Підтримати
Три десятиліття народ і влада існували наче в паралельних світах. Звісно ж, саме українці час від часу обирали тих, хто ними керує, й інколи навіть скидали їх. Проте недовіра виборців до результатів свого вибору зростала дуже швидко. Через це владні інституції мали традиційно низький рівень підтримки суспільства. Так, наче влада була чужорідною для народу. Ніби вона й досі була не власною українською, а, як і колись, колоніальною чи окупаційною.
Здавалося б, так триватиме нескінченно. Проте війна все змінила. Чи не вперше соціологічні дослідження демонструють високий рівень довіри народу до влади. Найвищий рейтинг схвалення у президента — 83%. Уряду й Верховній Раді довіряють близько половини громадян України.
Для такої докорінної зміни суспільного ставлення є вагома причина — попри всі ризики, несприятливі прогнози та загрозу життю владна верхівка залишилася зі своїм народом на початку вторгнення. І далі діяла в унісон із усією країною. Так, багато владних рішень і в період підготовки до можливого вторгнення, й під час війни були і є далекими від ідеалу. Їх справедливо критикують медіа й не сприймає суспільство, сподіваючись, що влада чує. Хоч як ударно працював бюджетний марафон «Єдиних новин», період інформаційної тиші закінчився разом із розбитим бліцкригом росіян минулої весни. Тепер помилки озвучують, щойно небажання влади їх виправляти заважає нам перемагати. І Росію. І себе. Наразі вдається утримувати баланс між зовнішнім і, на жаль, відкритим внутрішнім фронтом. Де країну й далі роз’їдають ізсередини корупція, некомпетентність і кумівство.
Але сам факт, що владі, армії та пересічним українцям удалося зберегти незалежність держави, свідчить про те, що в нас досі є шанс не лише перемогти (якою може бути наша перемога — тема для окремої розмови), а й відродитися. Адже попри всі зусилля ворога ми незалежні. Й не лише завдяки героїзму сотень тисяч українців на полі бою, а й унаслідок правильних і своєчасних рішень влади, яких за час війни було чимало.
Негайна відсіч ворогу: рішення про використання Збройних сил, мобілізація, воєнний стан і створення Ставки ВГК
Вранці 24 лютого 2022 року регулярні війська Російської Федерації перевели війну, що тривала вже вісім років, на новий рівень — розпочали відкрите широкомасштабне вторгнення. Воно супроводжувалося масованими ракетними ударами та спробою ворога чимшвидше дістатися столиці.
В ті перші години й дні було вкрай важливо, щоби влада функціонувала й ухвалювала рішення. Тому першим здобутком стало те, що вже в перший день війни президент ухвалив три ключових рішення для оборони держави. Перше — про використання Збройних сил. Указ дав армії формальні правові підстави вести воєнні дії.
Друге — оголошення загальної мобілізації, що дало змогу армії поповнитися людьми та залучити до оборони всі ресурси держави. І, зрештою, третє рішення — запровадження воєнного стану. З ним у наше життя увійшли комендантська година, військові адміністрації та інші заходи й обмеження, що забезпечують функціонування держави в умовах війни. Також президент зробив Ставку ВГК одним із ключових інструментів обговорення рішень щодо війни.
Надалі Верховна Рада підтримала всі ці рішення, що дало змогу на повну запустити українську воєнну машину. Нині ці рішення виглядають банально й трохи звично, бо воєнний стан і мобілізацію продовжують щокілька місяців. Однак на той момент було важливо продемонструвати, що держава може й захищатиме себе всіма силами та ресурсами. Тому їхнє символічне значення навіть більше за правове.
Шкода, що 2014 року не було ухвалено цих важливих і потрібних рішень.
Усе для фронту: зміни до Державного бюджету та видатки на оборону в Державному бюджеті 2023 року
На момент початку широкомасштабного вторгнення видатки на потреби Міністерства оборони, через яке фінансуються Збройні сили, становили близько 130 млрд грн. Така сума лише почасти задовольняла потреби війська в умовах бойових дій низької інтенсивності, що тривали на Донбасі. Звісно ж, вона й близько не відповідала масштабу тих завдань, які постали перед армією, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Через це впродовж минулого року народні обранці аж 12 разів вносили зміни до Державного бюджету. В них переважно йшлося про розподіл коштів міжнародної фінансової допомоги та виділення значних сум на потреби сектору безпеки та оборони. Як наслідок, до кінця року такі видатки зросли до 920 млрд грн — усемеро, як порівняти із сумою на початку року.
