Підтримати
Пропагандистська машина Владіміра Путіна збудувала образ могутньої нації з незламним лідером і дисциплінованою армією, яку оточили вороги. І вона нібито вимушена боротися за майбутнє своєї батьківщини.
І не важливо, що саме Росія вторглася в Україну, а багато доказів вказують, що російські солдати грабують і ґвалтують мирних людей. Або що запланований «бліцкриг» перетворився на дуже дорогу війну на виснаження, - пише Bloomberg. На бігбордах вздовж доріг розміщені портрети полеглих солдатів поруч з гаслом «герой війни», хоча реальної перемоги немає. Популярне гасло каже: «Ми своїх не кидаємо», - хоча російська армія постійно саме це й робить, лишаючи тіла загиблих в болоті чи в українських імпровізованих моргах.
Кремль підтримує офіційну риторику за допомогою жорсткої хватки. Але війна затягується, її цілі змінюються. І лишається одна незручна правда, яку навіть Путіну буде дедалі важче приховати: загиблі російські чоловіки не повертаються додому. І навряд чи є категорія громадян, від яких йому важче відмахнутися, ніж матері, дружини і доньки солдатів, особливо на тлі погіршення настроїв через посилення економічних труднощів. В минулому їхній гнів і горе гальванізували громадську думку, псуючи імідж армії і держави. І це може статися знову.
Російські втрати в Україні вже приголомшливі, попри те, що темпи дещо уповільнилися після катастрофічних перших днів війни. Російське Міноборони не публікувало дані про втрати з 25 березня. До того ж воно називало досить скромні цифри, стверджуючи, що в боях на українській території загинув 1351 російський солдат. В цей час, Україна говорить про понад 30 тисяч вбитих російських військових. У квітні Міністерство оборони Великої Британії стверджувало, що російські втрати складають половину від цифри, яку називає Київ зараз. Однак, навіть так це означає, що в Україні вже загинуло набагато більше російських солдатів, ніж під час вторгнення СРСР в Афганістан. І втрати продовжують рости.
Матері демонстрували свою силу раніше. В 1980-х тіла загиблих поверталися з Афганістану в цинкових трунах. А на надгробках карбували написи про те, що солдат «був вбитий, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок». Завдяки так званій «гласности» розлючені матері почали вимагати інформацію про смерті й поранення їхній синів. Вони почали вести активні кампанії проти дідівщини в армії, а також вперше в історії змушували армію СРСР давати відповіді на всі питання.
«Комітет солдатських матерів» зіграв помітну роль під час першої Чеченської війни. Жінки пішли в Грозний і домовилися про повернення їхніх синів додому, а також зібрали докази про вбитих і поранених. Злість матерів створила проблеми для Путіна, коли він недоладно реагував на аварію на ядерній субмарині «Курськ» в 2000 році. На борту було 118 членів екіпажу.
«Вони заробляють 50 доларів на місяць. І тепер вони застрягли в цій бляшанці! Для чого я його ростила? У вас є діти?» - кричала матір одного з російських матросів на чиновників Кремля.
Жінку змусили замовчати. На відео, яке показало російське телебачення, було видно, як їй вкололи невідому субстанцію, після чого вона впала. Хоча пізніше сама вона заперечувала, що її вкололи транквілізатор. Втім, громадську злість було важче придушити.
В 2022 році все буде відбуватися інакше. Тиск матерів на армію в 1980-х і під час першої Чеченської війни, а також в часи катастрофи на підводному човні «Курськ» був можливий завдяки відносній свободі політичної сфери і ЗМІ, створеній «перестройкой» і хаосом, який почався після неї. Не випадково, що матері були менш успішними під час другої Чеченської війни, коли Путін вже отримав владу в свої руки. Сьогодні існує потужна стіна пропаганди, яка возвеличує загиблих на війні, Кремль контролює ЗМІ і не толерує жодні протести.
Експерт Королівського коледжу Лондона Гулназ Шарафутдінов зауважив, що в часи війн в Афганістані і Чечні суспільство було більш рівним. І війна зачепила абсолютно всі сім’ї. Сьогодні ж в агресії проти України беруть участь не строковики, а контрактні солдати. Це молоді чоловіки, які шукають спосіб вирватися з бідності. Більшість з них походять з віддалених регіонів і належать до етнічних меншин. Не випадково, що серед 1100 загиблих в Україні російських солдатів, смерть яких проаналізувала російська редакція BBC, немає нікого з Москви, де живе 13 мільйонів людей. Було тільки п’ятеро загиблих з Московської області і один - з Санкт-Петербургу. Більшість загиблих, випадки яких розглянули журналісти, були родом з Бурятії, де живе менше мільйона людей, і Дагестану, населення якого складає близько трьох мільйонів.
