Питання вже не полягає в тому, щоб дозволити Україні вижити, а в тому, щоб допомогти їй перемогти

США та їхні союзники пообіцяли по суті необмежену підтримку Україні, переозброюючи українську армію – значною мірою за стандартами НАТО. Яким буде наступний етап війни? Відповідь на це запитання шукали експерти, які зібралися 12 травня в Інституті досліджень міжнародної політики, повідомляє "Голос Америки".

«По-перше, це остання наступальна операція Росії у цій війні», - вважає Майкл Кофман, директор програми досліджень Росії у Центрі військово-морського аналізу CNA та науковий співробітник інституту Кеннана у міжнародному центрі Вудро Вільсона.

На сьогоднішній день перспектива війни в Україні є для Росії в кращому разі «дорогоючою нічийною операцією. Або поразкою. Я не думаю, що в нинішніх умовах росіяни мають подальший наступальний потенціал, – продовжує Майкл Кофман. – Хід цієї війни не є стійким для Росії, і вона стала війною на виснаження – особливо з урахуванням українського рівня мобілізованості, доступу до західних озброєнь та якості логістики».

Низка експертів висловлювала припущення у зв'язку зі знаковою для Кремля датою 9 травня. Вважалося, що Путін може перекваліфікувати спеціальну операцію в офіційну війну, оголосити загальну мобілізацію. Він не пішов на подальшу ескалацію, хоча анітрохи не відступив. За влучним висловом Кофмана, він «відскочив убік» – що відбиває труднощі вибору Москви подальшого сценарію агресії.

«Неясно, чи зможуть росіяни взагалі досягти значного успіху, зробити якийсь реальний прорив, наприклад, здійснити оточення українських сил, – каже Роб Лі, старший науковий співробітник Євразійської програми Інституту зовнішньополітичних досліджень. – Російська армія спочатку не мала достатньої чисельної переваги на оперативному і навіть тактичному рівні для реального успіху. У цьому є причина повільного просування. Найочевидніший варіант вирішення проблеми – той чи інший вид мобілізації – пов'язаний для Путіна з величезними ризиками, і неясно, чи буде мобілізація призовників та резервістів ефективною у військовому відношенні».

«Загальна мобілізація була для Росії помилкою, – вважає Майкл Кофман. - І тому російські військові на неї не орієнтовані. Це давно не Радянська армія! Наразі російське керівництво намагається підвищити рівень укомплектування батальйонно-тактичних груп, пропонуючи вигідні контракти на короткострокову службу (до чотирьох місяців) із досить значною виплатою контрактнику, ймовірно, підштовхуючи колишніх призовників до переходу на контракт. Вони також полюють на нових контрактників серед резервістів. Всі ці зусилля лише посилять проблеми, з якими їхня армія стикається на полі бою».

Останніми роками контрактниками комплектувалися насамперед ВКС, ВМФ, інші щодо “інтелектомісткі” сектори, які вимагали тривалої підготовки. Кадрові діри в піхоті та тиловому забезпеченні затикалися ненавченими солдатами-призовниками або вільнонайманим цивільним персоналом. Це й призвело, вважають експерти, до провальної ситуації з тилами, логістикою, транспортом. Ті понад двісті п'ятдесят тисяч призовників, що формально є у розпорядженні російської армії, не є придатними для такого роду бойових дій. А контрактники – за умов неоголошеної війни мають право розірвати свої контракти.

«Щоб провести мобілізацію у більшому масштабі, потрібно оголосити стан війни чи змінити закони, а Путін нічого з цього не зробив, – нагадує Кофман. – Це, мабуть, було б для нього найнеприємнішим та найризикованішим рішенням». Крім внутрішньополітичних ризиків Кофман вказує на економічні: навіть часткова мобілізація завдасть удару по російській економіці, а Росія через санкції й так втратить мінімум 10% ВВП у 2022 році.

Зазнаючи нестачу в кваліфікованих кадрах у поєднанні із загальною нестачею чисельності, російська армія спробувала на початку війни наступати відразу на трьох різних фронтах. «І ви можете бачити, яким це фіаско закінчилося, – констатує Кофман. – Досвід холодної війни вчив Росію зовсім іншому: в рамках тієї доктрини збройні сили не потребували ні логістики для тривалого наземного наступу, ні тилових ресурсів, необхідних для утримання значних ділянок місцевості. СРСР передбачав вести війну на роздробленому полі бою, маневреними підрозділами з упором на ПРО, ППО, ракетні удари по допоміжним засобам. Російська армія не зосереджувалася на міських боях, вона не збудувала структуру, щоб контролювати територію. Варіантів раптового перекидання у бойовий простір додаткових сил із добрими шансами на перемогу над українськими військовими – у них немає. Російські збройні сили не мають подальшого наступального потенціалу», – резюмує експерт.

