Загроза вторгнення в Україну підриває Росію зсередини — The Economist 

На мить ця новина здалася обнадійливою. Під час виступу 14 лютого президент РФ Владімір Путін коротко відповів «добре» на слова свого міністра закордонних справ про те, що дипломатія із Заходом має продовжуватися. Через день Міністерство оборони Росії заявило, що частина військовослужбовців, які вона розмістила на кордоні з Україною, будуть виведені після завершення військових навчань. Західні чиновники та фінансові ринки спочатку зітхнули з полегшенням. Але, на жаль, незабаром розвідка показала, що російські сили навпаки укріплювали свої позиції, пише The Economist.

Багато західних чиновників звинуватили Путіна у брехні, ще більше активізувавши свої попередження про наближення російського вторгнення. Навіть якщо війська РФ відступлять, ця криза триватиме ще довго. І, що б не сталося, вторгнення чи відступ, Путін вже завдав шкоди своїй країні.

Західні аналітики зазначають, що Путін став центром світової уваги, намагаючись довести, що Росія має вплив. Він дестабілізував Україну і спробував переконати усіх, що майбутнє Києва у його руках.

Путін все ще може виграти поступки від НАТО, щоб уникнути війни. А вдома він підкреслив свою владу, тому зміг відволіктися від економічних труднощів своєї країни та репресій проти опозиційних лідерів, таких як Алєксєй Навальний, якого цього тижня вкотре судили.

Але ці досягнення є сумнівними. Навіть якщо Путін і отримав тимчасову перевагу, у довгостроковому та більш стратегічному сенсі він втратив позиції.

По-перше, Путін підбадьорив своїх опонентів. На чолі з президентом США Джо Байденом, який свого часу назвав Путіна «вбивцею», Захід погодився на більш жорсткий пакет санкцій, ніж у 2014 році, коли Росія анексувала Крим. Альянс НАТО, який президент Франції розкритикував у 2019 році, знайшов нову мету у захисті свого флангу, наближеного до Росії. Німеччина, непомірковано підтримавши новий газопровід «Північний потік-2», визнала, що повинна боротися з залежністю від російського газу, а вторгнення РФ знищить проект. Якщо Путін чекав, що Захід в’яло відреагує на його погрози, то він помилявся.

Україна справді постраждала. Але криза також підтвердила курс Києва на Захід. Щоправда, Путін фактично отримав запевнення, що Україна не вступить у НАТО найближчим часом, але членство в Альянсі насправді завжди було досить віддаленою перспективою для Києва.

Важливіше те, що Україна користується безпрецедентною дипломатичною та військовою підтримкою Заходу. Ці зв’язки, створені під час кризи, не будуть розірвані, навіть якщо російські сили відступлять. Знову ж таки, це протилежне тому, чого хотів Путін.

Очільник Кремля поставив питання безпеки Європи на порядок денний, включаючи дискусії щодо ракет і військових навчань. Але такі діалоги були б в інтересах усіх країн, бо вони зменшують ризик конфлікту. Якщо безпрограшні для всіх сторін переговори вважаються перемогою Путіна, нехай їх буде більше.

Найбільш інтригуючі невдачі Путіна – вдома. Росія намагалася побудувати економіку-фортецю. Вона збільшила свої фінансові резерви та зменшила їхню частку в доларах. РФ послабила залежність своїх компаній від іноземного капіталу та наполегливо попрацювала, щоб створити власний «технічний сектор» (все від мікросхем до власної мережі Інтернет). Кремль також звернувся до союзництва з Китаєм, в надії знайти альтернативного покупця для енергоносіїв, які все ще є основним джерелом іноземної валюти для РФ.

Хоча ці дії зменшили потенційну шкоду від західних санкцій, вони не усунули її. ЄС все ще займає 27% всього російського експорту, Китай приблизно вдвічі менше. У разі серйозного конфлікту економічні санкції призведуть до ізоляції фінансової системи Росії. Обмеження імпорту із Заходу створять величезні труднощі для російських технологічних компаній.

Путін може або жити з цією взаємозалежністю із Заходом, або ще більше зблизитися з Китаєм. Проте зближення з Пекіном прирекло б Росію на роль молодшого партнера країни, яка вважає Москву лише дипломатичним союзником і відсталим джерелом дешевих товарів. Це ярмо, яке навряд чи сподобається Путіну.

Такий союз автократів мав би психологічну ціну всередині Росії. Це продемонструвало б залежність Путіна від силовиків, адже він бачить в українській демократії та поглибленні зв’язків із Заходом загрозу власній здатності контролювати та грабувати Росію. Це було б ще одним знаком для ліберальних капіталістів і технократів в РФ. Вони б просто покинули країну. Застій економіки і невдоволення населення можуть перерости у протидію, яку Путін, ймовірно, зустріне з підвищеною жорстокістю.

А що, якщо Путін, навіть враховуючи все це, вторгнеться в Україну? Такий розвиток подій може бути результатом цієї кризи. Буквально цього тижня Держдума Росії закликала Путіна визнати незаконні збройні формування на Донбасі, додавши ще один спусковий механізм, який Путін міг би використовувати проти України.

Окрім спустошення України, війна завдасть Росії більшої шкоди, ніж здається на перший погляд. Захід активізується і спробує відмовитися від російського газу, а Путін стане вигнанцем. У короткостроковій перспективі Росія постраждає від санкцій.

Путін сам загнав себе в глухий кут. Він міг би відвести війська. Але відступ зараз, коли його амбіції зруйновані, може призвести до нападу пізніше. Захід має шанс вплинути на цей доленосний вибір, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Для чого Путін залишає війська біля українських кордонів: у Держдепі США зробили припущення

Російські війська скупчені поблизу кордонів України, маневри тривають, ризик випадкового початку війни високий. Російське суспільство, можливо, більше стривожене, ніж натхненне державною пропагандою війни. Проте стверджувати, що російська суспільна думка — саме те, що здатне примусити Кремль розпочати деескалацію, навряд чи доводиться. Росіяни бояться великої війни й остерігаються, що Кремль її розпочне. Це нова обставина, порівняно з 2014 роком. Але російський суспільний опір війні може стати істотним чинником, тільки якщо вона розпочнеться. Докладніше про ставлення росіян до можливої війни читайте у статті Олексія Їжака «Чи бояться росіяни війни?».