Протести в Казахстані відкрили ризики для Путіна — FT

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв через кілька днів після прибуття «миротворців» оголосив про виведення російських військ із країни, заявивши, що «спробу державного перевороту» було зупинено. Але виведення російських військових не завжди є тим, чим здається; на кордонах України солдати РФ залишили багато техніки, незважаючи на те, що минулої весни нібито отримали наказ повернутися на свої бази. У будь-якому випадку, протести у Казахстані сигналізують про тривалі зміни на території колишнього Радянського Союзу, пише Financial Times.

Найважливішими є ознаки більш скоординованого, очолюваного Москвою придушення антиурядових повстань.

У Грузії у 2003 році та в Україні у 2004 та 2014 роках протести привели до влади продемократичні та прозахідні уряди.

Однак у Білорусі в 2020 році, а тепер і в Казахстані, Кремль допоміг авторитарним лідерам, які зіштовхнулися з повстаннями, підтримуючи жорстоке придушення протестів, як словами, так і фінансово та військово.

Президент РФ Владімір Путін пообіцяв, що очолюваний Москвою альянс безпеки захистить союзників від «революцій», у яких він, як завжди, бачить втручання Заходу. Поява Організації договору про колективну безпеку колишніх радянських республік — як ланцюга виконання цієї політики, стало ключовим фактором придушення протестів у Казахстані.

Це перший випадок, коли блок відіграє таку роль з моменту створення в 1990-х роках. Раніше організація відхиляла прохання Киргизстану та Вірменії про допомогу, припускаючи, що їхні проблеми були внутрішніми справами.

Довіра білоруського диктатора Алєксандра Лукашенка та президента Казахстану Токаєва до підтримки Росії, щоб триматися за владу, розмиває суверенітет обох країн.

Це підтримує ключову мету Путіна щодо відновлення сфери впливу Москви. Але така політика створює ризики як для Росії, так і для її сусідів.

Використання насильства та масові арешти можуть стримати майбутні протести і їх організаторів. Але нездатність усунути основні причини заворушень — соціально-економічну нерівність, яка склалася у Казахстані, незважаючи на загальне підвищення рівня життя на пострадянському просторі, лише відкриває можливості для розширення невдоволення людей.  

Громадське невдоволення може вибухнути, потенційно ще з більшою силою, у майбутньому. Поки правлячі режими стають жорсткішими, вони слабшають.

Казахстан також продемонстрував, що «керовану спадкоємність влади» важко здійснити. 81-річний Нурсултан Назарбаєв, який керував країною протягом трьох десятиліть, призначив Токаєва своїм наступником у 2019 році, але залишився головою Ради безпеки та «лідером нації».

Наразі важко сказати точно, чи боротьба еліти за владу лежить в основі протестів. Але коли протести загострилися, Токаєв швидко публічно дистанціювався від Назарбаєва.

Він усунув екс-президента від Ради безпеки та затримав ключового соратника, керівника Комітету нацбезпеки Каріма Масімова за підозрою у державній зраді.

Сам Путін, здавалося, розглядав маневр у стилі Назарбаєва, перш ніж змінити конституцію Росії, щоб отримати можливість залишатися президентом до 2036 року. Проте, скоро очільнику Кремля доведеться шукати «нові методи» утримання при владі. Якщо його авторитарним колегам вже доводиться покладатися на арешти, залякування та військову допомогу, щоб зберегти свої режими, то сподівання Кремля на «мирне продовження системи Путіна» виглядає абсурдним, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Протести в Казахстані: за минуло добу в Алмати затримали майже 2 тисячі осіб

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв дорого заплатив за відновлення контролю над країною. Звісно, він зміцнив свою особисту владу, придушивши протести і знявши з посад ряд політиків, які входили до оточення першого президента Нурсултана Назарбаєва. Однак, закликавши на допомогу «миротворців ОДКБ» і продемонструвавши свою залежність від іноземної підтримки, Токаєв посилив вплив Росії в Казахстані.

Про наслідки січневих протестів читайте у статті Володимира Кравченка «Путін узяв під контроль нову країну: ціна може бути високою».