Європа свариться, але залишається єдиною там, де це дійсно важливо — The Economist

Єдність народів Європи схожа на французьке суфле. Спочатку воно пухке та легке, але невблаганно починає «осідати», після того, як страву випробовують час та столові прилади. І дипломат, і гурман починають замислюватися, чи варто взагалі було усе це готувати. Вторгнення Росії в Україну 24 лютого спонукало Європу до єдності. Виконуючи свою роль, ЄС перетворився на зразок геополітичної сили, хоча й з урахуванням ризиків. Як і очікувалося, через 100 днів війни РФ проти України ця єдність виглядає дещо розірваною. Внутрішньоєвропейські чвари відновилися, і зараз вони досить гучні. Але те, що звучить як серйозний розбрат, треба трактувати за європейськими стандартами. З огляду на це, континентальна єдність Європи тримається досить непогано, пише журнал The Economist.

Європа має більше потенційних розривів, ніж національні страви. Якщо сказати простіше, то під час минулих криз поділ часто спостерігався між мешканцями півночі, які обурюються, що їх змушують платити за все більш дорогі європейські проекти — рятувальні заходи, пакети стимулів тощо, — і «марнотратних» жителів півдня. Однак щодо України, основна тріщина була між сходом і заходом.  

Прихильники жорсткої політики на сході Європи, особливо в Польщі та країнах Балтії, побоюються, що будь-що, крім однозначної поразки російського вторгнення, спонукає очільника Кремля Володимира Путіна напасти на них. У їхніх очах традиційні сили, які домінують в ЄС, демонструють недостатню міць у підтримці сусіда, який опинився під атакою. Франція, Німеччина та Італія, бурмочуть вони, самовпевнено ставляться до загрози, з якою зіштовхнулася Європа, і радше готові говорити з Путіним, ніж протистояти йому.

Частина критики на адресу тріо «старої Європи» є виправданою. Канцлер Німеччини Олаф Шольц час від часу то заявляє, що Путін не повинен перемогти, то звучить як відчайдушний пацифіст. 

«Чи можна боротися з насильством за допомогою насильства?» — розмірковував Шольц нещодавно.

Обіцянки Німеччини надати зброю Україні не завжди супроводжувалися реальними поставками. Франція відправила в бій передовий комплект, але президент Еммануель Макрон також попередив, що Росію не слід принижувати. Макрон використовує війну для просування своєї ідеї «стратегічної автономії Європи» (тобто Європи, яка менше залежить від Америки).  

Прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі закликав європейців посилити тиск на Росію, а не ніжитися під кондиціонерами, які працюють за допомогою дешевої енергії, в той час, як експорт російської нафти до Італії фактично збільшився, а деякі італійські компанії підкорилися вимогам Кремля про оплату енергоносіїв у рублях.

Усі троє лідерів періодично закликають до припинення вогню. Прихильники жорсткої політики навпаки вважають, що це означало б погодитися на крадіжку української території Путіним і дати його силам можливість перегрупуватися і знову атакувати.  

Гірше того, Шольц, Макрон і Драгі регулярно проводять телефонні розмови з Путіним, які їхні опоненти висміюють як безглузді, контрпродуктивні або майже зрадницькі. Жоден з них ще не був у Києві, місті, яке східноєвропейські лідери (і британський прем’єр-міністр Борис Джонсон) відвідали, поки столиця все ще потерпала від ракетних ударів. З великих західноєвропейських держав лише Італія відверто наполягає на тому, щоб Україна стала кандидатом на членство в ЄС, чого палко бажають східні країни блоку.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Лідери ЄС сперечалися, чи варто дзвонити Путіну — прем'єр-міністр Естонії

Ці розриви не є надуманими, навіть якщо деякі звинувачення проти «старої гвардії» виглядають розмитими. Повідомлення про те, що Італія домагалася ізолювати від санкцій експорт своїх предметів розкоші в Росію, виявилися безглуздими (і Драгі використав педантизм очільника свого центрального банку, щоб розробити болісні санкції проти російських валютних резервів).   

