Політична прірва між Китаєм та Заходом може збільшитися на фоні другої хвилі пандемії — The Economist

Серія невдач зробила 2020 рік важким періодом для відносин Китаю зі світом. По-перше, китайські чиновники, слідуючи логіці своєї непідзвітної таємної однопартійної системи, протягом кількох тижнів не повідомляли про невідомий вірус у місті Ухань, даючи COVID-19 час для широкого поширення, що призвело до світової пандемії коронавірусу. Потім відбулося ще більше невдач. Поки один за одним іноземні уряди проявляли нерішучість, лідери Китаю відмовлялися брати на себе будь-яку провину за пандемію, при цьому ще й запроваджуючи економічні санкції проти країн, які вимагали розслідування щодо походження спалаху, як Австралія, для прикладу, пише журнал The Economist.

Наслідки очевидні: нещодавнє опитування країн, проведене Дослідницьким центром Pew, виявило зростання недовіри до Китаю.

Ця політична прірва між Китаєм та світом ризикує лише збільшуватися. Цього разу причиною стане нерівномірний успіх в економічному відновленні після коронакризи.

Китаю фактично вдалося взяти COVID-19 під контроль і китайська економіка повертається до життя. Тим часом уряди Америки, Європи та багатьох інших країн ведуть боротьбу з другою хвилею пандемії та погіршенням економічної кризи.

На тлі глобальної економічної кризи керівники Китаю називають успішне відновлення своєї країни доказом того, що правління Комуністичної партії пропонує унікально ефективне поєднання організаційного майстерності, поваги до науки та традиційної китайської моралі. Однак, здається, китайські лідери не розуміють, наскільки зухвало це виглядає на тлі критичної ситуації в світі.

Іноземний гнів, у свою чергу, спричинить обурення і в Китаї. Китайці пам’ятають колективні жертви, здійснені сотнями мільйонів громадян, які змушені були перебувати в своїх домівках тижнями, часто без засобів для існування, щоб зупинити поширення хвороби.

Критика на адресу стратегії Китаю щодо занадто жорсткого карантину ні на що не вплине. Китайці можуть пам’ятати про ранні помилки своїх лідерів, ображатись на чиновників за безглузде запровадження карантинних заходів, але одночасно погоджуватися з тим, що реакція Китаю на пандемію є джерелом національної гордості.

Історія сучасного Китаю не є однією з історій пригноблених мас, які весь прагнуть бути вільними. Партійні керівники мають власне бачення стратегії того, як зробити життя своїх громадян кращим.  Комуністичний Китай є мажоритарним проєктом, який користується широкою, хоча і незбагненною, громадською підтримкою.

Головний біль для іноземних урядів полягає в тому, як реагувати, коли Комуністична партія придушує права меншин, які «заважають» китайській владі, будь то етнічна, релігійна чи політична приналежність.

COVID-19 нещодавно дав зрозуміти, яка політична система найкраща. Адже пандемія змогла виявити недоліки та переваги різних політичних систем і стратегій. На погляд Китаю, Захід неправильно та невміло поводиться з пандемією коронавірусу.

На думку багатьох прихильників авторитаризму, демократія в епоху пандемії показала себе як егоїстична та безладна політична система. Світ спостерігає за тим, як президент США Дональд Трамп звинувачує Китай в тому, що країна винна в початку світової пандемії. Китайські націоналісти бачать в цьому підтвердження свого ставлення до демократії.

Дипломати в Пекіні порівнюють наслідки COVID-19 зі світовою фінансовою кризою 2008 року, ще однією подією, яка переконала багатьох китайських лідерів у тому, що Захід довго бореться із наслідками кризових ситуацій. Можливо, ця пандемія є навіть більш небезпечним моментом.

З одного боку, у 2008 році криза кредитування обговорювалася між китайською та західною елітою. Небагато американців чи європейців знали, або взагалі турбувались про те, що глобальне економічне зростання тоді підтримувалося за рахунок масових китайських інвестицій у внутрішню інфраструктуру. З іншого боку, Китай тоді також зумів досить вдало відновитися.

Еліта в Пекіні негативно оцінювала західні методи боротьби з кризою. Як сказав один китайський чиновник американцям у 2008 році: "Ви були нашим учителем, і вчитель виглядає не дуже розумно".

Цього разу Китай та Захід мають власні погляди на COVID-19.

Усі західні дипломати у Пекіні згадують цей пандемічний рік зі справжньою гіркотою. Вони пам'ятають темні дні січня та лютого 2020 року, коли їхні уряди відмінили регулярні рейси до Китаю та назад. Західні дипломати просили дозволу на евакуацію своїх громадян з Уханю, внаслідок чого їх викликали на багатогодинні зустрічі в Міністерство закордонних справ Китаю, де китайські чиновники сердито звинувачували дипломатів у тому, що вони сіяли паніку та «ображали» Китай.

Потім, з неприхованим лицемірством, Китай своєю чергою почав закривати власні кордони, через кілька тижнів після того, як рівень захворюваності серед інших країн почав зростати.

Коли на початку пандемії Китай просив іноземні країни надати медичну допомогу без будь-якого розголосу, прохання Пекіна виконали. Пізніше, коли інші країни прагнули придбати китайські апарати штучної вентиляції легень для власних пацієнтів, Пекін сказав, що в ціну входить ще й «публічна похвала на адресу Китаю».  

Саме тому повернення Китаю до економічного зростання на фоні занепаду інших країн буде викликати неоднозначні почуття.

Іноземні погляди на Китай також сильно погіршились. В опитуванні громадської думки Pew в країнах з розвиненою економікою 61% респондентів висловили недовіру Китаю через поводження країни з COVID-19. Хоча, багато опитаних також розкритикували і невдалу стратегію США в боротьбі з пандемією.

Іноземний скептицизм щодо успіху Китаю у стримуванні поширення хвороби не зовсім справедливий.

Деякі жителі західних країн припускають, що Китай приховує масові зараження.

Але це малоймовірно: незважаючи на сувору цензуру, новини про чергову катастрофу, схожу на Ухань, можуть легко просочитися. Натомість після раннього приховування спалахів хвороби на початку пандемії, відповідь Китаю на поширення коронавірусу була простою, але ефективною.

З кінця березня Китай закрив свої кордони для більшості іноземців, побудував високотехнологічні системи для моніторингу внутрішніх поїздок і навіть під час невеликих спалахів хвороби китайський уряд запроваджував карантинні обмеження та масове тестування на коронавірус. Для прикладу, оголосивши про десятки випадків коронавірусу в жовтні, прибережне місто Циндао розпочало тестування дев’яти мільйонів людей.

Тим не менше, основне твердження, висловлене Комуністичною партією Китаю стосовно того, що успіх країни в боротьбі з пандемією доводить унікальні переваги самодержавства, є помилковим. Біля узбережжя Китаю демократичний острів Тайвань блискуче впорався з вірусом, зафіксувавши лише сім смертей серед населення в 23 мільйони.

Однак, дискусії щодо кращої стратегії боротьби з пандемією не вщухнуть навіть після винайдення дієвої вакцини. Спільні страждання не зблизили світ у 2020 році. На жаль, нерівномірне глобальне відновлення, особливо якщо воно супроводжується зухвалістю Китаю, ризикує створити ще більш різкі розбіжності та розбрат в світі, резюмує видання.