Майже все, що говорять про останнє вторгення Путіна, вже сказали вісім років тому - Private Eye

Британський видання Private Eye у своїй статті пише про те, що війна, яка сьогодні йде в Україні, в мініатюрі розігрувалась у 2014 році. І пропозиції про введення санкції проти РФ вже й тоді були. Це дало час для Путіна зробити висновки та підготуватися, у тому числі до санкцій.

Міністри й справді думають, що санкції поставлять Росію на місце? Під час дебатів у Палаті громад у 2014 році, коли Владімір Путін вперше вторгся в Україну, один непримітний консерватор глузував з санкцій, сумніваючись, що вони взагалі спрацюють. Натомість потрібно відправити українцям зброю. Як звали того депутата? Бен Воллес. І зараз він міністр оборони.

Майже все, що говорять про останнє вторгення Путіна, вже сказали 8 років тому. Але ніхто на це не звертав увагу, окрім самого Путіна, який помітив нашу повсюдну апатію. Потрібно виступити проти Росії, - говорили депутати. Ні! Давайте перекриємо потік брудних грошей в лондонський Сіті. Ні! Може позбавимо російських політиків доступу до міжнародної дипломатичної халяви? Ні!

Давайте роглянемо чудові слова за 2014 рік про відмивання грошей іноземними диктаторами: «Чи ми справді хочемо стати безпечною гаванню для міжнародних злочинців, босів мафії, деспотів і їхніх посіпак? Ми хочемо, щоб Лондон став безпечним сейфом для їхніх брудних грошей? Ми повинні накласти заборону на цих шахраїв й хуліганів як саме собою зрозуміле. І не дозволити їм перекачувати свої злочинні надбання через Лондон», - говорив Домінік Рааб, який пізніше став міністром закордонних справ, а зараз обіймає посаду віце-прем’єр-міністра і міністра юстиції.

Однак олігархи продовжили ховати своє золото в гаманцях Сіті.

Міністром закордонних справ у 2014 році був Мільям Хейг, який останнім часом писав статті для Times про те, наскільки божевільний Путін і його поплічники. Але він був не таким жорстким, коли був у змозі щось зробити зі злочинністю цих клептократів.

«Хоч ми вітаємо тісні зв’язки між Україною і ЄС, - говорив він перед парламентарями, - ми визнаємо, що у Росії є абсолютно законні інтереси і абсолютно легітимні відносини з Україною». Ну що за розмазня!

В 2014 році лондонське посольство Путіна помітило злісні вимоги депутатів про те, що пора вигнати Росію з Ради Європи, славетної «столовки» для парламентарів з 47 країн. Крістофер Чоп наголосив, що Росія «грубо порушила» статут Ради. Хейг погодився, що Чоп порушив серйозне питання і пообіцяв обговорити видворення Росії з організації під час наступної зустрічі з генеральним секретарем. І нічого не було зроблено.

Через вісім років після того Джон Говвел заявив: «Я закликаю до виключення Росії з Ради Європи». А Борис Джонсон на це: «Я щиросердечно підтримую те, що він сказав». І от тепер це нарешті сталося.

Серед тих, хто виступав проти Росії, був також лорд Андерсон Свонський, колишній голова комітету Палати громад з закордонних справ. Тепер він точно почуваються сміливішим, ніж в 2014 році, коли він наполягав, що Україна і Британія не повинні робити нічого, що Росії може здатися «провокативним». В 2014 році лейбористка Анджела Ігл вимагала створення «зростаючої ієрархії торговельних й економічних заходів, які б дали Росії зрозуміти, що її чекає ще більше покарань, якщо вона не буде слухати». В 2022 році вона вже атакувала Бориса Джонсона саме за таку ієрархію санкцій.

Але загалом це був «день бабака». Вісім років тому звучали заклики, зокрема від консерваторів Джуліана Люїса і Джона Берона, про збільшення витрат на оборону. В 2022 році з цими ж закликами виступили … Джуліан Люїс і Джон Берон. Оборонні витрати трошки збільшили. Але вони все ще не дотягують до рівня часів Холодної війни.

У 2014 році у Росії ще були деякі друзі, коли Едвард Лей (консерватор) захищав російські інтереси в Україні й закликав британських парламентарів «опиратися диким розмовам про економічні санкції». Тепер він мовчить. Але лорд Лі (позафракційний) все ще тримає проросійський фронт, і, як і 8 років тому, наполягає на законності російських посягань на Україну. Зважаючи на покарання Лі за секс-скандали, навряд чи хтось би хотів мати такого захисника, як він. Але оскільки у Путіна не так багато друзів у Вестмінстері, він погодиться й на те, що є.