Путін чекає зміну влади в Туреччині – Bloomberg View

Багато було марних спроб передбачити, куди закордонна політика президента Росії Володимира Путіна прямує, але можна точно сказати, що він буде копіювати усі вчинки США, які сам же критикує.

Ось чому Туреччині варто звернути увагу на те, що в Росії говорять про "зміну режиму". Про це на сторінках Bloomberg пише болгарський політолог Іван Крастєв.

Ця зовнішньополітична модель "засудити-потім-повторити" працює вже досить тривалий час. В 2007 році Путін зробив потужну заяву, засудивши американську пристрасть застосовувати силу і виставив себе "миротворцем". А вже через рік після того розв'язав війну проти Грузії і тим самим вперше порушив міжнародні кордони з кінця Холодної війни.

В лютому 2008 року США визнали проголошення незалежності Косово від Сербії. І Путін одразу ж назвав це грубим порушенням територіальної цілісності суверенної держави. Того ж року він так само визнав незалежність самопроголошених "республік" на території Грузії.

В 2014 році Путіна дратував протест на Майдані в Україні, який призвів до втечі корумпованого і проросійського президента Віктора Януковича в Росію. Через кілька тижнів після цього Путін організував спотворену версію "майдану" в Криму і частині Донбасу, щоб добитися там зміни влади і анексувати український півострів і частину території двох областей.

Також болгарський експерт нагадує, що Путін довгий час критикував бомбардування, які влаштували в Сирії США і їхні союзники. А тепер сам влаштував аналогічну повітряну кампанію, щоб підтримати режим Башара Асада. Росія навіть повторила американську звичку показувати по телебаченню бомбардування, щоб шокувати внутрішню публіку. Всі ці приклади демонструють підхід.

І зважаючи на те, що вираз "зміна режиму" став лайкою в Кремлі, конфлікт Путіна з Туреччиною вартий дуже пильної уваги. У питанні війни в Сирії Росія в Туреччина були по різні боки, але до знищення російського Су-24 в турецькому небі їм вдавалося уникати конфліктів через ці розбіжності в поглядах. Насправді впродовж останніх років російський президент був для турецького лідера Раджепа Таїпа Ердогана стратегічним партнером і другом. Туреччина була єдиною країною НАТО, яка відмовилася запроваджувати санкції проти Москви після анексії Криму. Путін навіть поставив Туреччину в центр своєї газової дипломатії після того, як вступив в конфлікт з ЄС через Україну.

Однак після знищення російського Су-24 за порушення турецького повітряного простору ситуація змінилася. Більше того, загадкою стало те, що Росія не продемонструвала жодного бажання залагодити конфлікт. Путін проігнорував тиск від союзних Білорусі і Казахстану, давши чітко зрозуміти, що він не хоче нормалізації відносин з Туреччиною, поки Ердоган при владі.

У всякому разі російська відповідь Анкарі на знищення Су-24, на думку болгарського політолога, нагадує те, як США покарали Росію за вторгнення в Україну. Перш за все, вона ввела санкції. Потім натиснула на внутрішнє коло Ердогана, включно з його сином, якого пропаганда Росії звинуватила в торгівлі нафтою з "Ісламської державою". А потім, на зло Анкарі, Кремль запросив в Москву опозиційного лідера Селахаттіна Демітраша, який вимагає повторних виборів президента Туреччини.

З одного боку, Путіну потрібно було показати росіян, що він змушує Туреччину дорого заплатити за російських пілотів. Але є і дещо більше, ніж це. Впливова і амбіційна Анкара, яка пропагує "прийнятну для Заходу форму ісламізму", лишається серйозною перешкодою для Москви у здобутті її бажаних цілей на Близькому Сході. Російські інтереси далеко не обмежуються підтримкою Асада, а змусити Захід вибирати між світськими диктаторами, з якими зручно працювати Кремлю, і ісламістами, які говорять "мовою народної волі". Росія боїться, що Ердоган підштовхне Захід до співпраці з "поміркованими" ісламістами на Близькому Сході включно з Сирією. Російські аналітики говорять, що так звана "турецька модель" стала причиною, чому Захід підтримав "Арабську весну".

Так само, як і американські санкції проти Росії, Путін навряд чи зможе добитися зміни режиму в Туреччині в найближчому майбутньому. Ердоган міцно тримається при владі, не гірше, ніж сам Путін. Він, швидше за все, в збирається підривати політику Ердогана в довгостроковій перспективі, як і американські обмеження діють на Росію. Не зрозумілою лишається кінцева мета цього процесу.

В цей же час, Туреччина має намір подати скаргу до СОТ на російські санкції. Анкара займається збором доказів порушення Росією правил організації. Нагадаємо, що 24 листопада на турецько-сирійському кордоні був збитий російський Су-24. Обидва пілоти катапультувалися, але в повітрі їх обстріляли повстанці. За даними Анкари, винищувач F-16 збив Су-24 після того, як він порушив повітряний простір країни в районі кордону з Сирією і не відгукнувся на попередження. У Міноборони РФ стверджують, що літак летів суворо в повітряному просторі Сирії.

Путін зажадав від Туреччини офіційних вибачень, а президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган відмовився зробити це. З того часу відносини між країнами напружені.