The Guardian: Чи відповість Путін хоч колись за всі звірства в Україні?

Докази скоєних армією Росії звірств після її відступу з Центральної України шокують. Москва марно намагається все заперечувати й звинувачувати інших у фальсифікації цих доказів. Бійня в Бучі й інших українських містах не можна списати просто на недисциплінованість війни. Після місяця умисного знищення житла, лікарень і шкіл все вказує на систематичну кампанію терору проти цілого населення. Виявлені звірства нагадують про найстрашніші пороки Другої світової війни.

Про це пише The Guardian. Конфлікт в Україні змінюється. І якщо він починався як всеосяжне російське завоювання, то тепер переростає в стратегічну експлуатацію Донбасу й зміцнення російських позицій в Чорному морі. Нинішня війна стала ескалацією того, що почалося ще в 2014 році. Тоді НАТО і західний світ, напевне, вчинив правильно, що тримався осторонь. Однак, як світу реагувати тепер, коли стало відомо про нові викриття? Страждання народів у конфліктах далеко від Європи, як правило, бліднуть на тлі страждань «на порозі», коли їх показують щовечора по телебаченню. За два десятиліття війни в Афганістані мільйони місцевих жителів зіштовхнулися з голодом. І про їхню агонію в новинах не говорили. Але це не робить страждання українців менш реальними.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Business Insider: В Бучі Росія скоїла геноцид і ні що інше

Цього тижня президент Володимир Зеленський запустив розслідування для збору доказів російських воєнних злочинів. Вони включають порушення Женевської конвенції щодо правил ведення війни, геноцид й злочини проти людства. Експерт з міжнародного права Філіпп Сандс наголосив, що реальна проблема, з якою зіштовхнуться прокурори у розгляді цих злочинів, буде полягати у можливості відстежити відповідальність за них аж до влади Росії. Тобто у випадку України потрібні будуть докази, що Владімір Путін особисто наказав або дозволив скоїти усі звірства. Потенційно він може стверджувати, що не несе відповідальність за туман війни чи жахіття боїв. І це потрібно буде спростувати.

Перше обвинувачення в Міжнародному суді проти чинного глави держави було оголошено президенту Югославії Слободану Мілошевичу в 1999 році. Його звинуватили в організації семи масових вбивств. Тяжкий судовий процес над ним затягнувся на шість років, поки в 2006 році він не помер у в’язниці. Його фактично так і не засудили. Тим часом, життя в Югославії тривало. І суд над Мілошевичем втратив репресивний чи стримуючий ефект. Це вказує на труднощі, які чекають Зеленського. Однак, вони не повинні завадити йому добиватися справедливості.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Закатована, та не скорена: як виглядає Буча після рашистської окупації (фото, відео)

Жорстокість війни потребує постійної публічності. І Захід повинен запропонувати в цьому питанні повну допомогу. Інший юридичний шлях, запропонований Сандсом й іншими - це трибунал щодо злочину агресії як такої. Тут йдеться про те, що всі дії, скоєні солдатами, - це наслідок рішень їхніх командирів аж до наказу почати неспровоковану агресію проти іноземної держави. З цього гачка Путін зіскочити не може. Його генерали, навіть його підозріло зниклий міністр оборони Сєргєй Шойгу, будуть стверджувати, що вони виконували наказ президента. Нюрнберзький трибунал, підписання статуту ООН й багато інших міжнародних дій намагалися заборонити атаки однієї суверенної країни проти іншої. Вони концентрували відповідальність в точці влади: демократичної чи авторитарної. Йдеться про мобілізацію закону і моралі на службу заради миру. Закон краще ніж війна.

Але такий підхід хоч і привабливий, але сповнений багатьох перешкод. Знадобиться рішення Ради безпеки ООН, на яке Росія і, можливо, Китай накладуть вето. Більше того, коли йдеться в про військову агресію, в ООН лишилося мало країн, чиї руки були б чистими. 

Тим часом, прем’єр-міністр Борис Джонсон й інші лідери дивляться на фото з Бучі й рефлекторно погоджуються, що потрібно щось робити. І єдине, до чого вони змогли додуматися - це «ще жорсткіші санкції». Попри те, що ці обмеження були максимально тяжкими з огляду на розміри російської економіки, вони так і не змогли стримати Путіна. Опитування свідчать, що росіяни і еліти в Москві не проти дій російського президента. Відчуття облоги й культурного остракізму змусили і тих, і інших закопатися в патріотичні траншеї. 

«Рішення Путіна визначають битви, а не санкції, танки, а не банки. Якщо Захід хоче допомогти Україні, йому варто відправити їй більше зброї», - пише видання.

В історії мало доказів, які б говорили, що рішення в розпал війни ухвалюються на основі економічних міркувань. Багато санкцій завдають «болю» і в основному бідним людям. Також не варто ігнорувати найбільш довготривалу зброю - трибунал світової думки. Фото з Бучі бачили люди не лише в європі й США, а по всьому світі. Репутація Росії сильно постраждала. Настане момент, коли крики розгніваного світу проб’ють навіть брехливу машину Москви. Що ж стосується Путіна, то він забезпечив собі статус парії до кінця життя. Його яхта ніколи не спустить якір у західній гавані.

Страшні кадри з деокупованих Бучі, Гостомеля та Ірпеня вразили увесь світ та викликали природне обурення у лідерів всіх цивілізованих країн. На звільнених територіях Київщини знайшли братські могили із загиблими українцями. На вулицях Ірпеня, Бучі та решти міст лежать розстріляні в потилицю тіла зі зв'язаними за спиною руками, на дорогах - обгорілі трупи. Світові ЗМІ та українські журналісти повідомляють про звірства російських солдатів протягом майже місяця окупації Київщини, зокрема - зґвалтування неповнолітніх.

Бучу назвали другою «Сребреницею», а загадкова руzька душа під пісні Лепса попрямувала до Пекла. Найкращий день, який тепер може настати, — покарання воєнних злочинців. Включно з російськими генералами, котрі віддають накази, солдатами, що стріляють у мирних людей, пропагандистами й артистами, які співають і брешуть на підтримку кривавого режиму.  Але для того, щоб це сталося, потрібно виконати дві умови. Які? Про це читайте у статті Інни Ведернікової«Розлюднення Росії. Хто і як документує звірства «руського міра» в Бучі».