Дипломатичний наступ міністра закордонних справ РФ Сєргєя Лаврова в Африці цього тижня був частиною зусиль, націлених знайти підтримку на тлі дедалі більшої ізоляції. І на Заході це спричинило занепокоєння.
Москва завойовує нові позиції в країнах, що розвиваються? Чому африканські країни не бачать, що Росія веде завойовницьку війну проти України? З іншого боку, поїздка Лаврова дала поживу пропаганді. «Росія перемагає в битві за Африку. Тур міністра став тріумфальним маршем», - оголосив російський телеведучий. Але це було велике перебільшення, - пише Bloomberg.
Без сумніву, після початку російського вторгнення в Україну в лютому Росія змогла знайти більше дружніх чи відверто нейтральних партнерів на Глобальному Півдні, ніж Заходу хотілося б. Представник Кенії виголосив вражаючу промову на засіданні Ради безпеки ООН, вказавши на небезпечні наслідки російського ірредентизму. Але коли 193 країну-часниці Генеральної асамблеї проголосували щодо резолюції, яка засуджувала російське вторгнення в Україну, 35 країн (приблизно половина з них африканські) включно з ПАР і Сенегалом утрималися. Інші, такі як Ефіопія і Марокко взагалі відмовилися голосувати.
Антиколоніальні зв’язки радянських часів допомагають Москві на континенті, так само як і поширена недовіра до Заходу, посилена російською дезінформацією, яка виставлає російську війну проти України як битву між багатим світом і всіма іншими. Не менш важливо і те, що між Росією і Африкою є оборонні зв’язки. Кремлю бракує інвестиційних можливостей (він не може тягатися з мільярдами, які Китай вкладає в інфраструктуру). Але він намагається компенсувати це продажем зброї і відправкою найманців без зайвих запитань. Росія також ключовий експортер зерна і мінеральних добрив, яких регіону гостро не вистачає. Країнам, таким як Єгипет, де Лавров зробив першу зупинку, не потрібно нагадувати про небезпеку зростання продовольчої інфляції.
Видання нагадує, що російський міністр відвідав Єгипет, Уганду, Республіку Конго і Ефіопію. І це багато говорить про межі потуг Кремля. Російські обмежені можливості (а також велике різноманіття політичних систем в Африці) змушують Москву діяти селективно. Країна, яка не здатна змусити власну економіку рости під тягарем санкцій, не може запропонувати щедрі позики. І якщо Єгипет став важливим торговельним партнером для Росії, інші країни - ні. Жодна з країн, які відвідав Лавров, не займають високих позицій в рейтингу демократій. Тож це був не такий вже й тріумф, а швидше тур по авторитарним країнам, радим отримати підтримку від іншого уряду-однодумця.
Біда лише в тому, навіть цього вистачить. Надто мало африканських країн бачать вигоду в тому, щоб змінити свою позицію щодо російської війни. І причинами для цього служать як традиції нейтральності і російська історична сила, так і відстороненість Заходу. Справа не в тому, що Європа і США не присутні в Африці. Президент Франції Еммануель Макрон щойно повернувся з туру, під час якого він відвідав Камерун, Бенін і Гвінею-Бісау. Але західні уряди дуже легко відволікаються, щойно з’являються інші проблеми. Вони схильні описувати Африку як геополітичне поле бою. А західні інвестиційні пріоритети не завжди збігаються з тими, які переслідує континент. Після дипломатичного відступу в часи президентства Дональда Трампа посольства США лишаються недоукомплектованими. А наступний саміт «США-Африка» запланований лише на кінець 2022 року. Це не кажучи вже про помилкові спроби подати події в Україні як війну цінностей континенту, який бачив чимало доказів західного лицемірства. Щоб допомогти Африці й притиснути Росію, все це потрібно змінити.
Очевидно, що Москва, якій потрібні друзі і торговельні партнери, хоче отримати від Африки. Це багатий на ресурси регіон, який Європа розглядає як свій задній двір, з часто слабкими урядами, що робить просування інтересів Москви відносно дешевим (і люди, наближені до Кремля, отримують вигоду від ресурсів і угод в сфері безпеки).
Але що отримують більшість арфканців? В 2020 році на Росію припадав лише 1% прямих іноземних інвестицій в Африці. І російська економіка, яка переживає стагнацію, не зможе змінити цей стан речей найближчим часом, оскільки Кремль віддає перевагу імперіалістичним ілюзям Путіна, а не зростанню ВВП. Обмеження імпорту, виключення Москви з міжнародних платіжних систем, відсутність інновацій і досліджень робить Росію малоймовірним партнером у всьому крім сфери сировини. І це в той час, коли Африці необхідні технології. В період 2017-2021 років на Росію припадало 44% продажів зброї на континенті. Але навіть цей показник буде падати через тиск обмежень на імпорт. Крім того, Москва зосереджена на забезпеченні власної армії.
Уряди, які підтримують Україну у війні, яка затягнулася, повинні скористатися моментом. По-перше, їм варто визнати нинішні занепокоєння щодо продовольчої кризи, і відреагувати щедрою фінансовою і логістичною підтримкою країн, залежних від імпорту харчів і мінеральних добрив, а також ініціатив на зразок Механізму фінансування імпорту продуктів від Продовольчої і сільськогосподарської організації. Європа і США повинні також визнати, що кризи у сфері клімату, палива, безпеки і продовольства, які накладаються одна на одну, вимагають довгострокових рішень. І ці рішення будуть вимагати значного збільшення «зеленої» електрогенерації, більш стабільного виробництва мінеральних добрив, а також більш стійких врожаїв і покращеної інфраструктури для скорочення кількості продовольчих відходів.
Також є довгострокова потреба в дипломатичній взаємодії і комунікації. Тож посольства повинні мати повний склад персоналу. А також варто інвестувати в співпрацю у сфері ЗМІ і освіти. Китай користується цим важелем досить ефективно.
Детальніше про те, навіщо Лавров їздав в Африку, читайте в статті старшого наукового спіробітника Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Замікули «Африканське сафарі Кремля» для ZN.UA.