У Державному бюджеті на 2023 рік уряд теж спрямував усі доступні ресурси на захист країни. В першій його редакції Міністерство оборони отримало близько 760 млрд грн. А після чергових змін сума зросла до 1,1 трлн грн. Це означає, що практично всі свої доходи держава спрямовує на оборону.
Усі до зброї: національний спротив і участь цивільних у війні
Ще до початку широкомасштабного вторгнення Верховна Рада ухвалила Закон про національний спротив. Його наріжним каменем була ідея залучення всього населення держави до її оборони. Закон передбачав створення Сил територіальної оборони як масового територіального резерву для захисту свого дому та Батьківщини. Також він урегульовував питання руху опору. Останній по суті є партизанським рухом на окупованих територіях під орудою Сил спеціальних операцій. Закон запровадив підготовку громадян до національного спротиву: дав кожному українцю змогу набути умінь і навичок, потрібних, аби захищати себе й країну.
А вже після 24 лютого 2022 року Верховна Рада до кінця врегулювала участь цивільних осіб у обороні держави. Зокрема закон дозволив громадянам та іноземцям на період воєнного стану отримувати вогнепальну зброю та боєприпаси до неї й брати участь у відсічі та стримуванні агресії Росії. Так кожен цивільний отримав змогу цілком легально знищувати ворога, навіть не перебуваючи на військовій службі. Й чимало українців своїм правом скористалися і зробили внесок у оборону держави.
Економічний вимір війни: персональні та секторальні санкції проти Росії
До широкомасштабного вторгнення держава в особі президента намагалася протидіяти російському впливу за допомогою персональних санкцій. У ті часи вони не завжди були виправданими з погляду права, бо застосовувалися щодо власних громадян, яких натомість мали б судити.
Однак після 24 лютого санкції стали цілком виправданим інструментом захисту національних інтересів. І президент практично щомісяця застосовує цей механізм. Також держава перейшла від персональних до секторальних санкцій. Їх застосовують щодо цілих секторів російської економіки, щоби зменшити ворожий вплив на нашу економіку й завдати шкоди економіці противника.
За час війни запроваджених санкцій стало настільки багато, що державі довелося їх систематизувати й звести в єдине місце. Для цього було створено єдиний портал санкцій. Також законом створили державний реєстр санкцій.
Санкційні заходи є одним із елементів протидії російському впливу на українську економіку, фінанси та суспільство.
Відшкодувати знищене: конфіскація майна агресора без компенсацій
Іще одним засобом ослаблення ворога є позбавлення його компаній і пов’язаних із ними олігархів майна на території України. Такий крок є цілком логічним із огляду на масштаб злодіянь і руйнувань, спричинених Росією. Тож одразу після початку вторгнення Верховна Рада врегулювала засади вилучення російської власності в Україні.
Завдяки таким нововведенням Україна отримала змогу примусово вилучати власність Російської Федерації без будь-якої компенсації її вартості. Також закон дає право притягувати до відповідальності Російську Федерацію, зокрема вимагати відшкодування шкоди внаслідок війни й стягувати його.
Власне, ухвалений закон має нівелювати економічний вплив на нашу державу, який Росія свідомо та систематично чинила десятиліттями. Й нерідко використовувала як окремий засіб агресії проти України.
Прощання з УПЦ МП: виселення з головних храмів і перехід на новий календар
Сучасна Росія не нехтує жодними засобами для знищення України. Тому їй вдається поєднувати радянський культ Другої світової з пропагандою через релігію завдяки широкому розповсюдженню в Україні Московського патріархату.
Тож геть не дивно, що наша держава змушена захищатися від ворога й у релігійній площині. Для цього влада здійснила кілька кроків, що розривають зв’язок українського суспільства з російською церквою.
По-перше, в березні 2023 року Кабмін визнав таким, що втратило чинність, розпорядження про передачу Українській православній церкві (МП) в безоплатне користування комплексу будівель і споруд Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир). Цим рішенням УПЦ МП усунули від користування будівлями Києво-Печерської лаври, що, крім практичного, має й символічне значення.
По-друге, в червні цього року президент ініціював зміну дат трьох релігійних свят. Закон установлює дату святкування Різдва Христового 25 грудня й переносить дати святкування Дня української державності (з 28 липня на 15 липня) та Дня захисників і захисниць України (з 14 жовтня на 1 жовтня), відходячи від поширеної в Росії традиції відзначати релігійні свята за юліанським календарем.
Не спільна історія: нова дата святкування Дня памʼяті та перемоги в Другій світовій війні
Російський вплив на нашу державу був не лише фінансовим і економічним. Чи не важливішими були нематеріальні механізми, зокрема викривлене трактування спільних сторінок минулого. Особливо в питаннях, що стосуються трактування подій часів Другої світової війни, які є одним із осердь сучасного російського імперського культу. Спекулюючи на цій темі, Росія традиційно намагалася розпалювати внутрішні конфлікти всередині України.
