Зараз не час для незалежного Курдистану - WP

З наближенням повної поразки "Ісламської держави" у Сирії і Іраку на горизонті визріває нова проблема, пов'язана з незалежністю іракських курдів, які вже призначили відповідний референдум на 25 вересня.

Питання на голосуванні буде одне: створювати окрему країну чи ні. Жодних інших альтернатив не обговорюється.

Про це пише Washington post, нагадуючи, що референдум відбудеться на територіях, які контролює Курдський регіональний уряд включно з багатим на нафту Кіркуком і ішними "спірними" територіями. Очікується, що 95% курдів проголосують "за".

У курдів у Іраку є суттєві причини бажати незалежності. Видання нагадує про криваву історію політики "арабізації" в часи диктатора Садама Хуссейна, від якої страждали сотні тисяч людей аж поки Захід не втрутився. Після війни в Перській затоці Хуссейн втратив контроль над іракським Курдистаном. В 2005 році, через два роки після американського вторгнення, нова іракська конституція надала курдському регіону широку автономію.

Проте потік нафтових грошей від Багдаду в курдську столицю Ірбіл був не постійним. Крім того, уряд Іраку виступив проти права курдської автономії експортувати власну нафту. Половині від 5,2 мільйонів меншканців Курдистану сьогодні менше 20 років. Це означає, що виросло покоління, яке мало що знає про арабський світ і арабів. У них немає зв'язкві з Багдадом, і це відбивається на їхньому бажанні відділитися в незалежну країну. Ірак для пересічних курдів на півночі здається далеким і хаотичним місцем, якому вони нічого не винні.

Курдські бойові загони відіграють важливу роль у боротьбі проти "Ісламської держави" в Мосулі. Тож цілком розумно, що вони намагаються зараз скористатися свіжим кредитом симпатій.

Насправді ж є дуже багато причин ставитися до цього процесу з пересторогою. Іракським курдам бракує критичиних умов для повної незалежності. Нафтових доходів від нинішнього видобутку не достатньо для адекватного фінансування державності. Те, що уряд курдської автономії підписав з російською "Роснефтью" угоду про видобуток, має вигляд відчайдушного рішення. Попри те, що більшість політичних партій в Курдистані підтримують референдум, вони не можуть домовитися про те, що робити, якщо люди проголосують "за". Президент автономії Масуд Барзані наголосив, що позитивний результат не буде означати негайне проголошення незалежності. Це лише дасть початок дворічному процесу переговорів з Багдадом про умови виходу Курдистану зі складу, зокрема їм доведеться домовитися про кордон. Але той, хто думає, що 20-річні курди будуть чекати два роки до вирішення всіх політичних нюансів, той дуже помиляється.

Міжнародні умови також не дуже сприятливі. Попри те, що відносини між Курдською автономією і Туреччиною за останні 10 років дещо покращилися, Анкара все одно буде проти визнання незалежного Курдистану, тому що вона досі воює проти своїх курдів. Таку ж позицію займе і Іран, який вже проти самого референдуму. США, здається, менш категоричні, оскільки їм потрібна участь курдських загонів у війні проти "Ісламської держави". Але Вашингтон точно не готовий визнати незалежність автономії без згоди на це Багдаду.

Європа вчинить так само, як США. Хоча значна курдська діаспора в деяких країнах може змусити уряди якийсь час вагатися. Китай буде проти незалежного Курдистану, боячись, що це стане прецедентом для Тібету і Синцзянь-Уйгурського автономного округу. Росія ж може підтримати відділення курдської країни, шукаючи в цьому виправдання для замаскованого під сепаратизм захоплення територій Грузії, України і Молдови. Втім, вона може замислитися, чи варто жертвувати покращеними відносинами з Багдадом.

Що ж зробить Багдад? Іракці-шиїти стискають плечима і кажуть, що готові дозволити Курдистану йти своїм шляхом за умови, що він не прихопить з собою Кіркук і інші спірні території. Багдад має достатньо нафти на півдні, тому шиїтське населення півдня ставиться до Курдистану як до далекого і неслухняного регіону. Суніти ж дивляться на ситуацію по-іншому. Вони не хочуть лишитися в абсолютно арабському Іраку, де 75% населення - шиїти. Але відділитися у окрему країну вони не можуть через брак контролю над територію і енергетичних ресурсів.

Багдаду доведеться домовлятися з сунітами про прийнятні умови співіснування. Він може також закрити очі на проблему. Але осколки "Ісламської держави" можуть цим скористатися.

Вашингтон може сподіватися, що іракські курди і арабська більшість будуть стриманими і мирно домовляться про певні політичні наслідки. Але надія - це не політика. Референдум про незалежність Курдистану може ще бути відкладений. Але якщо ні, це може створити проблеми для операції проти "Ісламської держави". Може початися конфлікт між Багдадом і Ірбілом за спірні території. Це також може заохотити сепаратистські рухи в Південному Ємені, Східній Лівії і Сирії, а також дати виправдання Росії, яка захопила частини територій Грузії, України і Молдови. Все це не в інтересах США. Тому Вашингтон повинен докласти зусиль, щоб заблокувати курдський референдум.