Звинувачення в тому, що Макрон намагався підштовхнути Україну до відмови від частини території заради миру, виглядають так само розмитими, адже він неодноразово давав зрозуміти, що розмовляє з Путіним за вказівкою України.  

Німеччина була найменш успішною в ухиленні від критики. Але «добрі аналітики» зазначають, що капітальний перегляд зовнішньої та оборонної політики, відомий як Zeitenwende, що включає збільшення фінансування 100 мільярдів євро (107 мільярдів доларів) для збройних сил Німеччини, ніколи не дасть результатів за одну ніч.

Що ще важливіше, різка риторика всередині ЄС не блокує співпрацю. Там, де це важливо, Європа показала єдність. 30 травня, на своїй четвертій зустрічі після вторгнення РФ в Україну, європейські лідери домовилися про жорсткіші санкції проти Росії.   

Шостий пакет санкцій включав ембарго на більшість імпорту російської сирої нафти. Узгодження санкцій затягнулося на кілька тижнів не тому, що Франція чи Італія виступали проти, а тому, що дружній Путіну режим в Угорщині грав жорстко, погрожуючи накласти вето на все.

Угорщина залежить від російської нафти, яка постачається по трубопроводу. Країна виграла звільнення від санкцій проти нафти з трубопроводів. Як і будь-яка політика ЄС, нафтові санкції не були б серйозно розглянуті, не кажучи вже про їх ухвалення, без підтримки найбільших країн. Також не було б мобілізовано 9 мільярдів євро фінансової допомоги Україні без згоди трьох найбільших внесків до бюджету клубу.

Багато порожньої балаканини

Європа має схильність виглядати більш складною, ніж є насправді. Демократія завжди галаслива, а союз 27 демократичних країн навіть більше. Лідери, які нападають один на одного на європейській сцені, часто грають на вітчизняну аудиторію, забуваючи, що їхні сусіди також мають внутрішню політику.  

Кожного разу, коли Драгі публічно виступає за поставку зброї Україні, можна сказати, він йде на політичний ризик: Ліга Півночі та Рух п’яти зірок — дві найбільші партії, що підтримують його тендітну коаліцію, категорично проти цього. У Східній Європі, де громадськість охоче лізе у власну кишеню, коли її просять пожертвувати гроші на придбання зброї, щоб бити росіян, політичні лідери не втрачають підтримки, коли роблять жорсткі заяви.

Скільки триватиме єдність? Очевидним наступним кроком для ЄС було б запровадження санкцій проти російського газу, який Кремль буде намагатися перенаправити іншим клієнтам, але який європейські споживачі (не в останню чергу Німеччина) також намагатимуться замінити. Наразі така можливість здається віддаленою, але, знову ж таки, кілька тижнів тому слабкою виглядала і перспектива нині запровадженого нафтового ембарго. Оскільки боротьба за те, щоб Росія не могла відкусити території своїх сусідів продовжується, європейська єдність буде проходити подальші випробування. Але поки єдність ЄС, схоже, тримається.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Байден розповів, що США та ЄС обговорюють умову, за якої купівля російської нафти все ж буде можливою. А як же ембарго?

Лідери ЄС нарешті домовилися заборонити імпорт більшої частини нафти з Росії, розблокувавши шостий пакет санкцій, націлений скоротити можливості Кремля у фінансуванні жорстокої війни проти України.

Це не ідеальне рішення з’явилося дуже пізно. Воно включає численні поступки, які розтягують виконання в часі і задовольняють всі вимоги Угорщини. Санкції проти російського газу залишаються поза обговоренням. Разом з тим, нові домовленості про нафтове ембарго - це все одно важливий крок. Про це пише Bloomberg, пропонуючи розглянути, перш за все, недоліки рішення ЄС.