТПР?

Якщо припустити, що умови для розвитку бізнесу в окремо взятій місцевості кращі, ніж в інших регіонах України, то хіба потрібно створювати додаткові стимули окремим платникам податків, які й так мають переваги? Відповідь очевидна: ні!

Якщо припустити, що умови для розвитку бізнесу в окремо взятій місцевості такі самі, як на решті території України, то чи може існувати об’єктивна причина за рівних умов створювати для окремих платників податків умови пільгові? Відповідь очевидна: ні!

Якщо припустити, що умови для розвитку бізнесу в зоні гірші порівняно з іншими регіонами України, то хіба розумно стимулювати розвиток економіки в несприятливих умовах? Відповідь очевидна: ні! (Втім, останнє твердження нерідко піддають сумніву, та про це нижче.)

Що ж робити? Адже такі гарні слова — вільна економічна зона! І не в нас одних зони є. Справді, є у Китаї, наприклад. Цілком логічно, якщо в соцкраїні є острівець (у переносному значенні слова) капіталізму: «одна країна — дві системи». Є ВЕЗ і в розвинених країнах. І теж логічно: невеличкий острів (у прямому значенні слова) Мен, територіально віддалений не те що від Великобританії, а взагалі від Європи, цілком може претендувати на особливості економічного розвитку та оподаткування.

Причиною створення ВЕЗ можуть бути виключно несприятливі природні умови, наприклад, заполярна зона. Та в Україні таких причин немає, і створення неприродних острівців ВЕЗ і ТПР економічно не виправдане. А архіпелаг не малий: 11 ВЕЗ, 72 території пріоритетного розвитку, населені 671 суб’єктом підприємницької діяльності, що переймаються 768 проектами.

Законодавчо визначено, що територією пріоритетного розвитку є територія, на якій склалися несприятливі умови й на якій впроваджується спеціальний режим для створення робочих місць. Та невже створювати робочі місця потрібно в несприятливих умовах? Навіщо? Аби довше мучитися?

Ринкова економіка грунтується на інших принципах — вільному переміщенні капіталу, трудових та інших ресурсів із несприятливих зон до сприятливих, що вочевидь сприяє розвитку економіки. Причому сприятливість полягає саме в оцінці умов для бізнесу, а не в умовах проживання населення.

Нещодавно в ЗМІ промайнула інформація про наміри однієї з усесвітньо відомих фірм перенести завод з виробництва електролампочок із Португалії до Польщі. Все дуже просто, у Польщі зарплата вдвічі менша. Хоч би як цинічно це звучало, але що більше безробіття в якомусь регіоні, то сприятливіше це для підприємництва. Ну, зрозуміло, португальці від цього постраждають, зате проблему створення робочих місць у Польщі хоча б почасти буде вирішено. Це ще не плюс, а тільки так на так. Однак тим і досягається вирівнювання сприятливих умов уже не лише для бізнесу, а й для народу. Внаслідок менших витрат на оплату праці зросте конкурентоспроможність товару й будуть створені передумови для зниження (чи принаймні непідвищення) цін. Отже, виграє і споживач, зокрема той, що проживає в несприятливих умовах.

У частині витрат на оплату праці Україна має найсприятливіші умови. То чому ж капітал, що плавно переміщується на схід, зупиняється перед кордоном України, наче перед проклятою межею? Адже на тому самому південному заході України надлишок трудових ресурсів величезний. Причому кадри такі, що можуть завалити весь світ не те що електролампочками, а чим завгодно. І вільних зон вистачає.

Та не дочекалася Україна фірмового свічкового заводика. Сприятливість залежить від різних чинників, і, попри економію на зарплаті, інші чинники зводять цю перевагу нанівець. Вигравати на зарплаті, але втрачати при цьому через наявні умови створення та діяльності бізнесу в Україні ніхто не хоче. Проштовхнути проектик у ТПР солідному інвестору, звісно, під силу. Та витрати на чиновників, крізь стрій яких треба буде пройти, аби потрапити в перелік вільних, плюс наступні «неофіційні витрати» аж ніяк не компенсують економію на зарплаті. Навпаки, ніяких ВЕЗ і ТПР для залучення солідних інвесторів не потрібно, якщо умови будуть навіть не сприятливі, а просто нормальні. А зростання архіпелагу спричинило лише створення законодавчо захищеної недобросовісної конкуренції.

В усіх цих зонах-територіях підтримка полягає в наданні податкових пільг. По суті, ВЕЗ в українській інтерпретації слід було б назвати вільними безподатковими зонами. Ступінь свободи, звичайно, там не безмежний. Проте суть одна: зональні щасливчики сплачують податків менше за інших, і тому іншим треба платити більше. І що далі, то більше. Сума отриманих пільг у ВЕЗ і ТПР за минулий рік зросла майже вдесятеро порівняно з 2000 роком і досягла лише за дев’ять місяців 2004-го 625 млн. грн. При цьому відшкодування ПДВ за цей період становило 632 млн. грн., що в 2,7 разу перевищує суму надходження до бюджету цього податку й становить майже 45% усіх податкових надходжень «островитян». До речі, це аж ніяк не привело до повної ліквідації податкової заборгованості архіпелагу.

А тим часом в останні роки зони множилися і розвивалися, попри те, що попередня влада постійно оголошувала пільгам війну. І таки домагалася успіхів, скасовуючи ті або інші пільги поза межами архіпелагу, але надаючи їх у його межах. Відмінність істотна. Знімали пільги для окремих видів діяльності, операцій, товарів, зокрема соціальної спрямованості. А надавали пільги вибраним підприємствам, з них відкіт зняти нескладно. Те, що пільги отримували конкретні програми, види продукції тощо, лише спрощувало завдання чиновникам. Порядок отримання привілеїв мав ледь не індивідуальний характер, що вимагало від претендентів уміння правильно звернутися до інстанції та «вирішити» там питання.

Одіозність існування архіпелагу довелося визнати навіть колишнім в останній рік їхнього правління. Однак при цьому влада лише робила вигляд, що має намір прикрити годівниці, з яких і їй перепадало. Збентежено розводячи руками, захисники пільг пояснювали відмову від реальних дій гарантіями збереження пільг упродовж визначених зонними законами періодів, порушувати які не можна.

Так уже й не можна? Попри те, що «архіпелагове» оподаткування вже на момент його прийняття вочевидь порушувало норми закону про систему оподаткування? Адже його принцип, який вимагає однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів, ніхто не скасовував. Так само, як і вимогу про те, що всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, викладеним у цьому законі.