Наступний крок Росії в Україні неможливо передбачити – CNN

Суть в тому, що ніхто насправді не знає, що далі буде відбуватися в Україні. Це ядро російської стратегії. Так було всі чотири роки війни, і ми вже повинні були припинити дивуватися російському прагматизму і політичного авантюризму. Дії РФ практично неможливо точно передбачити, пише телеканал CNN.

Нижче наведено кілька основних фактів, що пояснюють яким чиноим ситуація загострилася до поточного рівня і наскільки складно передбачити подальший розвиток подій.

По-перше, це не нова війна. І навіть не сплеск насильства на війні. Бойові дії тривають з часу підписання Мінських угод в 2015 році. Майже щодня на лінії фронту відбуваються обстріли – це відбувалося і відбувається з однаковою інтенсивністю як до, так і після інциденту в Керченській протоці. Люди гинуть щотижня. Світ просто не звертав на це увагу доти, поки російські Збройні сили не зробили рішучий крок до відкритої агресії проти українського флоту в цю неділю. Це вкрай необхідно розуміти, оскільки в цьому криється причина того, чому ситуації подібні до інциденту в Керченській протоці можуть призвести до повномасштабних військових дій протягом кількох днів. Обидві сторони озброєні, готові до війни і за понад 50 місяців конфлікту мають достатню кількість причин для ненависті один до одного.

По-друге, стратегія Росії будується на приховуванні своїх планів, паралельно виводячи з рівноваги супротивника. Військові навчання уздовж південного російського кордону відбуваються так часто, що західним спостерігачам важко відрізнити де війна, а де тренувальні маневри. Росія протягом багатьох років постачає "ДНР" припасами. Багато аналітиків акцентують увагу на тому, що вбивство ватажка бойовиків ОРДЛО Олександра Захарченка сталося кілька місяців тому – задовго до сплеску агресії на війні. Західна розвідка сприймає президента Росії Володимира Путіна не як майстра довгострокових стратегій, а скоріше як прагматика і раціоналіста. Порівняння Путіна з геополітичним дзюдоїстом – його улюблений вид спорту, старе, але в цій ситуації доречне. Він помічає те, що його супротивник втратив з виду, або на що не звертає уваги, і використовує це слабке місце в своїх цілях. Тільки ця боротьба – не битва двох спітнілих чоловіків у білих кімоно, а війна на європейському континенті.

По-третє, в президента України Петра Порошенка немає стратегії. І, чесно кажучи, важко уявити когось, у кого б вона була, на його місці. Це пов'язано з проблемами в українській політиці: корупція, обмежені ресурси, олігархія, стара політична еліта. Все це ускладнює опір російській агресії. Щоб показати наскільки мала і міжусобна українська політична еліта, згадайте, що за рейтингами кандидатів у президенти України на виборах 2019 року лідирує Юлія Тимошенко, яка була ключовою фігурою на Помаранчевій революції 2004 року. Ті ж люди, часто з тими ж проблемами.

Робота українського президента незавидна. Мова йде про зупинення повільної кровотечі. Москва хоче зберегти вплив на Україну або, принаймні, зробити націю настільки слабкою, щоб вона ніколи не змогла вступити до НАТО чи ЄС. Захід, в свою чергу, хоче, щоб Україна опиралася цьому, але зовсім не має наміру надавати достатню підтримку і направити свої війська для захисту від російських вторгнень.

Українська армія не може модернізуватися досить швидко, щоб представляти справжню загрозу для Москви. Навіть введення воєнного стану в Україні викликає багато запитань щодо його практичного застосування. Чи дозволено громадянам Росії в'їзд на українську територію? Чи буде блокада сепаратистських регіонів? Що за фактом змінює воєнний стан?

Вчетверте, Путіну дійсно потрібен цей конфлікт. Російський лідер йде на всі ці заходи, тому що це закладено в його ДНК. Розпад Радянського Союзу був для нього "найбільшою політичною катастрофою XXI століття", а не неминучим наслідком економічного краху. Путін хоче відновити глобальний порядок часів холодної війни. На це вказує російське втручання в американські президентські вибори, отруєння колишнього шпигуна в британському Солсбері, події в Сирії, Лівії, Афганістані.

І нарешті – президент США Дональд Трамп. Колишній президент США Барак Обама відмовився ризикувати і направити війська в Україну, але він ввів масштабні санкції проти Росії. Лінія Обами не була мілітаристською, але була твердою, і нашкодила російській економіці, а разом з нею і позиції Путіна. Зараз же Білий дім мовчить у відповідь на нахабний відкритий військовий напад РФ в Азовському морі. Трамп виступив проти агресії, сказавши, що ситуація йому "не подобається" і він може скасувати зустріч з Путіним на полях G20. Але зустріч не була скасована, як само собою зрозуміле рішення після інциденту в Керченській протоці, а все ще обговорюється. У Білого дому дивна фобія відверто критикувати Москву, як-ніби Путін отримає анафілактичний шок від суворих слів. І невдоволення Трампа "у будь-якому випадку" припускає, що він може покласти відповідальність за інцидент як на Росію, так і на Україну. Коли Путін оцінює сигнали світової спільноти на те, як далеко він може зайти, це є ключовою змінною в його свідомості. І тоді можна бути впевненими, що росіяни будуть робити те, що здавалося неможливим, і чекати. Або ж діяти раптово. Суть в тому, що передбачити наступний крок Росії неможливо.

25 листопада, російські прикордонники атакували і захопили два катери та рейдовий буксир Військово-морських Збройних сил України, які прямували з Одеси до Маріуполя. Поранення дістали четверо моряків, росіяни незаконно затримали 24 українських військовослужбовця. Росія відмовляється визнавати незаконно затриманих українців військовополоненими та судить їх за нібито "незаконний перетин держкордону".

Увечері 26 листопада Рада проголосувала за введення воєнного стану терміном на 30 днів (до 26 грудня) у 10 областях, а також у внутрішніх водах України в акваторії Азовського моря. Президент Петро Порошенко запевнив, що права громадян будуть обмежені лише у разі російського вторгнення.