Підтримати
Про це пише у своїй статті для DT.UA Наталія Левчук, доктор економічних наук, Головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України.
За її словами, при цьому було проведено доволі складну роботу щодо оцінки недообліку чисел народжених і померлих як у некризові роки, так і в період голоду. Методика розрахунку цього недообліку, побудови демографічного балансу та оцінки втрат населення України внаслідок голоду 1932–1934 рр. є прозорою і доступною в українських та зарубіжних публікаціях, наголошує Левчук.
Вона нагадує, що 4 жовтня 2016 р. в Києві за ініціативи Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", двох академічних інститутів та кількох громадських організацій відбулася конференція, за підсумками якої було прийнято резолюцію, поширену 5 жовтня 2016 р. на фейсбук-сторінці "Меморіалу жертв Голодомору" та розтиражовану серед наукової і громадської аудиторії.
"Резолюція, зокрема, пропонує вважати базові дані, які використовує Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України для підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр., некоректними та рекомендує вживати показник кількості втрат від цього злочину в 7 млн в Україні та 3 млн за її межами. Група співробітників Інституту демографії та соціальних досліджень, яка впродовж кількох років поспіль проводить наукові дослідження з демографії Голодомору, вважає за необхідне подати свої пояснення та зважено, без зайвих емоцій, розібратися зі звинуваченнями в некоректності розрахунків, зазначених у резолюції", - пише автор.
За словами Левчук, аналіз змісту резолюції, оприлюдненої 5 жовтня 2016 р., свідчить, що за відсутності жодного демографа в складі учасників конференції цифра в 7 мільйонів по суті базується на результатах дослідження лише одного науковця - професора Київського національного університету Володимира Сергійчука.
"Різниця між 7 млн втрат та оцінкою Інституту демографії у 3,9 млн осіб становить близько 3 млн. Якщо припустити, що ці 3 млн додатково померлих селян таки були, то міняється весь демографічний баланс. У цьому разі рівняння демографічного балансу можливе в двох випадках: а) чисельність сільського населення 1937 року має бути меншою на 3 млн, ніж це зафіксовано в переписі, що є абсолютно нереальним припущенням; б) суттєвий приріст чисельності міського населення в міжпереписний період відбувся не за рахунок міграції власних українських селян, що втікали в міста, а приїжджих з-поза меж України. Іншими словами, щоб вийти на цифру втрат у 7 мільйонів і при цьому зберегти цифру чисельності міського населення, зафіксовану в переписі 1937 р., необхідно "привезти" 3 мільйони осіб у міста України з-за її меж упродовж 1932–1936 рр. Це припущення не підтверджується ані статистичними даними, ані архівними документами. Статистичні оцінки показують, що частка зовнішніх мігрантів у сальдо міграції міського населення України становила близько 20%, а це аж ніяк не сягає 3 млн прибулих мігрантів", - йдеться у статті.
"Однак проблема, на наш погляд, є значно ширшою. Попри намагання радянської влади витіснити факт Голодомору як з наукових досліджень, так і з історичної пам'яті народу, забуття цієї події не відбулося. Проте сучасний процес відродження пам'яті про цю трагедію та її історичне осмислення доволі часто набувають суперечливих ознак і тенденцій. Найгарячішою точкою зіткнення в цьому просторі пам'яті української аудиторії стала дискусія саме про кількість втрат від Голодомору", - наголошує автор.
На думку Левчук, фахівці Інституту демографії, не погодившись з поширеною цифрою в 7 млн жертв Голодомору 1932 - 1934 рр, "зачепили дуже чутливу і болючу тему історичних міфів".
"Як відомо, соціалістичний тоталітаризм не допускав жодного плюралізму ні в ідеології, ні в науці. За радянських часів історія трактувалася виключно з марксистсько-ленінських позицій, проте і в новітній українській історії досить важко позбутися багатьох стереотипів, коли наукова обґрунтованість результатів підміняється єдино правильною і можливою цифрою, коли недостовірність прикривається патріотичним фанатизмом. Невже 7 мільйонів є доказом сталінського злочину, а 4 мільйони - ні? Невже 7 мільйонів свідчать про геноцид українського народу шляхом терору голодом, а 4 мільйони жертв це замало для доказів геноциду?", - запитує автор статті.
Детальніше про підрахунок кількості жертв Голодомору читайте у статті Наталії Левчук "Кількість втрат від Голодомору: наука чи ідеологія?" у свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google