Через це закономірно, що вже в травні 2023 року Верховна Рада підтримала ініціативу президента встановити День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років замість 9 травня — 8 травня. Таке рішення сприяє відходу від російського погляду на Другу світову, а також утвердженню в Україні європейської традиції відзначати день завершення цієї війни.
Зрештою воно акцентує увагу суспільства на людському вимірі війни — горі та втратах, що зруйнували долі цілого покоління. А не на величі однієї тоталітарної імперії, яка здобула перемогу над іншою тоталітарною імперією. Такий підхід відповідає сучасному гуманістичному погляду на історію й ушановує пам’ять про ті події значно щиріше, ніж лиск парадів на Червоній площі.
Допомога своїм: підтримка ВПО та мешканців звільнених громад
Від початку широкомасштабного вторгнення уряд намагається реагувати на спричинені війною гуманітарні проблеми та потреби внутрішньо переміщених осіб. Зокрема він ухвалив кілька постанов, що допомагають людям, які вимушено покинули свої домівки. Серед них — допомога переселенцям на проживання в розмірі: для осіб із інвалідністю та дітей — 3000 грн; для інших осіб — 2000 грн. Також уряд запровадив систему верифікації цих виплат, аби кошти спрямовувалися тим людям, які їх справді найбільше потребують.
Також Кабмін вирішив заохотити громадян надавати своє житло як прихисток для внутрішньо переміщених осіб і запровадив компенсації домогосподарствам, що прихистили нових мешканців. Разом із активною участю громад, які приймали переселенців, такі заходи дали змогу забезпечити практично всіх переміщених осіб новою тимчасовою домівкою.
Іншою формою турботи є грошова допомога евакуйованим особам і мешканцям звільнених територій. Її розмір такий самий, як і для вимушених переселенців. Разом із різноманітною гуманітарною допомогою вона забезпечує потреби населення, яке постраждало від війни та окупації. І демонструє, що держава нікого не залишить сам на сам із бідою.
Рух до ЄС: євроінтеграційні закони
Розрив із Росією ніколи не буде повним без повноцінного перетворення України на державу Заходу. Вступ до ЄС є однією з передумов для досягнення цієї стратегічної мети держави. Війна створила можливість зрушити це питання з мертвої точки. Європейська Рада на саміті в Брюсселі 23 червня 2022 року надала Україні статус кандидата на членство в Європейському Союзі за умови проведення низки реформ.
Щоб рухатися далі, Україні було необхідно ухвалити цілий ряд євроінтеграційних законів і рішень. Серед них:
- реформа Конституційного суду;
- продовження судової реформи;
- продовження децентралізації;
- протидія корупції, включно з призначенням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
- боротьба з відмиванням коштів;
- утілення антиолігархічного закону;
- узгодження аудіовізуального законодавства з європейським;
- зміна законодавства про нацменшини.
Фактично всі ці вимоги наша влада виконала, незважаючи на те, що є проблеми з деякими з цих законів. Тож формальних перешкод для вступу до ЄС у нас залишилося мало. А далі справа за політиками України та Євросоюзу.
Шлях до НАТО: меморандум про поглиблення співпраці та виконання зобовʼязань
Логічно, що, крім економічної інтеграції до структур західного світу, в української влади є величезне прагнення опинитися під єдиною безпековою парасолькою — стати членом НАТО. В листопаді 2022 року Верховна Рада ухвалила Меморандум про поглиблення співробітництва з НАТО. Він декларує впровадження у Збройних силах сучасних технологій комунікації, оброблення даних і управління військами. Також його мета — сприяти досягненню Збройними силами сумісності з арміями НАТО в питаннях систем зв’язку та інформації.
Однак вступ до НАТО — суто політичне питання. І його вирішення безпосередньо залежатиме від результатів війни. А також від нашого розуміння, що практика брати зобов’язання, а потім їх затягувати, зривати, відтепер буде згубною, тож треба виключити подібне заради зміцнення довіри у відносинах із партнерами.
…Україна рухається краєм прірви й із допомогою партнерів героїчно чинить опір російській агресії. Кожен день незалежного існування нашої держави оплачується кров’ю простих людей. Однак результат війни за незалежність також залежатиме від того, наскільки влада готова буде ухвалити ще п’ять, десять і більше ключових рішень, аби подолати корупцію, ліквідувати некомпетентність у системі держуправління та вичистити з посад кумів і «своїх людей». Це дасть змогу зробити вступ до ЄС реальністю, а не порожньою мрією.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google