Незважаючи на успіхи в переговорах з Північною Кореєю, контроль над ядерним озброєнням "тріщить по швах" - The Economist

Стриманий оптимізм і Північна Корея зараз знаходяться на одному диханні. Однак, посмішки і видовищність квітневої зустрічі між лідерами двох Корей Кім Чен Ином і Мун Чже Іном, натякає на угоду, в якій КНДР відмовиться від ядерної зброї в обмін на гарантію безпеки від світових країн, і зокрема від США. На жаль без'ядерний статус Північної Кореї, і довгострокова угода з цього питання залишаються такими ж далекими, як і вершина гори Пектусан. Сімейство Кімів продовжує шахраювати, і ядерна зброя відіграє центральну роль в їх влади. Більш того, навіть коли оптимісти зосереджені на Кореї, ядерні обмеження в інших місцях земної кулі "тріщать по швах", пише The Economist.

До 12 травня президент Дональд Трамп повинен вирішити долю угоди щодо стримування ядерної програми Ірану укладеної в 2015 році. На цьому тижні прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху виступив з презентацією, яка, як видається, покликана змусити Трампа вивести Америку з угоди з Іраном. Він цілком може це зробити. Гірше того, протягом трьох років поточні узгоджені ліміти на ядерні арсенали Росії і Америки закінчуються, залишаючи їх без обмежень в перший раз за майже півстоліття.

У період холодної війни покоління державних діячів майже піддали конфлікту і катастрофі світ через кубинську ракетну кризу, але всеж використало контроль над озброєннями, щоб зменшити ризик анігіляції. Навіть тоді ядерна війна була постійним страхом. Їх наступники, які чутливі до марнославства, стикаються з новою напруженістю і новими технологіями, що збільшує шанси розповсюдження ядерної зброї. І якщо хтось десь обрахується, то самовдоволений світ зіграє в Армагеддон.

Час турбуватися

Одна з проблем полягає в тому, що критики "Договору контролю над озброєннями" перебільшують його мету, щоб обмовити досягнення договору. Противники угоди з Іраном, такі як Джон Болтон, новий радник з питань національної безпеки Трампа, скаржаться, що це не зупинило Іран від роботи над балістичними ракетами або від залякування своїх сусідів.

Але це ніколи не було метою "Об'єднаного всеосяжного плану дій" по Ірану (JCPOA), оскільки воно офіційно відомо. Замість цього, щонайменше, десять років, пакт скорочує шлях Ірану до ядерної бомби і робить можливим раннє виявлення будь-якої спроби Ірану створити таку зброю в майбутньому. Незалежно від того, що передбачає Нетаньяху, Іран зберіг свої зобов'язання за угодою, незважаючи на те, що не одержав більшість обіцяних економічних вигод.

У руйнуванні іранської угоди є свої серйозні мінуси. Іран буде вільніше нарощувати темпи збагачення урану, знову поміщаючи його у зброю. Якщо договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), що як і раніше є кращим оплот проти поширення бомби, буде підірваний: інші країни регіону, такі як Саудівська Аравія і Єгипет, цілком можуть відреагувати, намагаючись реалізувати свої плани стати ядерними державами.

В такому випадку, Трампу буде ще важче переконати Кім Чен Ина, що він може довіряти Америці, тим більше, що Болтон порівнює Північну Корею з Лівією, лідер якої відмовився від ядерної програми, під тиском Заходу і кілька років потому був знищений.

Друга проблема - недовіра, яке посилилася після відродження протистояння між Америкою і Росією після пострадянського затишшя. Це повинно було привести до створення нового договору з контролю над озброєннями, але замість цього тільки руйнує його.

Візьміть договір по СНО (скорочення наступального озброєння), який скорочує кількість стратегічних боєголовок, розгорнутих Росією і Америкою, до 1550 у кожної сторони. Термін його дії закінчується в 2021 році, якщо тільки Путін і Трамп не продовжать його, що виглядає малоймовірним.

Замість цього Трамп може похвалитися тим, що ядерний арсенал Америки повернеться до "найкращого укомплектування", буде більше і могутніше, ніж коли-небудь раніше. Це відштовхує логіку послідовних угод про контроль над озброєннями з Росією починаючи з 1972 року, ця угода намагається стримати гонку ядерних озброєнь, прагнучи визначити паритет.

