Затамувавши подих. Про що свідчить нове дослідження якості повітря

Згідно з даними проєкту «Глобальний тягар хвороб», передвоєнного 2019 року близько 10% втрат здоров’я в Україні було пов’язано із забрудненням повітря. Це призвело до 43 тисяч передчасних смертей на рік. Цей показник у рази вищий, ніж, наприклад у країнах Північної Європи, де лише 1% втрат здоров’я припадає на забруднення повітря. 

Погана якість повітря найчастіше впливає на серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця, інсульт), респіраторні захворювання (інфекції нижніх дихальних шляхів, хронічна обструктивна хвороба легень), рак трахеї, бронхів і легень, а також цукровий діабет II типу. Люди, які живуть в українських містах із високою концентрацією забруднення, мають більш як удвічі вищий ризик розвитку, наприклад інсульту чи хронічного обструктивного захворювання легень, ніж ті, що живуть в умовах дуже гарної якості повітря (Підсумковий звіт «Вплив на здоров’я та соціальні витрати, пов’язані із забрудненням повітря у великих містах України». Janne Estill, UNDP, 2022).

Мають рацію ті, хто вважає, що під час війни такі проблеми відходять на другий план. Та якщо замислитися про майбутнє повоєнне відновлення, ми не можемо ігнорувати проблему, яка коштує життя десяткам тисяч українців щорічно.

Російська агресія завдала збитків українській природі на майже 2 трильйони гривень – Мінприроди

Повномасштабне вторгнення створило унікальну ситуацію, коли українські підприємства скоротили викиди в атмосферу. Кількість приватного автотранспорту та його негативний вплив також зменшилися, оскільки багато українців опинилися за кордоном. Натомість українські міста стали мішенню ракетних обстрілів російських агресорів, які спричинили додаткове забруднення повітря шкідливими речовинами. Побачити результат взаємодії цих чинників мало на меті дослідження «Якість атмосферного повітря в Україні до і під час повномасштабного вторгнення»-2023, яке провели фахівці ГО SaveDnipro. Вони порівняли дані умовно довоєнного 2021-го з даними 2022 року, коли відбулося повномасштабне вторгнення. І ось що з’ясувалося.

З одного боку, 2022 року фіксується загальна тенденція до зниження рівня забруднення атмосферного повітря. До вашої уваги — порівняння за комплексним індексом забруднення атмосфери. Цей індекс розраховується на базі середньорічних концентрацій шкідливих речовин з урахуванням їхнього рівня небезпеки. В переважній більшості міст 2022 року цей індекс знизився проти 2021-го. Особливо це стосується міст із високим промисловим навантаженням.

ZN.UA

Аналогічна картина фіксується, якщо порахувати кількість днів із перевищенням нормативів Всесвітньої організації охорони здоров’я за таким видом забруднення, як завислі домішки (невидимі людському оку часточки різного хімічного складу, які часто є токсичними й дуже небезпечними для здоров’я). Якщо 2021 року середній показник для 18 міст, де проводили порівняння, становив 116 днів на рік, то 2022-го таких днів було лише 54.

Водночас ця тенденція відносного покращення не призвела до якісних змін. Навіть попри помітне скорочення викидів промисловості й транспорту концентрація шкідливих речовин у повітрі наших міст перевищує безпечні показники. Причому перелік проблемних речовин, які отруювали те чи те місто 2022 року, практично збігається з профілем забруднення, який спостерігався «довоєнного» 2021-го. Напрошується невтішний висновок, що основні джерела викидів залишилися ті самі. Для промислово навантажених міст це — викиди немодернізованих підприємств. 

ZN.UA

Кожне місто має власний «профіль» проблемних речовин, які найбільше спричиняються до забруднення, і він якісно не змінився 2022 року проти 2021-го. І далі фіксується перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) цих речовин. Наприклад, значення 3,0 на рисунку 2 означає, що ГДК перевищено втричі (!)

Наголосимо ще раз: навіть 2022 року, під час шокового скорочення виробництва та зменшення промислових викидів, українські міста дихали небезпечним повітрям, у якому було перевищено гранично допустимі концентрації.

