За її словами, сьогодні в державних звітах "багато неправди". Наприклад, зараз всі звітують відсотками дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, які були усиновлені або влаштовані в сімейні форми виховання. Однак в абсолютних цифрах все виглядає інакше.
"Кількість національних та іноземних усиновлень, влаштування дітей у прийомні сім'ї та ДБСТ зменшується. Так, 2013-го українці всиновили 1831 дитину, а 2017-го - 1440 (за прогнозами). За кордон - 668 і 266, відповідно", – зазначила експерт.
За словами Волинець, люди реагують на війну зміною готовності брати в свої родини дітей. Це справедливо для Донецької та Луганської областей. Але на інших, мирних, територіях – навпаки.
"Дітей, які підлягають усиновленню, поменшало штучно. Соціально-правовий інститут усиновлення, в широкому розумінні, - інструмент дуже крихкий, залежний від багатьох обставин. Наприклад, від судової реформи. Коли близько 100 судів не працюють взагалі, ще у 200 не вистачає суддів, то для дітей це означає, що справи, подані на позбавлення батьківських прав батьків, котрі не впорюються зі своїми функціями й небезпечні для дитини, не розглядаються, оскільки судова система переживає проблеми ", - вказує вона.
У той же час, система, за словами Волинець, навчилася захищатися, виставляючи фільтри. Співробітники служб прав дітей сьогодні намагаються ухилитися від позбавлення батьківських прав, тому що щойно дитина залишається без батьків, у служби з'являється обов'язок його влаштувати в сімейну форму виховання.
"Шлях дитини в усиновлення починається не з бажання дорослого її усиновити, а з втрати дитиною батьків. І якщо є проблеми в процедурі обмеження батьківських прав, то далі не може бути і всиновлення", - уклала вона.
Читайте інтерв'ю експерта із захисту прав дитини Людмили Волинець DT.UA в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".