Європейський Союз, попри багату імперську історію кількох його членів і глобальні амбіції, наразі залишається більше об'єктом, ніж суб'єктом світової політики. ЄС давно вже переріс стадію міжнародної організації, але ніяк не може постати як союзна держава (конфедерація чи федерація). Дедалі відчутнішими стають протиріччя між загальноєвропейськими і національними інтересами держав-членів. Лідер ЄС Німеччина вимушена нести дедалі більший економічний тягар, не отримуючи відповідних компенсацій.
Про це у своїй статті для DT.UA пишуть Сергій Немирич та Андрій Поліщук. За їхніми словами, ЄС залишається вкрай неоднорідним.
"Інтереси ядра (насамперед ФРН, а також Франції) доволі серйозно відрізняються від потреб периферії, як південної (Італія, Іспанія, Греція та ін.), так і східної (Польща, Румунія, країни Балтії та ін.). І якщо російська загроза підштовхує східноєвропейські країни до США, то дії Д,Трампа і суспільні настрої в Європі поступово послаблюють трансатлантичні зв'язки Німеччини і Півдня. Бізнес вимагає відновлення економічних, а відтак і політичних відносин з РФ. Дедалі потужніше проявляється й китайський чинник, - зазначають експерти. - Майбутнє ЄС безпосередньо залежить від створення механізму узгодження цих інтересів, проте ефективної моделі такого механізму наразі не запропоновано. Це усвідомлюють далекоглядні представники європейського істеблішменту, зокрема саме так слід трактувати ініціативи президента Франції Е.Макрона. Але низька довіра до європейського істеблішменту, який, як і американський, у своїх словах і діях далеко відірвався від життєвих потреб більшості населення, не сприяє перетворенням, а зовнішні виклики, зокрема міграційні, терористичні тощо, істотно ускладнюють ситуацію. Втім, час для перетворень спливає".
Детальніше про виклики нової епохи читайте у статті Сергія Немирича і Андрія Поліщука "2019-й. Що далі?" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".