За її словами, фінансувати установи для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми їх власності, пропонується з державного, обласного та комунального бюджетів.
"Які типи установ можуть бути недержавними? Що перебувають у власності громадських організацій, релігійних громад, приватній. Типове положення про такі установи затверджено Кабміном у 1998 році. Там написано, що утримання установи і дітей, які проживають у ній, здійснюється за кошти засновника. Тобто, очевидно, нас очікують радикальні зміни", - пояснює Волинець.
Експерт вказує на те, що на сьогодні принцип "гроші ходять за дитиною" не працює, оскільки коли людина отримає право вибирати, установи, де надають неякісну послугу, потраплять у ситуацію відсутності фінансування. Бюджетна політика в країні побудована так, що фінансуються установи, а не людина. Людину у нас фінансує пенсія та соціальні виплати.
"Якщо говорити про сімейні форми влаштування, то гроші на дитину отримує опікун, прийомний батько або мати-вихователь. Але щоб він їх отримав, спочатку має бути рішення про влаштування туди дитини. У період між тим, як дитина стала сиротою, і тим, як вона потрапила в прийомну сім'ю, гроші на неї не буде отримувати ніхто. І чи не єдиним виходом для неї є установа, де гроші є завжди. Установи фінансуються залежно від кількості місць, на які вони розраховані.
Тому так важко боротися з інтернатами. Їх життєдайна основа - гарантоване фінансування з держбюджету, 80% якого витрачається не на потреби дитини, а на приміщення і персонал. При цьому утримання дитини обходиться там значно дорожче, ніж у прийомній сім'ї.
Не треба виставляти суворі дати закриття інтернатів. Потрібно просто змінити фінансування установ, і нарешті впровадити принцип "гроші ходять за дитиною". Держава повинна фінансувати дитину з того моменту, як визнає її сиротою або позбавленою батьківського піклування. Хто безпосередньо буде отримувати ці гроші-питання друге. Тоді той, хто в даний момент знаходиться поруч з дитиною, буде розуміти, що у дитини є певна сума щомісяця, і слід виходити не з того, куди віддати дитину, щоб її там годували і поїли, а з того, де дитина отримає найкращу, необхідну для неї послугу. Якщо потрібен притулок, дитина принесе гроші туди. Але як тільки райдержадміністрація вирішить забрати дитину з притулку, то забере його разом з грошима", - додає Волинець.
Детальніше про реформу деінституалізації в Україні читайте в інтерв'ю Алли Котляр з експертом з питань захисту прав дитини Людмилою Волинець "Президент і діти. Красиво, але нечесно" для читачів ZN.UA.