Незалежної судової влади нові реформатори не прагнуть

Сьогодні майже кожен упевнений, що найгірша ситуація у судах (найнижчий рівень довіри - до судів і суддів), що там зібралися всі корупціонери і відверті негідники. І при кожній зміні влади за останні 20 років кожна політична сила намагається "вирішити" судові проблеми. Для тих, хто працює в цій системі, очевидно, - всі зміни, які переживали суди за останні роки, продиктовані лише одним - бажанням влади перекроїти судову систему під кожного нового господаря країни.

Судова система як гарант виконання і відновлення права, як єдиний засіб, що робить суспільство та державу керованим механізмом, умисно нищиться. Таке вже бувало в інших країнах, і закінчилося правовим колапсом та фактично судом Лінча з війнами на вулицях. То для чого влада штовхає країну на цей шлях?

Як людина, яка віддала понад 25 років судовій системі, як колишній голова Печерського районного суду міста Києва, а згодом і член Вищої ради юстиції та її Голова, я можу стверджувати: всі Президенти цієї країни в усі часи намагалися чинити вплив на суд; намагалися змусити суддів ухвалювати потрібні їй, владі, рішення; намагалися всіляко роздробити суддівське самоврядування, підпорядкувати його і лідерів судової влади своїй політичній волі. І використовували для цього всі доступні механізми й важелі: від підкупу і шантажу, до публічних наклепів чи квазімітингів "обурених представників громадськості", які, зазвичай, не знають ні проти кого вони мітингують, ні за кого під стінами судів.

Зараз, саме під вибори, визріло нове гасло - звільнити всіх суддів зі своїх посад одним законом. Нові "реформатори", з ініціативи громадської організації "Реанімаційний пакет реформ", пропонують не просто звільнити суддів, а зобов'язати їх попрацювати ще десь півроку-рік, поки не наберуть нових. З одного боку, у вороги народу зарахували всіх представників професії, а з іншого, - прагнуть зобов'язати законом до роботи. "Реформатори" одним махом звужують гарантований обсяг прав та свобод громадян.

Скорочення обсягу прав громадян у новій редакції Конституції, підвищення одним із останніх законів судового збору, що суттєво обмежує доступ громадян до правосуддя, розробка нових законів та й змін до Конституції без достатнього професійного обговорення та врахування громадської думки, - це відхід від задекларованих цілей. І всі ці процеси щедро приправляються тотальним і огульним паплюженням суддів.

Сьогодні суддівський корпус мабуть один із останніх інститутів у державі, який залишився стійким до викликів часу. Попри пафосні заяви політиків, попри їхні декларації про необхідність знищення судової влади, як такої, судді продовжують працювати: притягають до відповідальності злочинців, вирішують цивільні і адміністративні справи. Переважна більшість суддів розуміє, що, в тому числі, й від їхньої праці залежить спокій і розвиток нашої держави.

На початку вересня цього року Президентом направлено до Венеційської комісії два законопроекти про внесення змін до Конституції України(щодо правосуддя). Які норми можна в них побачити? Так, у пункті 19 Перехідних положень, запропонованих Робочою групою Конституційної комісії, передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду вперше на строк 5 років до набрання чинності конституційними змінами просто припиняються. А судді, обрані безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до їхнього звільнення або припинення повноважень за підставами, визначеними змінами до Конституції.

У пункті 19 Перехідних положень, запропонованих групою Реанімаційного пакету реформ передбачено, що судді Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, обрані на ці посади до набрання чинності цим Законом, автоматично припиняють повноваження і набувають статусу судді у відставці від дня початку діяльності Верховного Суду України і Верховного Адміністративного Суду України.

Шість місяців надається судді на подання повторної заяви про призначення. Якщо суддя не подасть такої заяви, його повноваження припиняються. Якщо суддя, який подав заяву про призначення, не пройшов процедуру відбору, його повноваження автоматично припиняються з наступного дня після оприлюднення рішення про відмову в призначенні на посаду судді.

