Народна влада спрацювала у Вірменії, але це не для всіх - WP

"Коли я бачив маси мешканців Східної Німеччини, я знав, що вони були на правильному шляху". Так полковник Гаральд Єгер пояснював своє рішення відкрити ворота і дозволити своїм співвітчизниками пройти перейти через Берлінську стіну. Єгер був охоронцем на контрольно-пропускному пункті 9 листопала 1989 року в ті часи, коли лідери Східної Німеччини оголосили про зміну правил подорожей. Коли берлінці збіглися до стіни, вимагаючи дозволити їм перейти на Захід, Єгер кілька разів питав дозволу ского керівництва, але ті мовчали. Зрештою, натовп змусив його діяти: "В якийсь момент для мене все стало настільки очевидним, той рівень дурості, та відсутність гуманності. Я нарешті сказав собі: "До біса, тепер я буду робити те, що вважаю за правильне". Той момент - одна з найчіткіших ілюстрацій того, як і чому демонстрації можуть часом підштовхнути політичні зміни.

Про це на сторінках New York Times пише американська публіцистка Енн Еплбаум. Натовпи можуть апелювати до вищої моралі і так змусити людей при владі змінити курс, відмовитися від репресивного режиму і припинити застосування сили.

"Я думала про Єгера цього тижня, коли прем'єр-міністр Вірменії здивував свою країну і пішов у відставку. Серж Саргсян був президентом країни десятиліття, з 2008 до 2018 року. За цей час він розбудовував мережу бізнес і політичних контактів, які б допомогли йому утриматися при владі", - йдется в статті.

Еплбаум нагадує, як Саргсян змінив конституцію, щоб лишитися при владі, ставши прем'єр-міністром після двох президентських термінів, як це зробили Володимир Путін у Росії чи Раджеп Таїп Ердоган у Туреччині. Вірмени помітили повторення цього сценарію. Впродовж 11 днів великі натовпи протестували проти узурпації влади як у столиці, так і в інших містах. А потім несподівано Сергсян пішов у відставку, сказавши, що "помилився".

На думку Томаса де Валя, який написав кілька книг про кавказьку країну, Сарсян був шокований фактом, що Вірменія - це "маленька країна з високим почуттям національної солідарності". Іншим вірогідним фактором було те, що попереднього разу, коли натовпи виходили на вірменські вулиці у березні 2008 року, поліція намагалася придушити народне невдоволення, вбивши 10 людей. Можливо Сарсян не хотів повторення того досвіду.

"Якою б не була причина, політичні демонстрації спрацювали у Вірменії так само, як і в Берліні в 1989-му році чи в Києві в 2014-му. Вони поставили ключову особу перед питанням легітимності режиму. І це, нажаль, незвичне явище", - пише Еплбаум, додаючи, що список успішних демократичних протестів такий же довгий, як і список тих, які провалилися. Приміром, поразки зазнали протести в Москві 2012 року, в Гонконзі у 2014-му, у Варшаві в 2015-му, Венесуелі у 2014-2017 роках.

Часом ці протести провалюються, тому що їхні вимоги надто широкі. Інколи вони зазнають невдачі, тому що режим застосовує насильство, щоб зупинити їх і залякати людей. Інколи вони програють, тому що не достатньо просто охопити громадські місця. З часом люди стомлюються, інші співвітчизники хочуть, щоб вулиці стали вільними, всім час повертатися до роботи.

Але найчастіше провал стається тому, що немає такого Єгера, немає Саргсяна, а режим відмовляється слухати. Правитель успішно виставляє демонстрантів непрезентабельними і непатріотичними або проплаченими іноземцями. Замість того, щоб бути зворушеним щирістю і чисельністю демонстрантів, Путін назвав протести в 2012 році доказом змови Америки. Так само китайська влада описала учасників протестів у Гонконгу в 2014-му. І це та тактика, якою користуються не лише автократи. Американські "консерватори" також заявили, що студентські протести проти законів щодо зброї минулого місяця були проплачені.

Демонстрації і марші неефективні, коли вони не здатні зворушити людей. Не достатньо просто прийти на площу. Рух повинен приєднатися чи стати політичною силою, вуличні лідери повинні стати політиками. В демократіях вони повинні перемогти на виборах. В диктатурах їм доводиться вдаватися до інших засобів, щоб відібрати підтримку у правлячої партії. В політичному вакуумі, в якому зараз опинилася Вірменія, їм потрібна стратегія. Щоб перетворити бажання змін на реальне більш справедливе суспільство потрібно, щоб люди працювали над цим багато років, а не лише продемонстрували це бажання впродовж кількох годин.

Як відомо, призначений у квітні прем'єром колишній президент Вірменії Серж Саргсян 23 квітня подав у відставку під тиском масових вуличних протестів, які тривали 11 днів. Саргсян був президентом Вірменії 10 років. Перед закінченням його президентських повноважень конституцію Вірменії було змінено, країна стала парламентською республікою, реальна влада перейшла в руки глави уряду.Лідер опозиції Вірменії, депутат парламенту Нікол Пашинян в четвер заявив, що якщо парламент Вірменії не обере його прем'єр-міністром, то на цей пост не оберуть взагалі нікого.