Путін програє у довгостроковій зовнішньополітичній грі - Bloomberg View

Твердження, що президент Росії 3 перехитрив низку президентів США і неймовірно зміцнив російську позицію на глобальному рівні, стало поширеним за останні роки.

Багато західних аналітиків і політиків вірять, що Путін перетворився з тактика на першокласного стратега і здобув низку серйозних перемог для російської дипломатії: від окупації Криму і районів на Сході України до зміцнення сирійського диктатора Башара Асада.

Такий погляд також підтримується і в середині Росії, де останні опитування показали, що 90% громадськості довіряє Путіну в питанні закордонних справ.

"Але чи правильне таке тлумачення? На мою думку, воно не приділяє уваги довгостроковій ціні зовнішньополітичних авантюр Путіна", - пише на сторінках Bloomberg науковий співробітник Ради з закордонних справ і колишній директор Національної розвідки США Майкл Демпсі.

Він визнає, що російське військове вторгнення у Сирію в 2015 році допомогло стабілізувати хиткий режим Асада і не допустити початку наступу його ворогів на ключові для режиму регіони на заході країни. Крім того, Москва забезпечила собі серйозну військову присутність на сирійській території, а також важливу роль у вирішенні подальшої долі Сирії.

Однак, попри те, що Асад зараз має серйозну перевагу, в країні лишаються десятки тисяч озлоблених і добре озброєних опозиційних бійців, які ніколи не змиряться з його лідерством. Також у Сирії тисячі екстремістів "Ісламської держави" і "Аль-Каїди", які, попри серйозні поразки на полі бою, все одно продовжать діяльність в країні. Тож армії Росії доведеться брати участь у боротьбі проти терористів у найближчому майбутньому, зазнаючи певних втрат.

Крім того, через російські бомбардування в Алеппо минулого року Росія стала ціллю для екстремістів, які будуть влаштовувати теракти на російській території. А поки Асад буде лишатися при владі, міжнародна спільнота не буде надавати серйозну підтримку Сирії у відбудові країни. Таким чином, Росії доведеться взяти на себе принаймні частину витрат на це, щоб зберегти режим свого союзника.

В Криму і на Сході України Путін діяв швидко, скориставшись ситуацією після української революції в 2014 році. Він окупував півострів і розв'язав війну, щоб не дозволити Києву ще тісніше інтегруватися з Заходом. Але, знову ж таки, якою була ціна цих його зусиль? Путін налаштував цілі покоління українців проти Росії. Ще в 2010 році 95% українців позитивно ставилися до сусідньої країни. А сьогодні такої точки зору дотримуються менше 40%, а в західних областях країни таких людей ще менше. Російське вторгнення в Україну також призвело до запровадження цілої серії каральних економічних санкцій з боку США і Європи, які разом з обвалом цін на нафту знищили російське економічне зростання, підірвали вартість рубля і серйозно скоротили реальні зарплати. За прогнозами, цього року Росія продемонструє економічне зростання на 1,5%. Але такий рівень не компенсує російські втрати за останні кілька років.

Військова операція Путіна проти України також відновила занепокоєння в США і НАТО щодо російських намірів у Європі, змусивши союзників збільшувати витрати на оборону. Також США розмістили свої військові бригади в Європі, а британські, канадські і німецькі батальйони наблизилися до російських кордонів у Литві, Латвії і Естонії. Тож таких чином російська агресія проти України допомогла створити таке НАТО, якого Путін завжди боявся.

Тож, підбиваючи підсумки, що можна сказати про зовнішньополітичні досягнення Путіна?

В Сирії і Україні він зміг зберегти певний російський вплив. Він також розумно використав важелі в Сирії, щоб розвинути нові відносини з Туреччиною, зокрема через співпрацю вздовж турецького кордону і продаж передових російських систем протиповітряної оборони Анкарі. Якщо Путін зможе вбити клин між НАТО і Туреччиною, це можна буде назвати великою перемогою Москви. Втручання Путіна у вибори на Заході також допомогли посіяти недовіру до демократичних процесів.

Втім, дії російського президента втягли Росію у низку конфліктів, вирішення яких не варто чекати у найближчий час. Страхи Заходу щодо Росії знову повернулися. Москва втратила широкі можливості у сфері торгівлі, наукової співпраці і залучення інвестицій зі США і країн-союзників. А це важливо для зростання економіки Росії. Крім того, Кремль спровокував низку заходів у відповідь з боку НАТО і Америки. Тож Путіну вдалося реалізувати деякі свої цілі, однак остаточний рахунок за його зовнішньополітичні авантюри ще не сплачено повною мірою. І їх кінцева ціна, швидше за все, викличе розчарування у російського суспільства.

Раніше в статті для Atlantic Council Пітер Дікінсон писав, що світу варто краще розібратися в історії України. Адже більшовицьке протистояння проти незалежності України на початку 20 століття викрило старомодні імперіалістичні інстинкти, приховані за привабливими радянськими слоганами. Попри присмак пролетарських банальностей, СРСР став колонізатором з того моменту, коли його війська перетнули кордон України.

Також старший науковий співробітник канадського Інституту українських досліджень Університету Альберти, політолог Тарас Кузьо писав у статті для Atlantic Council, що західні експерти ігнорують головну причину війни Росії проти України. Російські погляди на Україну давні, широко прийняті режимом Путіна і навіть опозицією, і вони не зміняться швидко. Москва заперечує окремість українського народу від російського. Вона наполягає, що наша країна не по-справжньому незалежна. І в цьому криється головна причина російської агресії.