Зближення Азербайджану та РФ. А що робити Києву з відносинами з Баку?

Зближення Азербайджану з Росією ставить перед Україною питання, якою політика Києва має бути щодо Баку. Адже останній в україно-азербайджанських документах вказаний як «стратегічний партнер». Тоді як російсько-українська війна підштовхнула українців до чорно-білої оцінки дій партнерів. Як відбувалися відносини між Києвом та Баку й що Україні робити тепер, пише Володимир Кравченко у статті «Ворог, друг чи так? Ким є для нас Азербайджан після візиту Путіна».

«Партнерство Києва та Баку активно розвивалося в дев’яностих і нульових, коли Азербайджану були потрібні союзники у збройному протистоянні з Вірменією, яка здобула на той час підтримку Росії. Водночас Київ, стурбований проблемою диверсифікації джерел і маршрутів транспортування енергоносіїв, пов’язував із Азербайджаном надії на звільнення від енергетичної залежності від Росії. На жаль, енергетичні проєкти так і не було реалізовано. Але не тільки це віддаляло партнерів по ГУАМ», – пише Кравченко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Російський "Газпром" та азербайджанський Socar: що ця співпраця означає для України

Також, за словами автора, на двосторонні відносини вплинув страх БАКУ щодо революцій. Зокрема, Азербайджан з підозрою спостерігав за Помаранчевою революцією 2004 року та Революцією Гідності 2013–2014 років. Ціннісні орієнтири України та Азербайджану також виявились різними.

«Якщо Україна прагне стати частиною демократичної спільноти держав, вступивши в майбутньому до Євросоюзу й НАТО, то Азербайджан пішов шляхом розбудови авторитарної держави, де все вирішує слово родини Алієвих, а критики їхнього режиму потрапляють до в’язниці», – додав Кравченко.

Загалом у Києва та Баку виявилось не так вже й багато точок дотику.Натомість провалля між країнами розширювалося.

«Шанси було змарновано, й сьогодні у відносинах Києва та Баку немає нічого стратегічного. Нині Азербайджан для України — лише один із торговельних партнерів», — зазначає президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар. 

Водночас, зазначив Кравченко, перед повномасштабним вторгненням РФ до України дуже активно пішли й азербайджанські мігранти, й азербайджанські гроші. Зокрема, відкрилося не тільки багато якісних ресторанчиків і точок громадського харчування, а й відбулася купівля українського Vodafone.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Транзит газу з Азербайджану: Галущенко дав свою оцінку планам та перспективам

Однак для України Азербайджан продовжує становити інтерес як країна, у якої є нафта та газ. Також ця держава є важливою в контексті логістики для переміщення товарів до Центральної Азії та Китаю. 

«Однак реалізація цих проєктів можлива після завершення російсько-української війни та перетворення Чорного моря з театру воєнних дій на звичайну зону морської торгівлі», – пише Кравченко.

За його словами, враховуючи вищевказані інтереси та той факт, що Київ не може змінити політику Баку, найкращою моделлю поведінки України щодо Азербайджану, можливо, є відсутність різких рухів та продовження нинішньої політики ситуативного співробітництва. Тому що, пояснив Кравченко, імпульсивні дії можуть роздратувати президента Азербайджану Ільхама Алієва, а симпатії простих азербайджанців до України — стрімко перерости в ненависть. І тоді країна, яка тримає позитивний нейтралітет, може стати ще одним ворогом, за допомогою території якого РФ хотітиме обійти міжнародні санкції.

«Азербайджан прагматично розвиває відносини з Україною та Росією, прагнучи отримати від цього співробітництва максимальну фінансову та політичну вигоду. Втім, як і величезна кількість держав. Тому Києву потрібно виробити лінію відносин, поведінки з такими країнами, яких у світі більше, ніж наших відкритих партнерів, і набагато більше, ніж наших ворогів. Ми точно не маємо множити кількість ворогів лише тому, що країни не підтримують нас так, як нам хотілося б», – підсумував Кравченко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Азербайджан подав офіційну заявку на вступ до БРІКС

Загалом основними союзниками Азербайджану є Туреччина та Ізраїль. Однак з певного часу Баку почав активно зближуватись і з Москвою. Причин для того є кілька. Зокрема, це прагматизм, прагнення керівництва Азербайджану зробити якомога меншими ризики під час розв’язання проблеми «Нагірно-Карабаської республіки» та інші.