Аналізуючи це, в черговий раз хочеться звернутися до надбання європейської цивілізації у сфері правосуддя, інтелектуально-правового потенціалу країн, до рівня яких ми так намагаємося дотягнутися. Пункти ініційованих законопроектів про внесення змін до Конституції України не тільки не відповідають численним рекомендаціям та правовим нормам Ради Європи та Євросоюзу, а й прямо суперечать їм.

Так, відповідно до параграфів 44, 50, 51 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec (2010) 12 щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року: "Термін перебування суддів на посаді має визначатися законом. Призначення на посаду на постійній основі має бути призупинене лише у випадках значного порушення дисциплінарних або кримінальних положень, визначених законом, або якщо суддя більше не може виконувати суддівські функції. Достроковий вихід судді у відставку має бути можливим лише на прохання цього судді або у зв'язку зі станом здоров'я.

Якщо суддю приймають на посаду на випробувальний або на фіксований термін, рішення про підтвердження чи продовження такого призначення має ухвалюватися лише відповідно до параграфа 44 цих Рекомендацій, щоб забезпечити цілковите дотримання принципу незалежності судової системи".

А в параграфі 44 вказаних Рекомендацій зазначено, що "рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Ухвалення таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності".

Також у пунктах 3, 4 Європейської хартії про закон "Про статус суддів", яка була прийнята учасниками багатосторонньої наради у Раді Європи 8–
10 липня 1998 року і висновків Консультативної Ради Європейських суддів (висновки
№ 1-2001 р., № 3-2002 р.,
№ 10-2007 р.) передбачено: "якщо процедура відбору суддів передбачає випробувальний строк, за можливості короткий, після такого призначення на посаду судді, але до затвердження на постійній основі, або ж якщо призначення проведено на обмежений термін з можливістю його продовження, то рішення про непризначення на постійну основу або про непродовження терміну може бути ухвалено тільки незалежним органом, зазначеним у пункті 1.3 Хартії, або за його пропозицією або рекомендацією, або з його згоди, або на підставі його висновку.

Якщо система просування по службі не заснована на трудовому стажі, то вона будується виключно на якостях і достоїнствах, які проявляються при виконанні обов'язків, покладених на суддю, за допомогою об'єктивної оцінки, яка проводиться одним або кількома суддями і обговорюється з зацікавленим суддею. Судді, які не просувалися по службі, повинні мати право на подачу скарги в зазначений орган".

Натомість у змінах до Конституції України від Робочої групи Конституційної комісії запропоновано фактично без розгляду питання щодо конкретного судді, без оцінки його п'ятирічної роботи звільнити всіх суддів, призначених на посаду судді вперше. Так само і в проекті "Реанімаційного пакету реформ" пропонується невмотивоване звільнення суддів вищих інстанцій та фактично ліквідація існуючої судової системи разом із суддівським корпусом.

Не беруть до уваги автори згаданих законопроектів конституційних змін у частині правосуддя і те, що в пункті 2 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи "Функціонування демократичних інституцій в Україні" 1755 (2010) від 4 жовтня 2010 року зазначено, що "єдиний шлях, яким можна забезпечити довготривалу політичну стабільність, є конституційні зміни, що встановлять чіткий розподіл влад, а також запровадять належну систему стримувань і противаг між та всередині виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. Асамблея вважає, що консолідація влади новоствореною адміністрацією, якщо вона досягається за допомогою демократичних процедур, є зрозумілою, та в багатьох випадках навіть бажаною, проте застерігає, що така консолідація не повинна призвести до монополізації влади однією політичною силою, оскільки це підірвало б демократичний розвиток країни".

Запропоновані зміни не створюють систему стримувань і противаг між та всередині виконавчої, законодавчої та судової гілок влади, а лише пригнічують судову гілку влади , без незалежності якої неможливе формування демократичної, правової держави. Вкотре наголошую: судова влада є окремим самостійним інститутом державної влади, а не предметом набуття політичного рейтингу іншими гілками влади.

