Влада України більше не може відмахуватися від реформ війною в Донбасі – Wyborcza

Оголошення проросійських бойовиків про відмову проводити свої власні "вибори" в Донецьку і Луганську, яке прозвучало на минулому тижні, рятує Мінські угоди. Хоча це також ускладнює суперечку в ЄС щодо доцільності продовження санкцій проти Росії.

Прогнозувати, що буде в Донбасі через кілька місяців, ризиковано. Але зараз там триває найбільша деескалація за весь час з початку війни. Тож США і ЄС почали уважніше придивлятися до "другого фронту" України, який охоплює процес втілення обіцяних на Майдані реформ.

Про це на сторінках Gazeta Wyborcza пише оглядач Томаш Білецький, додаючи, що українські зміни просуваються значно повільніше, ніж хотіли б на Заході. Він звертає увагу на те, що місцеві вибори на окупованих територіях відбудуться вже в наступному році. А згідно з умовами Мінських угод, спочатку повинні відбутися голосування в Донецьку і Луганську, а вже потім Україна отримає контроль над втраченою ділянкою кордону, через яку Росія перекидає війська і зброю. При цьому в Москві ще й наполягають на особливому статусі окупованих територій Донбасу.

Все це за Мінськими угодами повинно було відбутися до грудня, після цього у січні ЄС повинен був переглянути питання про продовження чи скасування санкцій проти Росії. Однак тепер цей план зламався, оскільки вибори на захоплених територіях перенесені на наступний рік, а отже Росія може і контроль над кордоном Україні не вертати і при цьому позбутися санкцій ЄС, оскільки в Європі вже звучать голоси про те, що Москва почала співпрацювати щодо врегулювання конфлікту в Донбасі.

До того ж питання виникають щодо проведення реформ в Україні. Щоб "полегшити життя" Заходу, який намагається стежити за цим процесом, Центр Карнегі з минулого року почав кожні два місяці публікувати звіт щодо українських реформ. Минулого тижня експерт Центру Балаш Ярабік під час презентації нової доповіді в Брюсселі пояснив, що хоч реформи "косо, криво, аби живо" просуваються, але вони надзвичайно слабкі у двох ключових сферах: боротьбі з корупцією і зміні правоохоронної системи. Крім того, боротьба проти олігархів і корупції була вимогою, оголошеною на Майдані.

При цьому "заморожений" конфлікт в Донбасі стає все менш переконливим аргументом української влади, яким вона виправдовує зволікання з реформами. Особливо ці виправдання дедалі менше діють на простих українців, які в усіх опитуваннях називають серед головних причин погіршення економічного стану корупцію, олігархів, некомпетентний уряд і лише потім війну в Донбасі.

Нещодавно посл США в Україні Джефрі Пайєт розкритикував перебіг українських реформ і заявив, що ГПУ відкрито і агресивно саботує реформи. За словами дипломата, прокурори-корупціонери постійно перешкоджають зусиллям щодо розслідування та кримінального переслідування корумпованих чиновників в Генпрокуратурі.

Пайетт також згадав про інші корупційні скандали в ГПУ, зокрема - у справах "діамантових прокурорів" Шапакіна і Корнійця. Посол особисто закликав Генерального прокурора Шокіна активніше боротися корупцією в Україні.

В цей же час, Володимир Колесниченко у своїй статті писав, що судова система як гарант виконання і відновлення права, як єдиний засіб, що робить суспільство та державу керованим механізмом, умисно нищиться. Таке вже бувало в інших країнах, і закінчилося правовим колапсом та фактично судом Лінча з війнами на вулицях. То для чого влада штовхає країну на цей шлях? Про це читайте в статті Володимира Колесниченка для DT.UA під назвою: "Незалежної судової влади нові реформатори не прагнуть".