Підтримати
На противагу цьому, націоналізм, який зародився в об'єднаній Німеччині через десятиліття після цього, опирався на ідею "крові і землі" - віру в расу і традиції як основний критерій визначення національної приналежності. Німецькі легіони воювали за свій народ і проти всього світу.
Про це сьогодні пише The Economist. Всі суспільства опираються на певний вид націоналізму, щоб визначити відносини між державою, громадянами і зовнішнім світом. Американський соціолог Крейг Калхоун зауважував, що космополітичні еліти, які заклали онову пост-націоналістичного світу, недооцінили, "наскільки важливі націоналістичні категорії для політичної і соціальної теорії, а також для практичного міркування про демократію, політичну легітимність і природу суспільства в цілому".
В такому разі викликає стурбованість те, як багато країн переходять від універсального, громадянського націоналізму до етнічного, заснованого на ідеї "крові і землі". Позитивний патріотизм почав переростати в негативний націоналізм, а солідарність замінила недовіра до меншин, кількість яких зростає. Доброякісна любов до країни - дух, який спонукав американців салютувати своєму прапору, нігерійців шанувати супер-орлів, а британців купувати чашки герцогині Кембриджа – почала поступатися місцем недовірі до світу.
Деякі ретроспективні оцінки справедливі. Порівняння з 30-ми роками 20-го століття безглузді. Тоталітарний націоналізм вимер, якщо не рахувати режим в КНДР, де правляча сім'я проповідує дивне поєднання марксизму і расової чистоти, організувавши рабські трудові табори для дисидентів. Можливо сюди ж можна додати Еритрею, якою править огидна, але дрібна диктатура.
Разом з тим, очевидно, що виключний і часом заснований на етнічній приналежності націоналізм на підйомі. В багатих демократичних країнах він потенційно може перемогти на виборах. В автократія правителі підживлюють його для того, щоб відвернути увагу своїх громадян від браку свободи і, часом, їжі. Питання полягає в тому, де такий націоналізм розростається і чому?
Видання нагадує про перемогу популіста Дональда Трампа, який переміг на виборах США, пообіцявши збудувати стіну на кордоні з Мексикою і депортувати нелегальних іммігрантів, щоб "зробити Америку знову великою". Шкідливі заклики до етнічної і расової солідарності навряд чи можна назвати новими для американської політики. Приміром, віце-президент Джозеф Байден якось заявив аудиторії афроамериканців, що республіканець Мітт Ромні "збирається знову закувати вас усіх у ланцюги". Але жоден сучасний американських президент не демонстрував такий шовінізм, як Трамп.
Перемога мільярдера підбадьорила багатьох його однодумців у світі. Зокрема, цьому дуже зрадів лідер партії UKIP Найджел Фарадж, який зіграв ключову роль у тому, що Британія обрала Brexit. Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, відомий своїми настроями проти іммігрантів, теж похвалив Трампа словами: "Нарешті ми зможемо повернутися до реальної демократії".
Тим часом, у Франції зростає популярність "правої" популісти Марін Ле Пен, яка, згідно з опитуваннями, має шанс перемогти на виборах президента. Це може призвести до початку виходу Франції з ЄС, що фактично покладе кінець європейському проекту. Видання також нагадує про агресивний націоналізм в Росії, Туреччині, Індії, націоналістичні настрої в Китаї, яким тяжко воратися компартії, в Єгипті, Індії і інших країнах.
Розслідувати коріння націоналізму майже те саме, що запитати людей, чому вони люблять свої родини і бояться чужинців. Вчені вважають, що нації будуються на основі мови, історії, культури, території і політиці Кращим питанням було б чому громадянських націоналізм поступається місцем агресивному? Існує кілька теорій, які пояснюють це.
В багатих країнах песимізм відіграє важливу роль. А сповільнення економічного зростання зменшує і підтримку глобалізації. Нерівність також шкодить. У освічених людей справи йдуть добре, але робітничий клас часто страждає. Трамп зміг схилити на свій бік білих роботяг в США. А одним з головним аргументів для Brexit і посилення популярності Ле Пен стало переконання, що "колись було краще".
Країни, що швидко розвиваються, глобалізація популярна. Але у людей все одно є невдоволення через різні явища, які охоплюють від забруднення екології до жадібності чиновників. Для неонаціоналістів, такий як президенти Росії і Єгипту, націоналізм став інструментом для генерації ентузіазму і відвернення від себе звинувачень за помилки. Новий націоналізм також багато чим завдячує культурним факторам. Багато мешканців Заходу старшого віку люблять свої країни такими, якими вони були колись. Їх ніколи не питали про імміграцію, яка зробила Європу більш мусульманською, а Америку – менш білою і протестантською. Їхнє невдоволення дискомфортом в новій реальності відкинули як прояв расизму.
Також нові способи комунікації стали інструментами для поширення нового націоналізму. Facebook і Twitter дозволяє однодумцям оминути панівний космополітичний фільтр, щоб вести розмову між собою.
Раніше видання The Economist писало, що Трамп приєднався до нової хвилі небезпечного націоналізму. Націоналізм – дуже слизька концепція, тому політикам легко нею маніпулювати. В кращому випадку, він допомагає об'єднати країну навколо спільних цінностей і здійснити речі, з якими люди ніколи не зможуть впоратися самостійно. Такий "громадянський націоналізм" далекоглядний. Це націоналізм, скажімо, "Корпусу миру" чи канадський інклюзивний патріотизм. Громадянський націоналізм апелює до універсальних цінностей, таких як свобода і рівність. Він контрастує з етнічним націоналізмом – антагоністичним, ностальгічним, який опирається на історію чи раси, щоб відділити одну націю від іншої. В найтемніші части першої половини 20-го століття етнічний націоналізм призвів до війни.
Детальніше про перемогу республіканця Дональда Трампа на виборах у США та пріоритети його політики на посаді глави держави читайте в статті Богдана Яременка та Олега Белоколоса "Вибори президента США: як сталося неймовірне, і чого очікувати Україні?" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google