Підтримати
Україна святкує найбільший прорив у війні проти російських загарбників. Але давайте спробуємо уявити, як цей конфлікт можуть розцінювати лідери по обидва боки від лінії фронту, один з яких щойно здобув надзвичайну перемогу, а інший - зазнав болючої поразки.
Президент України Володимир Зеленський - яскравий, хоч і малоймовірний герой. Він дослухався до своїх генералів, коли вони дурили і заманювали в пастку російські війська. Український президент згуртував своїх надзвичайно хоробрих співгромадян, а також вмовляв і присоромлював Захід, змушуючи його надати серйозну військову допомогу.
Про це в статті для Washington Post пише американський журналіст і письменник Девід Ігнатіус, зауважуючи, що українська армія прекрасно спланувала свій наступ. Початкова атака на херсонському напрямку не була обманом. Це був великий стратегічний удар, який ще може витіснити російські війська з правого берега Дніпра. Але українська армія почала наступ в Херсонській області, поки російські сили там «спали».
Ніхто не поспішав вступати в бій. Армія України спочатку ослабила російські лінії оборони, а потім, минулого тижня пробила їх, розпочавши нищівний наступ, який змусив російські війська поспіхом відступати.
«Зеленський відмовився вести переговори зі слабкої позиції. Тепер, після семи нестерпних місяців, у нього є позиція сили. Звертаючись до своєї країни, він говорить про визволення всіх українських територій. Але він повинен знати, що це зараз нереально. І може наближатися момент, коли Зеленський, займаючи свою нову домінуючу позицію, відкриє двері для дипломатії. Навіть якби росіяни відкинули його жест, це все одно посилило б враження, що у Зеленського є перевага», - вважає автор.
Він також пропонує «зазирнути в думки» Владіміра Путіна. В останньому раунді протистояння він програв. Але він також той, хто не може дозволити, щоб його вважали переможеним. Що робив Путін, коли його війська тікали з поля битви на Харківщині у минулі вихідні? Він відкривав оглядове колесо на святкуванні Дня Москви.
Путін завжди хотів, щоб війна проти України була конфліктом, який триває «у вітальні». Щоб росіяни могли дивитися на неї по телевізору, поки чеченці і дагестанці будуть проливати кров. Для Росії це навіть не справжня війна, а «спецоперація» проти країни, якої, за словами Путіна, нібито й не існує. Більшість росіян, здається, підтримують війну, тому що розділяють образи російського автократа на НАТО і США.
Проблема Путіна зараз полягає в тому, що всі ці телеглядачі в Москві і Санкт-Петербурзі тепер бачать, яким провалом стала ця «невійна» російського лідера. Його найбільші прихильники з численними Telegram-каналами і навіть деякі коментатори на державному телебаченні говорять, що російські сили зазнали тяжкої поразки. Серйозні звинувачення полетіли в бік начальника Генерального штабу армії РФ генерала Валєрія Гєрасімова і міністра оборони Сєргєя Шойгу. Але поки що ніхто не звинувачує самого Путіна. Можливо, цього ніхто ніколи й не зробить. В цьому й полягає вся краса системи, яку він створив. В Росії немає нікого, хто міг би його замінити, буквально. Якщо завтра Путіна не стане, тимчасовим лідером Росії стане прем’єр-міністр Міхаіл Мішустін, який в минулому очолював податкову службу РФ. Чули про нього? Звісно ж, ні. В цьому вся суть.
Путін очікував, що легко зможе зайти в Київ у перший же тиждень війни, але був змушений відступити. Він розраховував, що його страшні танки і артилерія знищать оборону України на Донбасі, але натомість ситуація зайшла в глухий кут. І тепер українська армія показала Росії, що таке маневрена війна в Херсонській і Харківській областях. Як Путін відповість на це? Це питання, яке стане причиною безсонних ночей для співробітників ЦРУ і Національної ради безпеки США у найближчі дні.
Путін може переформулювати поняття «перемоги». Він може сказати, що «спецоперація» ніколи не передбачала окупацію Херсонса і Харкова. І метою завжди було захистити Донецьк і Луганськ, які Москва окупувала в 2014 році. Він також може сказати, що потрібно було захистити Крим - сентиментальний приз, заради якого Путін міг би ризикнути початком широкомасштабної війни.
Або ж Путін може відповісти агресивно, посилюючи свої атаки проти України і навіть її західних союзників. Він накреслив цілу низку червоних ліній, які були порушені. Він вимагав, щоб Києву не постачали смертельну зброю, але адміністрація Байдена зробила це все одно. Путін погрожував, щоб українська армія не отримала високоточну зброю на зразок артилерійських систем HIMARS, здатних знищувати російські командні вузли. Але Байден і це зробив.
Але що тепер? Це одна з причин, чому Зеленському було б краще уникати стратегічного перевантаження. Яким би деструктивним і безрозсудним Путін не був досі, він може зробити щось ще гірше. Можливо, саме тому Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний попередив минулого тижня, що Росія може піти на ескалацію, посиливши конфлікт до «обмеженої» ядерної війни. В своїх прогнозах він забігав наперед, можливо, щоб зруйнувати плани російського лідера. Залужний також говорив про вирішальні битви попереду, які відбудуться в 2023 році. Його послання, схоже, полягає в тому, що Україна готується до довгої війни.
Адміністрація Байдена постійно повторювала три ключові твердження про цю війну. По-перше, вона наголошувала на своїй підтримці України і намірах надавати зброю, необхідну для самооборони. По-друге, США не хочуть вступати у війну з Росією. І по-третє, Вашингтон вірить, що цей конфлікт буде закінчений на мирних переговорах. Після успішного українського наступу всі три мети повинні стати ще більш актуальними.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google