Виправте це, не анулюйте

Або візьміть ту легковажність, з якою подібні Болтону і його російським колегам засуджують Договір про ядерні сили середньої класу (INF). Створена в 1987 році Рональдом Рейганом і Михайлом Горбачовим, ця угода утилізувала 2700 ядерних ракет наземного базування з діапазоном 500-5,500 км, що поставило європейське стримування на спусковий механізм. Сьогодні кожна сторона звинувачує іншу в порушенні INF. Болтон і інші стверджують, що угоду (INF) варто зберегти, тільки якщо до неї увійдуть такі країни, як Китай, що, як вони знають, не відбудеться.

Останнім часом гостро стоїть проблема технологій. Краща протиракетна оборона може підірвати взаємно гарантоване знищення, що створює стримування, гарантуючи, що перший удар викликає руйнівну відповідь. Виступаючи 1 березня, Путін розмахував екзотичною новою ядерною зброєю, яку незабаром розгорне для протидії майбутній американській ПРО. Таким чином, виникає нова гонка ядерних озброєнь з усіма її дестабілізуючими наслідками. Ще одна потенційна причина нестабільності в кризі - кібер-атака, яка завдає шкоди ядерному командуванню та контролю іншого боку, що може бути витлумачено, як прелюдія до першого ядерного удару. Перевірка можливостей програмного забезпечення ще складніша, ніж оцінка фізичних об'єктів, таких як пускові установки, боєголовки та ракетні перехоплювачі. Вкрай необхідні нові підходи, які поки що ніхто не розглядає.

Розширення нового договору по СНО (скорочення наступального озброєння), збереження INF (Договір про ядерні сили середнього класу), створення норм для кібер-зброї і розширення угоди з Іраном у вищій ступені здійсненні, але тільки при наявності достатньої волі. Для цього, сьогоднішні державні діячі повинні подолати фундаментальне непорозуміння. Схоже, що вони забули, що вони ведуть переговори про угоди щодо контролю над озброєннями зі своїми ворогами, а не з союзниками. І контроль над озброєннями несе не тільки обмеження на зброю неймовірної руйнівної сили, але і перевірку, яка забезпечує знання можливостей і намірів. В умовах кризи це може знизити ризик фатального прорахунку.

Подбайте про проблиски надії в Північній Кореї і згадайте, як потрібно контролювати озброєння. Альтернатива - це майбутнє, коли країни озброюються, тому що не можуть бути впевнені, що їхні вороги не нападуть першим; де кожна дія може перерости в ядерну війну; де ранні попередження про можливу атаку дають командирам хвилини, щоб вирішити, чи відкривати вогонь. Для всього світу буде трагедією, якщо люди приймуть екзистенційний страх, подібний кубинській ракетній кризі, або, що ще гірше, підштовхнуть сьогоднішніх самовдоволених, безрозсудних лідерів до необдуманих дій.

Як повідомлялося, 8 травня президент США Дональд Трамп заявив про розірвання ядерної угоди з Іраном і пообіцяв запровадити жорсткі санкції проти Тегерана. Трамп звинуватив іранський режим в порушенні умов угоди та продовженні розробки ядерної зброї. У Мінфіні США уточнили, що секторальні санкції будуть відновлені протягом 90-180 днів.

У той же час, Вашингтон готовий скасувати санкції, якщо Тегеран відмовиться від розробки ядерної зброї та балістичних ракет, а також від ідеї знищення Ізраїлю, припинить підтримку терористичних угруповань на Близькому Сході, не створюватиме небезпеку судноплавству в Перській затоці та поважатиме права людини.

Приводом для виходу США з ядерної угоди стало оприлюднення Ізраїлем даних розвідки про те, що Іран таємно продовжує роботу над створенням ядерної зброї.

Євросоюз не підтримав рішення Трампа. У Брюсселі заявили, що ЄС, Франція, Британія та Німеччина підтримують ядерну угоду і не збираються її розривати.

Президент Ірану Хасан Рухані заявив про готовність співпрацювати з країнами ЄС в рамках ядерної угоди, проте скептично оцінив возожность її збереження.

Договір між Іраном і США, Росією, Німеччиною, Британією, Францією і Китаєм був підписаний у 2015 році. Угода передбачає згортання іранської ядерної програми і контроль над нею в обмін на поступове зняття санкцій.

Докладніше читайте в матеріалі Віктора Каспрука "Чи вийде президент Трамп з ядерної угоди з Іраном?", а також у статті Олександра Хари "Арес, Гермес і Афіна на "вашингтонському Олімпі" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна". у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".