Також проста реальність полягає в тому, що сім’ям легше сприйняти смерть родича, якщо її називають «героїчною». Тому росіяни приймають офіційну пропаганду попри те, що вона суперечить їхньому особистому досвіду. Коли лауреатка Нобелівської премії Світлана Алексієвич написала книгу «Хлопці в цинку» про військових СРСР, які брали участь у війні в Афганістані, вона зіштовхнулася з погрозами й судовими позовами через звинувачення в «наклепі».
«Матері синів, які загинули в Афганістані, приходили на судові слухання з портретами своїх дітей, їхніми медалями й нагородами. І матері говорили мені: «Нам не потрібна твоя правда. У нас є своя»», - розповіла письменниця.
Але з кожною новою смертю вигадку дедалі важче підтримувати. І питання стають більш складними. Це ризик, який стає дедалі більшим з кожним затопленим кораблем чи вщент розбитим підрозділом десантників. Особливо, якщо цілі війни лишаються розмитими. Президент України Володимир Зеленський звернувся напряму до російських матерів. Уряд в Києві створив спеціальну гарячу лінію, запустив Telegram-канал, а також сайт з фото російських солдатів, які потрапили в полон. Щоб їхні сім’ї могли відшукати їх.
Це небезпека, яку Путін усвідомлює і з якою бореться, відколи його план «триденної війни» провалився в кінці лютого. Він постійно повторює, що на фронтах в Україні немає строковиків. Тому що це дуже чутлива проблема в Росії. Російський автократ також не оголосив загальну мобілізацію. Але Міноборони РФ визнало, що деякі строковики все ж були відправлені на війну в Україну, а дехто з них потрапив у полон. Зіштовхнувшись з тяжкими втратами солдатів і техніки, Путін підвищив віковий поріг для тих, хто хоче служити в армії за контрактом. Оскільки війна затягнулася, йому доведеться залучити резерви або ж відправити в бій тих, хто проходить строкову службу.
Дослідник внутрішньої політики Росії в Університетському коледжі Лондона Бен Нобл зауважив, що втрати, як і економічні труднощі, випробовують межі пропаганди і репресій Кремля. Тому що попри те, що говорить державне телебачення, росіяни напряму страждають від обох наслідків війни. І для кожного з цих наслідків буде свій поворотний момент.
Три фактори погіршують ситуацію Путіна. Перший з них - це те, що навіть за автократичними стандартами йому бракує емпатії, яка могла б допомогти приборкати суспільну кризу. Лише через три місяці після початку війни Путін знайшов час, щоб провідати поранених солдатів. А прояв «президентського співчуття» за версією Кремля виявилося формальною роздачею беземоційних рукостискань в ідеальній лікарні Москви, де ніхто насправді не був хворий. Нобл зауважив, що у путінського режиму немає людського обличчя.
Другий фактор - на відміну від анексії Криму в 2014 році, патріотичний підйом, який виявили опитування після початку вторгнення в Україну, також супроводжувався високим рівнем тривоги. В березні, коли росіян питали про їхні відчуття щодо війни, перше, про що вони говорили - це гордість за Росію. Але потім опитані згадували про інші відчуття: тривогу, страх і жах. Молоді росіяни ставили страх, тривогу і жах на перше місце. З’явилися випадки нападів на військомати, а невдоволені родичі почали висловлюватися.
І третій фактор - Путін робить акцент на ролі жінок як матерів, намагаючись розібратися з похмурою демографічною ситуацією в Росії. При цьому, він спирається на традиціоналістські погляди. Путін навіть збирався відновити радянський титул «матері-героїні», яким нагороджували жінок з великою кількістю дітей. Тож Кремлю важко водночас прославляти жінок, а потім затуляти їм рота.
Матері й дружини не можуть повалити Путіна чи покінчити з війною, так само як їхнє невдоволення не змусило Кремль вивести війська з Афганістану. Але їхнє горе і дедалі більша кількість втрат на війні, які російські ЗМІ не зможуть виправдати постійною похвалою, підриває імідж армії і держави. Потенційні наслідки непередбачувані.
«Ми звикли жити на двох рівнях: один з них - це те, що ми читаємо в книгах і ЗМІ, а інший - абсолютно відмінний, - це наш особистий досвід, - сказала Алексієвич одна з жінок після публікації книги про загиблих солдатів в Афганістані, - Все, що ви написали - правда, крім того що реальність ще страшніша».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google