Зростання Китаю за останні чотири десятиліття вважається найбільшим та найтривалішим економічним бумом в історії. Річний валовий внутрішній продукт країни зріс із 191 млрд доларів США в 1980 році до 14,3 трильйона доларів у 2019 році. Китайська економіка перетворилася на високотехнологічну силу, яка намагається перевершити Америку, пише Financial Times.
Ця трансформація є знаковим досягненням Комуністичної партії Китаю, яка святкує своє 100-річчя. Але ці святкування змушують Захід замислитися над тим, що саме допомогло забезпечити зростання Пекіна.
Відтоді, як наприкінці 70-х років розпочались реформи, західні країни відкрили свої ринки для експорту Китаю, а потім тримали їх відкритими, незважаючи на поступове охолодження політичних відносин. Багатонаціональні компанії інвестували сотні мільярдів доларів США в економіку Китаю, суттєво сприяючи її модернізації.
Цей симбіоз став наріжним каменем світового процвітання. За останні роки Китай забезпечив приблизно п’яту частину світового зростання ВВП, випередивши внесок США з великим відривом.
Але це також причина для сумнівів. Китай за часів Сі Цзіньпіна, який одночасно є президентом держави, главою КПК та Народно-визвольної армії, перетворився на безкомпромісний авторитарний режим. Це викликає тривогу щодо траєкторії відносин Пекіна із Заходом.
Сі Цзіньпін змінив механізм стримувань і противаг щодо влади КПК. Він скасував обмеження терміну президентських повноважень. Сі Цзіньпін також демонструє неповагу до принципу «колективного лідерства».
Небезпека відмови від цих політичних стримувань виходить далеко за межі занепокоєння Заходу щодо прав людини. Трагічна вада правління КПК, показана потрясіннями та загибеллю людей протягом 30 років після революції 1949 року полягає в тому, що концентрація влади в руках однієї людини може призвести до жорстокої боротьби за вплив. Тим часом відсутність дебатів у політичних колах може розширювати помилки.
Примарні спогади про трагедії в китайській історії повинні попередити Пекін та світ загалом про ризики. Легко забути серед приголомшливого економічного прогресу Китаю, що його політична система сьогодні стає все більш агресивною.
Закон про національну безпеку Гонконгу, переслідування демократичних активістів, порушення прав уйгурів та інших народів у таборах на північному заході регіону Сіньцзян, сигналізує про великий розрив із цінностями Заходу.
Керівництву КПК слід враховувати, що Китай зобов'язаний своїм економічним успіхом насамперед реформам вільного ринку та політичним стримуванням. Замість демонізації Заходу Пекін повинен визнати роль західних країн у власному піднесенні.
Американські та європейські держави можуть підтримувати відносини з Китаєм, але не можна забувати про те, що досягнення Пекіна були побудовані на політичній основі, яка зазнала катастрофічних змін в недалекому минулому. Наймудріший підхід для західних демократій - це змішана політика обмеженої економічної участі, боротьба проти кампаній впливу КПК та тверда стратегічна готовність, резюмує видання.
Протистояння США та Китаю змінює глобальні геополітичні стандарти, Пекін став новою загрозою для Заходу. Що є унікальним у китайській моделі? Важко сказати, що існує конкретна китайська економічна модель. Можна згадати про модель розвитку Східної Азії: швидка індустріалізація, що керується експортом, лідерами якої стали Японія, Південна Корея і Тайвань. Китай також наслідував ту ж модель, але у більшому масштабі. Справжнім нововведенням Пекіна було те, що країна не лібералізувалась політично, але стала багатшою. Це відрізняє Китай від інших країн Азії. Однак економічне зростання Китаю не буде тривати вічно.