Захід нікуди не подінеться від війни в Україні – Atlantic Council

З часів Середньовіччя Київська Русь, кордони якої майже збігаються з межами нинішньої України, стала жертвою численних нападів з боку сусідів після того, як її складові князівства втратили єдність.

Список агресорів дуже великий і включає в себе норманів, монголів, поляків, османів, австрійців з імперії Габсбургів, німців у різні періоди, зокрема в часи нацизму. Не останнім у цьому списку ворогів був східний сусід у різних своїх втіленнях: Московія, згодом Російська імперія Романових, а потім більшовицька Росія.

Кожне вторгнення руйнувало політичні і соціальні інститути, супроводжувалося приголомшливими людськими втратами і гальмувало розвиток країни.

Поведінка сучасної Росії щодо України демонструє, що російська зовнішня політика завжди була експансіоністською. Вона прагне контролювати сусідні країни за можливістю через дипломатичні і економічні зв'язки (наприклад, створивши Євразійський союз), або ж за допомогою дестабілізації і грубої сили. Російське бажання бути імперією настільки первісне, що воно було помітне навіть без "офіційної" ідеологічної доктрини після розпаду СРСР.

Про це на сторінках The Atlantic Council пише експерт Dinu Tarriciu Eurasia Center і Global Energy Center Аріель Коен. "Ліберальна імперія царя приватизації" Анатолія Чубайса була раннім попередженням, що Росія не збирається відмовлятися від свого експансіонізму. Тепер слово "ліберальний" можна забути, тому що в "імперіалістичній пісочниці" граються більш небезпечні фігури включно з нинішніми російськими спецслужбами, а також російськими шовіністами, ультра-націоналістами і українофобами, такими як Олексій Дугін, Олександр Проханов і Максим Шевченко.

"Кремль зрозумів, що Україна занадто велика, щоб її проковтнути. Проте попри міжнародну ізоляцію Росії, санкції, обвал цін на нафту і глибоку рецесію, він не змінив свій порядок денний щодо України", - пише експерт, нагадуючи, що хоч Москва відмовилася від так званого проекту "Новоросія", вона все ще відправляє зброю і сили в Донбас, намагається похитнути владу в Києві, змушує його провести вибори на захоплених територіях і тисне на нього економічно.

"Такий спосіб вторгнення через підрив залишиться російським головним способом проекції влади: він менш дорогий, ніж повномасштабна військова операція проти України, і може виконувати роль стратегічного інструменту для стримування Києва від інтеграції із Заходом", - вважає Коен.

Попри це, на думку автора, Росія може вдатися до більш кровожерливих дій. В липні заступник міністра закордонних справ РФ Григорій Карасін висловив "стурбованість", що напруга в Донбасі нібито "доводить" бажання України повернути окуповані території Луганської і Донецької областей силою. Москва не готова покинути бойовиків на Сході України. 6 липня маріонетка Кремля у Луганську Ігор Плотницький був поранений після вибуху бомби. Тепер ситуація ще більш напружена після того, як Москва звинуватила Київ нібито у відправці "диверсантів для організації терактів" на окупованому Криму.

Експерт проводить паралель між сьогоднішніми російськими обвинуваченнями і нацистською провокацією в місті Глівіце в 1939 року, після якого армія Третього рейху напала на Польщу. Росія також зосередила великі сили на півночі Криму. Але їх не вистачить для масивного вторгнення і захоплення Києва. Українські війська в бойовій готовності. Тим часом, Росія не змогла довести світу правдивість своїх обвинувачень. Тож очевидно, що гра м'язами потрібна Володимиру Путіну перед парламентськими виборами.

В цей же час, перед Вашингтоном у російсько-українському конфлікті стоять три виклики. По-перше, адекватна політика щодо Росії неможлива без висококласної розвідки і аналітики. Їх, вочевидь, бракує, тому що в США напад Росії на Грузію, а пізніше і на Україну, називали "несподіванкою". Без якісного збору інформації неможливо передбачити непередбачуваних лідерів, які повністю контролюють політику своєї країни.

"По-друге – потрібно зміцнити НАТО для стримування агресора. Відправити три тисячі солдатів у регіон вдавати, ніби їх там 30 тисяч не вирішить проблему. Росіяни вміють рахувати. Коли НАТО оголосив про відправку трьох батальйонів у країни Балтії і Причорномор'я, Москва розгорнула там три дивізії", - підкреслив Коен.

По-третє – потрібно продемонструвати політичну волю. Захід повинен дати зрозуміти Москві, що вона не може безкарно дестабілізувати Україну чи й навіть гірше – окупувати її. Зараз європейці і американці демонструють, що вони не в настрої боротися разом з українцями чи іншими народами в Центральній і Східній Європі. ЄС і США погрузли у власних проблемах. Євросоюз розбирається з Brexit і напливом біженців. Франція і Німеччина "налякані Росією і не хочуть посилювати конфлікт".

"Гірка правда в тому, що політичні еліти в ЄС і США помилково думають, що для них у війні в Україні ставки не великі. Вони хотіли б краще торгувати з Росією. І жодна західна країна, окрім, можливо, Польщі, не готова йти на повномасштабну війну проти ядерної Росії за Україну. Але лідерам США і Європи потрібно зрозуміти нарешті, що стримування краще і дешевше, ніж війна. Посилення НАТО, покращенні розвідки і стратегічні інформаційні операції, зміцнення заходів стримування в Східній Європі і підтримка української безпеки і незалежності – це реалістична програма для Вашингтона, Берліна і Брюсселя, яку не можна відкладати", - йдеться в статті.

Тим часом, колишній військовий США на сторінках Newsweek писав, що Росія відступила від межі повномасштабної війни з Україною. Приватні розвідувальні організації повідомили, що у російських військ, яких Кремль розгорнув поблизу України, пального і боєприпасів лише на один день. Тому вони не готові до широкомасштабної операції.

Раніше видання Gazeta Wyborcza писала, що на кордонах України запахло війною після вигадок Росії про "диверсантів" в Криму. Автор також нагадує, що кілька днів тому міністр оборони Росії Сергій Шойгу хвалився розміщенням військ поблизу українського кордону. А російський тижневик, пов'язаний з армією РФ написав, що "Кремль не виключає великої війни з Україною".