Haaretz: Візит в Іран став для Путіна хіба що втішним призом

Перша шпальта газети Tehran Times за 20 липня по-справжньому колекційна. На ній розмістили фото верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, який сидів у майже порожній кімнаті навпроти Владіміра Путіна. При цьому заголовок був короткий, але дуже драматичний: «Новий світовий порядок».

«Новий світовий порядок, оголошений Іраном, не менше», - іронізує ізраїльське видання Haaretz, додаючи, що візит Путіна в Тегеран досяг не багато і він точно не став вісником наближення «нового світового порядку». Не варто перебільшувати значення угоди між «Газпромом» і Іраном на 40 мільярдів доларів, яку підписали в рамках цієї зустрічі. Візит, швидше, став доказом слабкості Путіна, його політичної злиденності і того, що простору для маневрів у Кремля майже не залишилося.

Також поїздка російського автократа в Тегеран повинна стати сигналом для пробудження тих в Ізраїлі, хто роками вперто наполягав, що Росія - це справжній союзник. А Путін - природний партнер Ізраїля у завданні розділити Іран і Сирію. Також вони наполягали, що Москва не зацікавлена, щоб Тегеран став ядерним. Ця концепція про те, що російський автократ - це «регіональний союзник», призвела до появи дивної, необґрунтованої і морально неприйнятної політики нейтральності Ізраїлю щодо України. Haaretz пише, що провал російського вторгнення в сусідню країну колосальний. Путін сильно помилився у своїх оцінках готовності українців захищати свою країну. Він зарозуміло відкидав рішучість США і НАТО. Російський автократ плекав ілюзії щодо здатності його країни витримати санкції. Але найбільшим прорахунком стало те, що він сильно переоцінив можливості своєї армії.

Деякі військові аналітики створили псевдо-драматичний шум навколо «рішучого» наступу Росії на українському сході, окремих тактичних успіхів в окупації деяких міст на Донбасі, а також припущень, що війна на виснаження відповідає кількісній перевазі російських військ. Але все це ніяк не змінює стратегічної невдачі російського автократа. Путін провів певні зміни, скоригував свої очікування і переглянув цілі своєї війни, врахувавши всі ці поразки. Він, можливо, планує довготривалу гру. І, цілком можливо, розраховує, що середньострокові вибори в Конгрес у листопаді 2022 року підірвуть позиції президента США Джо Байдена і його здатність підтримувати дорогу політику щодо України. Також можна майже напевне сказати, що Путін сподівається на поразку Байдена чи будь-якого іншого кандидата від демократів на президентських виборах в 2024 році.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Поїздка Путіна до Ірану показує, наскільки ізольованою стала Росія – Білий дім

Дональд Трамп або його політичний «клон», безперечно, змінять зовнішню політику США. Вона стане менш орієнтованою на альянси, менше лояльною до НАТО і зовнішньополітичних зобов’язань. Вашингтон буде менше хвилювати Росія чи Україна. Колишній високопоставлений чиновник Ради національної безпеки США Фіона Хілл минулого тижня сказала в інтерв’ю для видання Foreign Policy, що Путіна цікавить «не 6 січня, а ідея виходу США з-під контролю». Російський автократ і раніше дотримувався цієї стратегії, але він особливо посилив її під час президентських виборів у 2016 році. Потрібно було ослабити США, створити і закріпити сумніви у політичній системі країни, зламати довіру американців до своїх інститутів, процесів, виборів, а отже і до демократії загалом.

Згідно з новим планом Путіна, потрібно зберегти тиск аж до 2024 року. Але зараз він хоче показати, що у нього все ще є сила і вплив. І він все ще щось означає в міжнародній політиці.

«І ось той самий Владімір Путін, який ще п’ять місяців тому хотів вести переговори про нову архітектуру безпеки в Європі з Байденом, а тепер він сидить в порожній кімнаті з президентом Ібрагімом Раісі. Ось та сама самопроголошена реінкарнація Петра I, яка шукає нового союзника в Ірані. Дві відторгнені, обкладені санкціями і з усіх боків обмежені країни намагаються вирватися з ізоляції, допомагаючи одна одній», - пише ізраїльське видання, зауважуючи, що престижу зустрічі в Тегерані додавала лише присутність на ній президента Туреччини Раджепа Таїпа Ердогана.

Путін розраховував отримати політичного компаньйона, щоб довести, що він все ще «у грі». І Раісі став таким компаньйоном, що взагалі не дивує, зважаючи на іранську ізоляцію і низьку вірогідність підписання нової ядерної угоди. Дивували лише деякі заяви Ердогана. Спочатку він принизив Путіна, змусивши його чекати зустрічі. А потім турецький президент випалив: «Америка повинна піти з території на схід від Євфрату». При цьому він додав, що присутність військ США «живить терористичні групи там».

«Вся ситуація, а особливо коментар Ердогана, можна було б сприйняти за політичну комедію, якби у Росії не було 6 тисяч ядерних боєголовок, Іран не просувався швидко у розвитку ядерної програми і не розвивав мережу терористичних організацій на Близькому Сході, а Туреччина не була членом НАТО з критично важливим стратегічним і геополітичним розташуванням. Коли всі троє страждають від манії величі, не можна відкидати потенційно зловісне значення їхньої зустрічі», - пише видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Іран готовий постачати зброю та безпілотники «дружнім» країнам

Вочевидь, Путін приїхав зі «списком покупок», шукаючи можливість купити іранські безпілотники. Сам факт, що йому потрібні апарати Shahed 129 і Shahed 191, говорить про масштаби російської поразки в Україні. США швидко попередили Іран, щоб продаж потрібних Москві систем не відбувся. Втім, не зрозуміло до кінця, чи поставки іранських безпілотників якось може вплинути на ситуацію на полі битви. Директор ЦРУ Вільям Барнс підтвердив, що питання іранських безпілотників - це проблема. Однак, він применшив важливість і впливовість потенційного продажу. За його словами, Росія і Іран під санкціями, країни потрібні одна одній. Але їхня співпраця має межі, тому що «між ними немає довіри».

Барнс також зауважив, що провальне російське вторгнення в Україну може змусити Китай двічі подумати, перш ніж починати війну проти Тайваню. Цей коментар тільки підкреслив кричущу відсутність Сі Цзіньпіна на зустрічі в Тегерані. Якщо справді йдеться про створення альтернативного, антиамериканського світового порядку, де тоді Китай?

Справжня Тегеранська конференція пройшла з 28 листопада до 1 грудня 1943 року. В ній взяли участь президент США Франклін Рузвельт, британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль і диктатор СРСР Йосип Сталін. Будь-які порівняння зустрічі цього тижня з тими подіями надумані за визначенням. Але варто зауважити, що конференція, проведена в часи Другої світової війни, стосувалася відкриття другого західного фронту у війні проти нацистської Німеччини. Ідея була втілена через 6 місяців у Нормандії. Однак, під час зустрічі в Тегерані Сталін наполягав, що СРСР збережуть контроль над частиною Європи, яку він окупував за пактом «Ріббентропа-Молотова».

Ця аналогія має сенс в контексті того, що Іран висловив щиросердну і тверду підтримку російській війні проти України, оголосивши, що США нібито «загрожували» російським кордоном. А потім російський міністр закордонних справ Сєргєй Лавров проголосив, що російські територіальні апетити не обмежуються лише Донбасом.

Російсько-іранський альянс, швидше за все, став короткостроковою необхідністю і не має великого значення для Близького Сходу. З точки зору того, як Росія бачить себе, цей альянс - заледве втішний приз для Путіна.