The Guardian: Місія Байдена на саміті G7 — вербувати союзників у новій холодній війні

Зіткнення Китаю із Заходом не уникнути. Пекін може відібрати в США роль глобального лідера, а для Вашингтона це невтішна перспектива. Вже цього тижня американський лідер Джо Байден перетне Атлантику для зустрічі з союзниками. Після чотирьох років президентства Дональда Трампа європейські лідери вдячні вже за те, що в Америці відбулася зміна влади, адже країна отримала лідера, який принаймні вірить у демократію та розуміє дипломатичні норми, пише The Guardian.

Трамп не розумів цінності історичного союзу, стратегічного партнерства та взаємних інтересів. Він розглядав багатосторонні інституції як змову проти лідерства США. Він вважав європейську відданість міжнародному порядку, заснованому на правилах – слабкістю.

Ключова мета Байдена - підтримувати цей порядок. Байден заявив про «відновлену» та «непохитну» вірність трансатлантичним відносинам, заснованим на «спільних демократичних цінностях».

Маршрут американського президента починається в Корнуолі із саміту лідерів G7. Потім йде Брюссель та саміт НАТО, а також зустрічі з президентами Європейської Ради та Єврокомісії.

Байден планує організувати сплеск західної солідарності як тло перед кінцевою зупинкою в Женеві, де він зустрінеться з російським президентом Володимиром Путіним. На цьому фронті стабільне охолодження відносин вважатиметься прогресом після відвертої прихильності Трампа до очільника Кремля.

Повторна постановка хореографії «холодної війни» може сподобатися Путіну, який вважає Росію «наддержавою». Насправді ж Вашингтон розглядає Москву як країну, що занепадає і компенсує свій скромний вплив тим, що сіє хаос та викликає розбрат. Путіна сприймають як «хулігана», а не суперника.

Це контрастує з поглядом на Китай. Коли Байден говорить про відродження альянсу західних демократій, він натякає на загрозу з боку Пекіна. У цьому відношенні відмова від рішучої риторики Трампа може ввести в оману. Для європейських вух це звучить так, ніби нова адміністрація США сподівається повернути світ до більш спокійної, менш бойової епохи. Насправді ж Байден намагається закликати Європу взяти участь у наступній гонці за глобальне панування проти Пекіна.

В цьому контексті Байден також розглядає Велику Британію як частину Європи. Британський прем’єр-міністр Борис Джонсон може уявляти себе світовим лідером континентального масштабу, але президент США не буде йому в цьому потурати.

Байден критично ставиться до Brexit, розглядаючи це як саботаж європейської єдності. Свого часу Білий дім віддав перевагу Великій Британії як проамериканському голосу, що має вплив всередині ЄС. Оскільки ця функція втрачена, єдиною користю від Brexit є полегшення для Великої Британії прийняття економічної та стратегічної співпраці із США. Це означає, що основна лінія спрямована на Китай.

Європейським країнам не слід довго розмірковувати, якщо вибір полягає у приєднанні до Вашингтона чи Пекіна. Альтернативою США є експансіоністська тоталітарна держава, яка воює проти демократії.

Якби Китай був біднішою країною, місія Байдена була б простою. Але економічний розрив між США та Пекіном скорочується. Американці все ще багатші, але Китай може обігнати США за валовим внутрішнім продуктом вже до кінця цього десятиліття. Крім того, технологічна та військова потужність Китаю насторожує Пентагон.

Під час «холодної війни» Кремль підтримував військове суперництво із Заходом, але довго не був гідним економічним конкурентом. Крах радянської моделі довів, що політична свобода та процвітання потребують відкритості. Не може бути жодного підприємства без ринків збуту, без справедливих правил і демократії. Але гібридна модель авторитарного капіталізму китайської Комуністичної партії спростувала цю теорію.

Коли у 1970-х роках було створено клуб G7, його члени - США, Канада, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія - впевнено представляли головну частку світової економіки. Існувала асоціація ліберально-демократичних інститутів та економічного успіху. Сьогодні сукупний ВВП цих семи націй становить 40% від загального світового. Захід все ще багатий, але це вже не найпотужніша у світі суперліга.

Китайські гроші дають Європі комерційні стимули, які конкурують з її риторикою щодо демократичних цінностей. Китай - найбільший експортний ринок Німеччини. Менші члени ЄС приймають інвестиції Китаю в інфраструктуру та бізнес, хоча занепокоєння постійно зростає щодо вбудованих політичних мотивів Пекіна. Величезна торговельна угода між Брюсселем та Пекіном, підписана минулого року (попри велике розчарування Вашингтона), наразі заблокована в рамках суперечки щодо порушень прав людини у Китаї.

Але уряди ЄС насправді не відчувають нагальної необхідності стримувати Китай. Географія є фактором - США мають узбережжя Тихого океану та стратегічні зобов’язання щодо Тайваню, де Велика Британія та Франція, незважаючи на всю свою морську браваду, є лише глядачами. Існує також концептуальна різниця. Європі не подобається те, що робить Китай, тоді як США не подобається сам Китай. Ідея витіснення Америки як першочергової світової сили у поточному столітті є тривожною для Вашингтона.

Навіть Трамп поділяє цю тривогу з новою адміністрацією президента. Епоха Трампа була критичним досвідом для конституційного ладу Америки, яка ледве не принесла руйнування політичної та економічної моделі, що виглядала непереборною на міжнародній арені. Новий президент США закликає західних лідерів проявити силу солідарності, оскільки перспектива розколу, занепаду та дискредитації демократії є реальнішою, ніж будь-коли.

За свій час перебування на посаді Байден показав терпіння, дипломатичність та стриманість. Цей стиль приносить йому вдячну аудиторію в Європі, але манери президента не слід сприймати як м’якість його мети; скромний стиль несе під собою жорстке повідомлення. Він летить через Атлантику не для того, щоб занурюватися в ностальгію за союзами, які виграли першу холодну війну. Він вербує новобранців для нової холодної війни, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Financial Times: саміт G7 — останній шанс Заходу зберегти глобальне лідерство

Як повідомлялося, лідери Європейського Союзу проведуть «вживу» саміт в Брюсселі 25 травня, щоб обговорити кризу з коронавірусу, боротьбу зі зміною клімату та напруженість у відносинах з Росією.

Саміт G7 пройде з 11 по 13 червня в курортному містечку Карбіс-Бей на Атлантичному узбережжі півострова Корнуолл. У ньому візьмуть участь лідери неформального об'єднання найбільш економічно розвинених країн світу, а також глава Євроради Шарль Мішель, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і спеціально запрошені в цьому році керівники Австралії, Індії та Південної Кореї.