Примітно, що самі промисловці уникають контролю викидів як вогню. В ЄС, до якого ми прямуємо, є так званий моніторинг на трубі. На джерелах викидів найбільших підприємств установлюють спеціальні пристрої — автоматизовані системи контролю (АСК). Вони фіксують обсяги викидів із конкретного джерела в автоматичному режимі, й ці показники доступні для органів контролю в режимі онлайн. 

В Україні постановою КМУ №272 від 28 березня 2023 року також задекларовано встановлення АСК. Але не на найбільших підприємствах-забруднювачах, як у Європі, а… на тих, які буде побудовано після війни. 

Хто підказав уряду таку неординарну ідею? Тут варто згадати, що підприємства сплачують екоподаток, який залежить від обсягу викидів. Поки немає «моніторингу на трубі», податок розраховують на підставі методик, точність яких залежить від сумлінності розрахунків.

Природа стогне від війни

Громадські організації, серед яких були й організатори дослідження ГО SaveDnipro, обурилися цією постановою уряду. Тоді Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України створило робочу групу, до якої залучило, зокрема, представників бізнес-асоціацій, котрі фактично представляють інтереси великих забруднювачів. Але конструктивної роботи не вийшло. Представники бізнесу заперечували науково доведений зв’язок між забрудненням повітря і станом здоров’я населення. Стверджували, що населення міст насправді вимирає від бідності, а не від шкідливих викидів. А встановлення АСК призведе до миттєвого банкрутства та закриття підприємств. 

Навіть з урахуванням реальних економічних проблем української промисловості, пов’язаних із повномасштабним вторгненням, така позиція бізнесу виглядає, м’яко кажучи, дивно. І йдеться не лише про заперечення реальності.

По-перше, ігнорується негативний економічний ефект від втрати працездатності через хвороби та передчасної смертності. Населення України — це ще й трудовий ресурс, який є доволі обмеженим. Згідно з довоєнними підрахунками фахівців ООН, у період з 2022 до 2035 року в разі покращення якості повітря кумулятивний приріст ВВП становив би близько 15 млрд дол. Звісно, ці розрахунки вже не є релевантними через війну, але вони показують масштаб впливу проблеми на економіку України й на вітчизняний бізнес.

По-друге, бізнес стріляє сам собі в ногу, оскільки шлях України до ЄС передбачає імплементацію європейського довкіллєвого законодавства. Великий український бізнес здатний лобіювати потрібні йому постанови уряду всередині України. Та навряд чи йому вдасться переконати Брюссель відмовитися від уже ухвалених нормативних актів ЄС стосовно довкілля. 

Глобальні викиди парникових газів досягли рекордно високого рівня — дослідження

Та схоже на те, що тактика, яку обрали власники великих підприємств-забруднювачів, — це максимальне затягування процесу. Тож нехай вас не дивує, якщо Україна на перемовинах про вступ до ЄС почне торгуватися за можливість труїти власних громадян іще якусь додаткову кількість років. Адже екологічна модернізація підприємств із погляду лобістів бізнесу в уряді — це лише збитки. Хоча насправді саме екомодернізація та перехід до використання найкращих доступних технологій відкриває для української продукції доступ до ринку ЄС.

По-третє, навіть якщо у підприємств є проблеми з фінансуванням природоохоронних заходів, це вирішується не запереченням проблеми як такої. В таких випадках створюють «дорожні карти», в яких враховують, зокрема, застереження з боку бізнесу. Та замість пошуку компромісу бізнес демонструє той самий цинізм, із яким ігнорує проблеми промислового забруднення впродовж усього періоду незалежності.

Висновок із усього викладеного: мантри про майбутнє «зелене відновлення» не мають вас заспокоювати. Навіть якщо в Україну прийдуть інвестиції в нові «зелені» проєкти й технології, це не розв’яже проблеми наявної «брудної» промисловості та енергетики. Стежте не за словами влади, а за її діями. Коли уряд почне відновлення вугільних ТЕС, запитайте його, чи справді це про «зелене відновлення» та «зелений перехід»?

Світ зараз поділений не лише по осі «демократія—авторитаризм». Світ також поділений по осі «зелені технології—брудні підприємства». І проскочити «між крапельками» в нас не вийде ні в першому випадку, ні в другому.