Путіну для політичної спадщини потрібно вирішити три проблеми - WP

Якраз в той час, коли відносини між США і Росією почали погіршуватися через Сирію, Володимир Путін почав свій вже четвертий президентський термін і розмірковує про те, як зберегти свою політичну спадщину. В наступні шість років він буде працювати над тим, щоб закріпити за собою славу лідера, який повернув Росії міжнародну велич, стабілізував економіку і збільшив стандарти життя в містах.

Але попри те, що його агресивна зовнішня політика популярна вдома, він втягнув Росію у складні проблеми, які можуть перекреслити цю популярність.

Про це на сторінках Washington post пишуть постдокторант історичного департаменту Університету Цюриха Філіпп Касула і кандидат наук з міжнародних відносин Університету Кента Камілл-Ренад Мерлен.

Вони перелічують ключові міжнародні виклики, які визначать те, яким Росія запам'ятає Путіна. Перш за все, він зруйнував відносини зі США. Після Холодної війни Росія була надто слабкою, щоб сформувати будь-яке успішне партнерство, лишивши США єдиною військовою супердержавою. Коли Путін став президентом в 1999 році, він пообіцяв покращити відносини із Заходом і збільшити російські міжнародні позиції. Але попри певні періоди співпраці, американсько-російські відносини зіпсувалися.

Путін ціле десятиліття засуджував американську однополярність. Під його керівництвом армія Росії вторгалася в інші країні, а його тролі втручалися в чужі вибори. Зусилля Путіна відновити російську впливовість допомогли йому підвищити свою популярність вдома. Але не зрозуміло, як Росія буде відновлювати відносини зі США, що колись обіцяв її президент. Цьому аж ніяк не допомагає російське втручання у американські вибори в 2016 році, отруєння екс-шпигуна на британській території, а також підтримка в Сирії Башара Асада, який знову і знову застосовує хімічну зброю. Росія, схоже, вступила в тривалу і дорогу конфронтацію зі США і їхніми союзниками. Деякі оглядачі називають це новою Холодною війною. Щоб лишити позитивну політичну спадщину Путіну потрібно буде порозумітися з Америкою і добитися скасування санкцій, щоб російська економіка процвітала.

По-друге, йому доведеться завершити війну в Україні і примиритися з Європою. В 2014 Росія анексувала Крим і розпалила війну на Сході України. З того часу ця поведінка Москви стала домінантною темою у відносинах з Євросоюзом. Знову ж таки, швидкі і несподівані дії Росії в Криму пішли на користь популярності Путіна вдома. Він використав хвилю націоналізму під гаслом "Крим наш". 84% росіян підтримали анексію чужого півострова. Він також послав чіткий сигнал Заходу, що пострадянський регіон і Україна зокрема - це так звана "сфера впливу" Росії і межа для НАТО і ЄС.

Цей підхід напружив відносини з Європою і з Україною. Також Кремлю тепер потрібно довести кримчанам і українцям, що окупованому Криму краще бути частиною Росії, ніж України. Для цього в півострів доведеться вливати колосальні кошти якраз тоді, коли інші російські регіони потребують федеральних дотацій, а російська економіка майже не зростає під тиском західних санцій.

"Вочевидь більшість росіян будуть вважати окупацію Криму одним з найбільш визначальних звершень Путіна. Але якщо це буде означати втрату важливих зв'язків з Україною і Євросоюзом, а також екномічний тягар, вони можуть вирішити, що ціна надто висока", - вважають експерти.

Тим часом, Європу дратує війна, яка продовжує тліти в Донбасі. Москва втрачає вплив в Україні. 12 квітня Київ заявив, що відмовиться від статусу в СНД. І це проблема для Росії. Україна - один з найважливіших торговельних партнерів для неї. Через українську територію здійснюються поставки енергоносіїв на Захід. Провальні "республіки", які Москва створила в Донбасі, навряд чи можна назвати торговельними партнерами. Вони швидше стануть лише економічним і політичним тягарем як для Москви, так і для Києва.

Третя проблема - це російська дипломатична і військова кампанія в Сирії. Певний час Москва намагалася налагодити дипломатичні зв'язки з ключовими силами в регіоні, такими як Іран, країни Перської затоки, Ізраїль, Туреччина і "Хезбола". Вона хотіла максимально наблизити сторони до діалогу і стати брокером миру, щоб закріпити вплив на Близькому Сході в цілому. Однак ці її зусилля провалилися влітку 2015 року. Сирійський режим опинився на межі краху, а жодне дипломатичне рішення не здавалося можливим. Тож Москва відправила військові і наземні сили в Сирію, щоб розвернути територіальні втрати сирійського уряду.

Це перша військова операція Росії за межами території колишнього СРСР. Її мета не лише в тому, щоб врятувати клієнтський режим Башара Асада, а й відновити значення Москви як глобального гравця, здатного вирішувати конфлікти на Близькому Сході. Тож сирійська авантюра теж може стати важливим міжнародним досягненням Путіна, але лише в тому випадку, якщо вона не буде дорогою з точки зору економіки і дипломатії. І якщо сирійський режим зможе стабілізуватися в найближчому майбутньому. Але, як свідчать останні події після чергового застосування хімічної зброї режимом Асада, ситуація лишається дуже хиткою. І в Дамаску зараз ключову роль грає Тегеран, а не Москва.

Важко уявити, як Путін вирішить всі ці складні конфлікти, кожен з яких може підірвати його внутрішньополітичну репутацію.

Раніше ізраїльська газета Haaretz писала, що блеф Путіна в Сирії нарешті викритий. І попри всі гучні слова і погрози, він не здатен захистити свого сирійського підопічного від західних ракет. А варіантів відповіді на дії США і союзників у нього теж не багато.

Детальніше про ракетні удари по Сирії через хіматаку в Думі читайте в матеріалі DT.UA "Авіаудари по Сирії: що відомо про подію".