Як результат, у нових законопроектах міститься чергова прихована люстрація суддів: або через проведення повторного відбору всього суддівського корпусу, або через звільнення більшості суддів. Запропоновані зміни позбавлені будь-якого мотиваційного обґрунтування і за своїм характером впливу на суспільні відносини мають вочевидь одноразовий (тобто люстраційний) характер. При цьому законопроекти оголошують четверту хвилю люстрації суддів, після першої - ухвалення Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" і створення спеціального люстраційного органу - Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції, другої - Закону України "Про очищення влади", третьої - із внесенням змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і запровадження кваліфікаційного оцінювання.

Вилучення з Конституції статті 124, яка гарантує захист будь-якого порушеного права в суді, разом зі звільненням усіх суддів призведе до знищення ієрархії судових органів, які гарантували етапність розгляду спорів.

До того ж стосовно Закону України "Про очищення влади" Венеційська комісія 12-13 грудня 2014 року надала Висновок CDL-AD (2014) 044, в якому зазначила: "Закон про очищення влади має низку серйозних недоліків та потребуватиме перегляду щонайменше у зв'язку з наступним: люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть нести значну небезпеку правам людини або демократії (до яких судді згідно тексту висновку Венеційської комісії не відносяться.); слід переглянути список посад, які підлягають люстрації. Провина має бути доведена в кожній окремій справі та не може презюмуватись на основі простої приналежності до категорії державних посад; слід переглянути критерії люстрації".

Так само в пункті 48 Висновку Венеційської комісії CDL-D(2013)034від 10 грудня 2013 року щодо проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантії незалежності суддів" прямо вказано, що "кваліфікаційний тест для всіх діючих суддів є дуже делікатним питанням. Венеційська комісія поставилася дуже критично до звільнення з посад усіх суддів у Сербії, які повинні були повторно подати заяву на вступ на свою посаду. Кваліфікаційні тести для всіх діючих суддів можуть створити подібні проблеми, поставити під загрозу незалежність суддів,а тому їх слід уникати. Проблеми з кваліфікацією суддів мають вирішуватися шляхом ефективного дисциплінарного провадження в окремих випадках".

Законопроекти фактично вчетверте ставлять під сумнів фаховий рівень усіх чинних суддів. При цьому, сумлінна праця, репутація, сформована суддями за багато років, високі показники в роботі не мають жодного значення при звільненні з посади. Звільнення ж суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів взагалі важко аргументовано мотивувати.

Зрозуміло, що спроба проведення чотирьох хвиль люстрації у суддівській спільноті навряд чи здатна якісно змінити як суддівський корпус, так і ставлення до суддів. Не можна "ламанням" суддів отримати суддівську незалежність від впливу інших гілок влади. Такі дії здатні лише створити слухняний, залежний від політичного вітру суддівський корпус.

Але помножте все це на сотні порушених кримінальних проваджень проти суддів, на постійне публічне шельмування будь-якого судді лише за те, що він обіймає цю посаду, і в результаті ми отримуємо тотальний страх, що заполонив суди, - страх ухвалити законне рішення.

То чи хотіла влада реального очищення судової системи?

Якщо хотіла, то, по-перше, мала надати самим суддям механізми для такого очищення. Наприклад, наділила б Раду суддів України чи трудові колективи судів правом ініціювати перед відповідними дисциплінарними органами питання про звільнення тих, хто зганьбив звання судді.

По-друге, суди мали б отримати справжнє, а не сімейно-кланове суддівське самоуправління. Прикладом може бути в більшості склад ВККС та Вищої ради юстиції:суцільні родинно-бізнесові зв'язки. Вибори і конкурси проведено виключно на демократичних засадах, а (дивна річ!) переможцями стали "СВОЇ". То чекатимемо справедливих і неупереджених рішень?

По-третє, для очищення судової влади на перехідний період можна було використати старі процедури, удосконаливши їх. Натомість формування дисциплінарних органів затяглося на роки, а парламент пішов на ухвалення нових законів, створення нових органів, через що було втрачено дорогоцінний час.

