Конвенція набирає чинності з моменту її ратифікації усіма учасниками саміту, а також депонування (розміщення у вільному доступі – ред.) усіх п'ятьох ратифікаційних грамот. І має безстроковий характер.
Згідно з документом, основна площа водної поверхні Каспійського моря залишається у загальному користуванні країн "каспійської п'ятірки", а дно і надра (зокрема нафта та газ) розподіляються підписантами на ділянки "за домовленістю між ними на засадах міжнародного права".
Крім цього, документ передбачає заборону "присутності на Каспії збройних сил нерегіональних держав". Відповідальність за безпеку в регіоні та управління ресурсами Каспію покладено на РФ, Казахстан, Азербайджан, Туркменістан та Іран.
Згідно з конвенцією, судноплавство, рибальство, наукові дослідження і прокладання магістральних трубопроводів у Каспійському морі мають здійснюватися "за погодженими сторонами правилами".
Під час реалізації масштабних морських проектів має враховуватися екологічний фактор. Відповідальність за шкоду екосистемі Каспію документ покладає на країни "каспійської п'ятірки".
Зазначимо, Каспійське море займає друге місце у світі за обсягом запасів вуглеводнів. Їх прогнозований запас оцінюється у 18 мільярдів тонн умовного палива, доведений – чотири мільярди тонн. У цьому регіоні видобувають 3% світових обсягів нафти і 5% - газу. Тут також знаходяться 90% світових запасів осетрових.
Суперечки про правовий статус Каспію, делімітацію моря і розмежування його надр тривали 22 роки, заважаючи реалізації енергетичних, транспортних і рибоохоронних проектів у регіоні.
Кожна з прибережних країн прагнула здобути якомога більшу площу шельфу, а з ним і запасів нафти та газу, і не допустити посилення конкурентів на європейському й азіатському ринках вуглеводнів.
Детальніше про проблеми врегулювання питань про правовий статус Каспію читайте у матеріалі Володимира Кравченка "Нафта, газ і... осетрина" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".