Гонконгські сепаратисти пробилися до влади і стають проблемою для Китаю – The Economist

Результати виборів до Законодавчої ради у 3, які пройшли 4 вересня, напевне, шокували владу у Пекіні. Явка була однією з найвищих у історії і досягла 58%. Прийшовши на дільниці, гонконгські послали чіткий сигнал невдоволення тим, як китайська влада намагається задушити демократію у їхньому місті.

Ще гірше те, що багато людей проголосували за радикалів, які переконані, що Гонконг повинен сам визначати своє майбутнє, попри бажання Китаю. Кілька таких "локалистів" вперше отримали місця у органах влади.

Про це сьогодні пише The Economist, додаючи, що результати підтверджують той факт, що сепаратисти стали новою силою в Гонконзі. Вони вийшли з провальних протестів 2014 року, учасники яких намагалися тиснути на владу Китаю і вимагали дозволити їм демократично обирати лідерів автономного міста без втручання Пекіну, який відфільтровує небажаних для себе кандидатів. Лідери того "руху парасольок" зараз серед шести "локалістів", яких обрали до Законодавчої ради Гонконгу. Уряд автономії намагався запобігти цьому, вимагаючи від кандидатів відкрито заявити про підтримку приналежності міста до Китаю. Кілька "локалістів" провалили цей тест.

Але тепер, коли кілька з них отримали місця у владі автономії, Пекін може вирішити, що вони становлять для нього великий політичний виклик. Це може стати відкриттям нового фронту боротьби проти сепаратизму, яка вже триває в Синцзянь-Уйгурському автономному районі, Тибеті і де-факто незалежному Тайвані.

Механізм вибору депутатів Законодавчої ради розроблений так, щоб у демократів включно з "локалістами" було дуже мало шансів скласти більшість. Лише 40 членів ради обираються відкрито. Решту обирають члени "функціональних виборчих округів", які представляють різні професії, бізнес і соціальні групи. Вони лояльні до істеблішменту. Однак провладні кандидати не добилися такого успіху, як на попередніх виборах в Законодавчу раду в 2012 році. Вони все ще становлять більшість, але здобули на три місця менше, ніж мали раніше.

Гонконгські політики дуже довго були поділені на два табори. Один із них зазвичай вважався проурядовим, лояльним до Пекіну. Інший же називають "пан-демократичним", члени якого хочуть повної демократії для Гонконгу, але не наважуються оскаржувати право влади Китаю керувати містом. Цьогорічні вибори виявили розкол у пан-демократичному таборі, який тепер поділився на поміркованих, готових працювати в межах нинішньої системи політиків і молодих, добре освічених радикалів.

Деякі "локалісти" отримали свої місця за рахунок демократів-ветеранів. За кілька днів до голосування, п'ять демократичних кандидатів відмовилися від участі у виборах, щоб збільшити шанси на перемогу своїх суперників-однодумців, серед яких були і радикали. Це могло допомогти перемогти таким політикам, як Натан Ло з партії Demosisto. Лідер студентів з "Руху парасольок" став наймолодшим депутатом Законодавчої ради Гонконгу за всю історію. Він сам себе називає "23-річною дитиною". Інший "локаліст" Едді Чю Хой здобув підтримку 84 тисяч виборців. Це найбільший результат серед усіх кандидатів, які балотувалися за географічним виборчим округом.

За гонконгськими стандартами це дуже різкий поворот. Вірогідно, він стався через політичну обізнаність молоді, попри підлітковий чи 20-річний вік. Це покоління, яке очолило протести "парасольок".

"Вони не так співвідносять себе з важливим історичним процесом переходом Гонконгу під владу Китаю, який почався в 1997 році і в якому старі демократи все одно називали себе китайськими патріотами. Молодь вважає, що відмова Китаю виконати обіцянку зберегти демократію для їхньої автономії, не лишила їм вибору окрім як кинути виклик китайській владі. Лідери в Пекіні будуть боротися з ними з усіх сил", - йдеться в статті.

Раніше видання Financial Times писало, що сепаратизм навис над виборами в Гонконзі. Щонайменше 15 з 289 кандидатів на виборах в Законодавчу раду Гонконгу закликали до певного "самовизначення" міста, ігноруючи потенційні легальні дії з боку Пекіна і нинішнього уряду автономного міста. Вони роблять ставку на дедалі більше невдоволення втручанням у життя Гонконгу з боку центральної комуністичної влади, намагаючись переконати мешканців взяти контроль у свої руки і привести демократичний уряд.