The Hill: Стратегія США щодо України вимагає перегляду

Китайська шпигунська повітряна куля, яку виявили в небі над Монтаною, змусила Білий дім відкласти візит Держсекретаря Ентоні Блінкена в Пекін, який повинен був стати першою поїздкою американського представника високого рівня за чотири роки.

Тим часом, підтримка України застрягла між відмовою президента Джо Байдена передати Києву винищувачі F-16 і закликами колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона «за будь-яку ціну» врятувати українську демократію від безконтрольного диктатора. В обох випадках відносини США з суперниками продовжують погіршуватися. І це піднімає питання: чи підуть США на війну з Києм через Тайвань і з Росією через Україну, - пише в статті для The Hill старший радник Atlantic Council і один з авторів військової доктрини «шоку і трепету» Харлан Ульман.

Він зауважує, що в питанні Тайваню президент Байден умисне зберіг неоднозначність, що доволі розумно. Щодо України, то тут американський лідер заявив, що його країна не хоче ескалації конфлікту до Третьої світової війни. Навіть без опитувань можна сказати, що мало хто з членів НАТО не погодився б з цією точкою зору і захотів піти на війну з Росією. Зважаючи на все це, який тоді політичний вибір є в США?

Потенційний привід для війни з Китаєм - це китайське вторгнутися на Тайвань. Зробити цей сценарій надто дорогим, щоб Пекін його навіть не розглядав, здається найбільш ефективною метою. При цьому пряме втручання Америки буде не потрібне. Збудувавши асиметричну оборону, Тайвань може не допустити вторгнення Китаю.

«Критичне питання в тому, чому Тайбей досі неохоче йшов на такі дії», - пише Ульман.

Випадок України він називає більш складним і небезпечним. Тому що війна вже триває, вона не гіпотетична. Якщо відкинути варіант втручання з метою вигнати Росію з окупованих територій, у США є три базові стратегічні сценарії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

NYT: Другий рік війни Росії проти України буде ще страшнішим

Перший - США і союзники можуть забезпечити Україну військовими засобами, щоб вона могла відновити свій контроль над територіями і повернутися до ліній станом на 24 лютого 2022 року або ж навіть вчинити більш агресивно і повернути Крим і частину Донбасу.

Другий варіант передбачає, що мета - це підтримувати боєздатність України досить довго, щоб вона завдала великих втрат і болю Росії, змушуючи агресора почати переговори. І третій - початок переговорів можна зробити пріоритетною метою, підштовхуючи обидві сторони до діалогу.

Перший варіант буде вимагати величезних концентрованих зусиль, щоб Україна отримала потенціал проведення операцій об’єднаних сил.

«Знадобиться військової техніки приблизно для п’яти чи й більше бригад, яка б включала 500 чи більше танків, 2 тисячі БМП, далекобійні ракети, здатні вражати цілі на території Росії, 3 тисячі чи й більше артилерійських систем, кілька ескадрилій винищувачів і ударних гелікоптерів, засоби мінування і розмінування, логістики, командування і контролю тощо. А також знадобиться підготовка і підтримка для експлуатації і обслуговування цієї техніки. Цінник буде вимірюватися сотнями мільярдів доларів. І це перевершить можливості США і НАТО постачати все це вчасно, щоб добитися результату до кінця року», - пише Ульман.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

США анонсували новий пакет військової допомоги на $2,2 млрд

Другий варіант - це те, що США і НАТО роблять зараз. Українське керівництво вірить, що з невеликим збільшенням зможе змінити хід подій і, попри скептичні оцінки Пентагону, звільнити Крим. Третій сценарій або буде організований в умовах великої секретності, або перекреслить обіцянку, що лише Україна буде вирішувати, як і коли почнуться переговори.

Ульман зауважує, що оскільки війни з Росією всі хочуть уникнути, другий варіант перемагає. Але він не дає відповідь на питання, як війна закінчиться. Владімір Путін не продемонстрував жодних ознак пом’якшення його позиції. Очікується, що великий російський наступ от-от почнеться. І досі Москву взагалі не хвилювали втрати.

«Американська стратегія щодо Китаю і Росії залишається сумішшю суперечностей, дилем і парадоксів. Можна було б зробити здоровий висновок, що потрібен великий перегляд політики. Але це не спрацювало в Афганістані. І «прорив», який хоча б якийсь час був успішний в Іраку, не можна застосувати у випадку України. Але, можливо, для Китаю і України настав час серйозного перегляду», - йдеться в статті.