Младіч помре у в'язниці, але в Боснії він лишається переможцем - The Guardian

Генерал Ратко Младіч, який став одним з найбільш кривавих воєначальників у Європі з часів Третього рейху, помре у в'язниці. Будь-який інший результат після вироку Гаазького трибуналу здається безглуздим.

Матері більш ніж 8 тисяч чоловіків і хлопчиків, вбитих у Сребреніці за 5 днів влітку 1995 року, мають причини вітати засудження до довічного ув'язнення і визнання Младіча винним у скоєнні геноциду. Адже це єдиний юридичний стандарт, який може описати цей злочин.

Але для всіх інших тепер з'явилася чорна хмара, яка приховує під собою більшість тих, хто пережив вир насильства Младіча, а також пам'ять тих, хто загинув чи досі лишається "зниклим безвісти".

Про це на сторінках The Guardian пише британський письменник Ел Вулліамі, який висвітлював у свій час війну в Боснії і Герцоговині.

"Я давав свідчення проти Младіча, так само як і проти його політичного поплічника Радована Караджіча і ще 7 інших обвинувачених у Гаазі. Здебільшого, я надавав докази про мережу концтаборів, існування яких розкрив на сторінках цієї газети в 1992 році разом з командою ITN. А також свідчення про масові вбивства, етнічні чистки, зґвалтуваня і руйнуваня, які продовжувалися три криваві роки. Сьогодні я провів цілий день, розмовляючи телефоном з тими, хто вижив. Окрім тих, хто постраждав від Сребреніци, ніхто не святкує засудження Младіча", - пише він.

Младіч зіштовхнувся зі звинуваченнями у двох геноцидах: один в Сребреніці і ще один у "муніципалітетах" в інших регіонах Боснії. Тут і серійні звірства, скоєні військами за командою Младіча впродовж тих років, поки міжнародна спільнота тремтіла. Сама ідея проведення Гаазького трибуналу була, за великим рахунком, актом каяття за помилки, так само як і амбіцією міжнародної справедливості.

Погроми Младіча включають масові вбиства, катування, скалічення і зґвалтування у концтаборах Омарска, Трнопольє і Керетем на північному заході Боснії. На сході, у Вишеграді, мирних мешканців включно з дітьми заганяли в будинки, а потім спалювали, розстрілювали під мостами чи рубали на шматки і викидали у річку Дріна. Незліченна кількість містечок і сіл були знесені. Проводилася етнічна чиска всіх, хто не був сербом, шляхом вбивства чи депортації. Мечеті і католицькі церкви зносилися. Дівчат і жінок заганяли в табори, щоб знущатися цілими днями і ночами. Нічого з цього, вочевидь, не назвали геноцидом. Младіча виправдали за всіма цими обвинуваченнями. Тоді постає питання: що ж це було?

Серед тих, хто слухав вирок Гаазького трибуналу, була Келіма Даутовіч, яка вижила в концтаборі Трнопольє. Її чоловік був в'язнем у таборі Омарска. Даутовіч втратила багатьох членів своєї родини і сусідів у місті Козарац в 1992 році.

"Це дуже розчаровує, але не дивує. Можливо вони не хотіли називати все це геноцидом, тому що це сталося на очах міжнародної спільноти, яка була там і нібито мала нас захистити. У всякому разі, я сподіваюся, що історики впораються краще, ніж судді", - сказала Даутовіч.

Серед найбільш обурливих фарсів за час розгляду справ щодо Боснії було ув'язнення колишнього члена трибуналу Флоренс Хартманн за журналістське висвітлення подій у Сребреніці на основі судових матеріалів. Хартманн, яка зі своєї камери могла бачити, як Младіч робить щоденні вправи, зауважує сьогодні, що "жоден геноцид у історії не відбувався за 5 літніх днів. Геноцид - це процес".

Вона вказала і на те, що на відміну від інших вироків, у цьому роль Сербії була повністю опущена.

"Вердикт позбавив геноцид ідеологічного, історичного і міжнародного контексту", - зауважила Хартманн.

На думку автора, це правильна точка зору. Human Rights Watch радіє факту, що вердикт Младіча пошле "повідомлення всім тим при владі, хто скоює жорстокі звірства у М'янмі, Північній Кореї чи Сирії". Підготовка до переслідування за воєнні злочини в Сирії почалася. Але кого конкретно звинуватять? Младіч був воєначальником, і його краще кинути ув'язницю, ніж звільнити. Але, як правильно зауважив архієписком Десмонд Туту, "де був Толі Блер, коли настав час відповідальності за руйнування Іраку?". Чи правосуддя щодо Сирії так само омине Башара Асада, Володимира Путіна і всіх у Саудівській Аравії, хто вирішив таємно озброювати "Ісламську державу" і бомбити Ємен? Чи будуть судити Аун Сан Су Чжі, якою правозахисники колись захоплювалися?

Метою Гаазького трибуналу було частково правосуддя, а частково "просування примирення" на Балканах. На думку автора, нічого з цього досягти не вдалося.

"Младіч здебільшого отримав те, чого хотів: боснійську сербську міні-країну, в якій всі не серби були вигнані в 1995 році і в яку лише незначна частина повернулась. Його обожнюють, його портретами прикрашають бари і кабінети в Боснії і Сербії, його ім'я співають на футбольних матчах", - йдеться в статті.

Навіть головний прокурор Гаазького трибуналу Серж Брамерц визнав, що "конфлікт і звірства можуть досягти своєї розв'язки", і життя в Боснії сьогодні відбувається більш відокремлено, ніж будь-коли після війни. Всі сторони розмістилися в комфортній зоні взаємної ненависті, що фінансово йде на користь політичному класу. Младіч, безумовно, злочинець. Але він може почати відбувати свій вирок із задоволення від виконаної місії, яку він перед собою ставив.

Як повідомлялося, в середу 22 листопада Ратко Младіч, відомий також як "боснійський м'ясник", був визнаний Судом ООН в Гаазі винним в організації геноциду, військових злочинах і злочинах проти людства і був засуджений до довічного ув'язнення.