І, по-четверте, активісти під час акцій протесту вимагали громадського контролю над діяльністю судів, і це знайшло своє відображення в Коаліційній угоді як обіцянка запровадити "механізми участі громадськості в процедурі добору на посаду судді". Чи щось подібне створено? Автор цієї статті не раз наголошував на необхідності співпраці з громадянами через запровадження незалежного моніторингу діяльності судів, який могли б здійснювати громадські організації, формуючи за його результатами запит на реформи в судовій системі, через контроль доступу до правосуддя, через участь громадян на місцевому рівні у громадських обговореннях кандидатів на посади суддів, і навіть через запровадження виборів суддів до першої судової ланки. На цьому етапі можна було б і запровадити розгляд судових справ, де стороною є держава, за участю народних засідателів. Без дієвого механізму громадського контролю над здійсненням правосуддя в країні повернути довіру до суду в короткі строки неможливо.

Вибори в країні знову диктують умови реформи. Влада з легкістю підхоплює лозунг про перезавантаження всієї судової системи, мовляв, це може бути як з новою поліцією. Зафіксувати порушення правил дорожнього руху чи доправити у відділок порушника і судочинство в кримінальних, цивільних, господарських чи справах, де стороною є влада, - це завдання не одного порядку. І обсяг знань судді в галузі права та його рівень підготовки не співмірні з кваліфікаційними вимогами до поліціянта.

Неможливо вирішувати проблеми на рівні "усіх звільнити", "усіх зобов'язати працювати", "усіх відправити на іспит", "усіх визнати винними", "усіх позбавити зарплат і пенсій", "усіх призначити по-новому"…

Чи усвідомлюють швидкореформатори, скільки часу і державних коштів суспільство витратило на підготовку судді? Не менше п'яти років у інституті, напрацювання правового стажу роботи, проходження кваліфікаційного відбору і підвищення кваліфікації, у тому числі спеціалізації, яка наразі вводиться і в судах першої інстанції. Чи можна отак в один день добрати 9 тисяч правників із певним стажем роботи і високою кваліфікацією?

А що сказати тому судді, який 25-30 років пропрацював, не маючи жодної скарги від громадян, і у якого гарантовані законодавством права відібрав хтось, хто просто "має право"?

А чи думали реформатори, як наповнюватимуться суддями апеляційні й вищі суди? Чи прогнозували, як ці новели законодавства спрацюють на практиці? Як діятиме в суді молодий, скажімо, адвокат, можливо навіть і з науковим ступенем, який потрапить на роботу суддею вищого суду? Як він розглядатиме спір, якщо ніколи не працював суддею ні першої, ні апеляційної інстанції, якщо ніколи не слухав позивачів, відповідача, свідків? Що цей суддя побачить за паперами касаційної скарги? Яким буде його рішення? І чи буде воно справедливим?

Так, судова система не є, та й не може бути здоровою в ситуації, коли знищено імунітет усього державного організму. Але цю ситуацію не поспішають виправляти. Вища Рада юстиції за три місяці роботи на постійній основі не внесла жодного подання про звільнення суддів за порушення присяги. Продовжують здійснювати судочинство судді-хабарники, у яких закінчився п'ятирічний термін перебування на посаді судді, ще й заробітну плату отримують. Дехто з них, будучи в статусі підсудних, повторно були затриманні при отриманні неправомірної вигоди (хабаря). Затягується досудове розслідування, хоч ніщо не заважає Генеральному прокурору України внести подання до Верховної Ради України про затримання та арешт суддів-корупціонерів.

У першу чергу, слід почати звільнятись від баласту випадкових людей і просто негідників. І судді, як ніхто, прагнуть не лише очищення системи від тих, хто порушив присягу судді чесно й неупереджено служити закону та праву, а й створення реальних механізмів захисту суддів від стороннього впливу, від постійного нав'язливого бажання влади підім'яти суддів, використати їх у своїх інтересах.