Автор зазначає, що Хафтару, навіть порівняно з Асадом, дуже не вистачає міжнародної легітимності, щоб запросити до себе російські війська для боротьби з "терористами". А зробити це, згідно тієї ж резолюції РБ ООН, може тільки уряд національної згоди на чолі з Ф. Сараджем. Як зробити запит на поставку зброї, який повинен схвалити відповідний комітет ООН.
Крім того, у Росії в Лівії немає тієї стартової площадки, яка була в Сирії, - стара база ВМС в Тартусі і новостворена авіабаза в Хмеймиме. Та й самі лівійці, які проти будь-якого іноземного втручання, не будуть сприймати росіян так, як це було на підконтрольних режиму Асада територіях.
Не буде у Кремля в Лівії й Ірану, який широко вклався б фінансами, зброєю та людськими ресурсами для збереження режиму, додає Короткий. На трохи схожу роль міг би претендувати Єгипет, проте з різних причин не зможе і не буде. Хоча і трикутник Росія-Єгипет-ОАЕ з надання підтримки, в тому числі озброєної, силам Хафтара ефективно працює.
"Але головна причина, чому російських військ в Лівії очікувати не доводиться, - це гроші. Фінансова слабкість Росії не дозволяє їй грати в супердержаву і реалізувати свої геополітичні плани. Ще з Сирії якось треба вилізти", – пише автор.
Детальніше про роль Росії в Лівії читайте в статті Василя Короткого "Лівійська вибухонебезпечна суміш. Російський каталізатор" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".