Спільна злість на США змусила співпрацювати не лише Путіна і Ердогана – WSJ

Зустріч президента Росії Володимира Путіна і президента Туреччини Раджепа Таїпа Ердогана і зближення, яке вона повинна була проілюструвати, може швидко виявитися тактичним маневром, а не стратегічним партнерством.

Про це на сторінках Wall Street Journal пише віце-президент Центру Вудро Вільсона Аарон Девід Міллер. Він додає, що політика Вашингтона і часом його присутність в якості вигідного суперника в регіоні вже спричиняли появу сумнівних альянсів. Російського і турецького президентів об'єднує антиамериканська риторика. І вони хочуть отримати вигоду з цього.

Путін завжди шукає можливість розширити російський вплив і дуже часто на шкоду США. Відновлення зв'язки з Туреччиною після невдалого військового перевороту 15 липня дає йому шанс посіяти розбрат в НАТО, зіграти на настороженості Ердогана у відносинах з Вашингтоном і створити свою мережу союзників, які виступають проти США.

З такої точки зору Туреччина – це "велика здобич". Вона восьма за розміром економіка в Європі з населенням, як у Німеччини. Турецька позиція і вплив робить її незамінною у вирішенні конфлікту в Сирії. А це критично важливо для Росії. Ердоган давно злиться на США і здебільшого через розбіжності у поглядах на Сирію. Ця роздратованість лише посилилася після того, як адміністрація Обами відмовилася підтримувати репресії, які турецький президент влаштував після невдалого військового перевороту. Крім того, США відмовилися видавати клерика Фетхуллаха Гюлена, якого Анкара звинуватила в заколоті.

Антиамериканська карта дає Ердогану зручного "іноземного бабая", лякаючи яким можна ще більше зосередити владу в руках президента. І Туреччина і Росія не єдині вчорашні вороги, які сьогодні стали друзями через спільну образу на США.

Адміністрація Обами також відіграла не пряму роль у зближенні Ізраїлю і Єгипту. Каїр і Єрусалим сьогодні мають найбільш тісні зв'язки з 1979 року. У них є спільні інтереси, такі як придушення джихадистів на Синайському півострові і стримування "Хамасу". І при цьому єгиптяни, так само як і ізраїльтяни, невдоволені Вашингтоном. Зокрема в Єгипті роздратовані тим, що США підтримували президента Мохаммеда Морсі після того, як військові скинули його у 2013 році, а також постійно критикують Каїр за порушення прав людини. У свою чергу, Ізраїль злиться на Вашингтон через критику того, як ізраїльтяни селяться на території палестинців. Автор також звертає увагу на потепління і відносинах між Ізраїлем і Саудівською Аравією, що вказує на бажання Єрусалиму опиратися на регіональні сили.

Тим часом, Путін отримує вигоду від небажання США сильно втручатися у війну в Сирії. А традиційні американські союзники, такі як Туреччина, використовують Америку в якості зовнішнього ворога для власних цілей. Ізраїль і країни Перської затоки намагаються збільшити співпрацю і захистити свої інтереси, будуючи тісніші зв'язки один з одним. Це їм дозволяє діяти так, як вони захочуть, на перекір позиції США. Вторгнення Росії в Сирію підштовхнуло Єрусалим до діалогу з Москвою, а Туреччина і Ізраїль навіть змогли вирішити конфлікт через інцидент з гуманітарною флотилією в Газі.

Раніше видання The Wall Street Journal писало, що Ердоган намагається продемонструвати, що Росія може стати альтернативою ЄС. Напередодні президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що чекає від майбутніх переговорів з російським лідером Володимиром Путіним можливості відкрити "нову сторінку" у відносинах між країнами. Тим часом, Німеччина не вважає зближення Путіна з Ердоганом загрозою для НАТО.