Подальший перебіг подій «залежить від політичного вибору Путіна. Кремль затягує рішення: російське політичне керівництво – майстер половинчастих заходів, – вважає Майкл Кофман. – Але цим вони роблять своє становище ще гіршим, і це може стати стратегічною та катастрофічною поразкою для Росії».

Аж до 29 березня, до переговорів у Стамбулі, де Україна зробила Росії прийнятні компромісні пропозиції, «Росія мала можливість вийти з війни з деякими вигодами, – вважає Роб Лі. – Україна була відкрита для певних поступок. Путін міг би піти з деякими досягнутими цілями, такими як, наприклад, нейтралітет України, відкладене питання щодо Донбасу... Але Путін на це не пішов, що було політичним, а на жаль, не військовим рішенням».

Час працює в Україні, вважає Лі. «Чим довше продовжуватиметься війна, тим стійкішою буде Україна. Питання вже не полягає в тому, щоб дозволити Україні вижити, а допомогти їй перемогти».

Україна поступово переходить до наступальних дій. Відтіснивши російську артилерію від Харкова і загалом дотримавшись наступу в Луганській та Донецькій областях, вона, можливо, спробує потім повернути Херсон, вважають експерти. Місто розташоване на західному березі Дніпра і можна спробувати змусити російські війська відступити за річку, стримати їх за перешкодою.

Втім, російська армія не розтане просто так, нагадують аналітики. «Війна, заснована на виснаженні, зазвичай сприяє стороні, яка тактично обороняється», – зауважує Кофман. Українцям доведеться ламати російську оборону, і за цих умов російська авіація може стати більш ефективною, спробувати встановити місцеву перевагу у повітрі, забезпечити безпосередню підтримку з повітря. Саме в цьому Україна дуже обмежена». Можливо, Київ вирішить почекати і акумулювати більше техніки, що надходить із Заходу, сформувати резерви. «Успіх залежатиме від того, хто зможе найкраще забезпечити стійку логістику, забезпечення боєприпасами. Правила гри для України зміняться», – резюмує Кофман.

Незважаючи на великі втрати в танках та БМП, досить великі, але ще не критичні – в авіації, у Росії, вважають аналітики, все ще є значні запаси крилатих ракет. "Проблема, з якою вони зіткнулися в їх застосуванні, - вважає Майкл Кофман, - більше пов'язана з цілевказівкою, з розвідкою, ніж реальними характеристиками ракети".

Все більшу загрозу для України становить і відтік населення, який посилить падіння виробництва, яке, за різними оцінками, може досягти 30-50% у 2022 році. Військово-економічна блокада позбавляє її чорноморських портів, необхідних експорту. «Цю комерційну блокаду Росія може здійснити цілою низкою способів. Для цього навіть не потрібен Зміїний острів, – вважає Кофман. - Ви не знайдете сьогодні нікого, хто застрахує комерційне судно для переходу до порту Одеси. Це реальність. Україні буде складно знайти інвесторів, і вона теж страждатиме від відтоку талантів у найближчому майбутньому».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Країни G7 планують надати Україні 30 млрд євро фінансової підтримки — Spiegel

«Україна зазнала чималих втрат, – нагадує Кофман. – Ми часто зосереджуємося на втратах Росії і майже ніколи не говоримо про те, що відбувається з українськими військами, частково тому, що не маємо достатніх даних. Але втрати з українського боку теж не малі. Загалом баланс у рівнянні є більш сприятливим для України – принаймні на нинішній траєкторії руху конфлікту і такою мірою, якою Захід підтримує її. Росія не здатна продовжувати так само, і їй доведеться зробити важливий вибір. Це буде реальна шкода для російських збройних сил, для їхньої репутації на міжнародній арені і всередині країни. Російським військовим знадобиться чимало років, щоб оговтатися від нього. Ми не знаємо, чи знаходимося ми ближче до початку, у середині чи ближче до кінця війни. Насправді ситуація може стати і набагато гіршою для російських військових. Так що на даний момент Україна має всі стимули працювати, адже у них є законні причини взяти гору», – робить висновок Майкл Кофман з оптимізмом.