Учасник робочої групи з медреформи розповів про досягнуті компроміси

Директор обласного спеціалізованого будинку дитини "Гіппократ" Роман Марабян вважає філософію і посилання медреформи правильними, але фінансування на її реалізацію – недостатнім.

"На робочій групі я оцінював паліатив і реабілітацію. Чи подобалися нам тарифи, сформовані НСЗУ? Звичайно, ні. На паліатив і реабілітацію, наприклад, дали смішні пакети. На курс паліативної допомоги у стаціонарі (а це три тижні) - 7,5 тисячі гривень. Я оптимізував усе, що було можна. Але менше тисячі гривень на добу в мене не виходить. При тому що мої лікар і медсестра отримають 5500 і 4200 гривень, відповідно", - розповів він ZN.UA.

Водночас обидва напрямки стали пробними кулями і спробою почати розмову про те, що вони повинні з'явитися.

"Я розумію, що паліатив і реабілітація – пробні кулі. По 400 мільйонів гривень на одне й на інше були спробою бодай почати розмову про те, що ці напрями мають з'явитися, а потім, уже на 2021 рік, можна було б вимагати підвищити вартість пакетів. Те, що мені дали мало грошей, не свідчило про хибність філософії й посилань реформи", - наголошує директор "Гіппократа".

І пояснює: поява більш і менш "смачних" пакетів – проблема ВР, яка разом із президентом відрахувала на охорону здоров'я 2,8% ВВП, а не 5%, як записано в Конституції. За більшого фінансування пакети були б більшими, і вистачило б грошей підтягнути психіатрію з туберкульозом, хоча б на перехідний період.

За словами Романа Марабяна, НСЗУ заклала правильний принцип. А щодо фінансування, він наводить такий приклад: це якби сказали, що треба зварити борщ, в якому повинно бути 20% м'яса, 25% картоплі, 25% буряків і 30% капусти, а дали усіх інгредієнтів по 5%. Тоді і борщу звариться кухоль, а не каструля.

"Ми всі розуміли, що 72 млрд грн (кошти, виділені НСЗУ на Програму медичних гарантій-2020 – авт.) – це критично мало. Тому НСЗУ довелося прийняти політичне рішення, виділити пріоритетні напрями (онкологія, інфаркти, інсульти, неонатологія, пологову допомогу) і сформувати кілька "смачних" пакетів", - зазначає співрозмовник.

Із цими пакетами, маючи у клініці правильний менеджмент, нормальне обладнання, укомплектованість і свідомий персонал, за рахунок обороту пацієнтів і якості послуг можна було створити рентабельні медичні проєкти, які виходять, практично, в нуль у 2020 році. А в 2021–2022 роках, зі збільшенням пакетів (усі розуміли, що їх, однозначно, треба збільшити), українська медицина потроху, плавно почала б виповзати з болота.

Марабян також розповів, про що говорили на групі.

Високотехнологічна медицина потребувала хороших грошей. Директор Інституту серця Борис Тодуров просив 200 тисяч гривень на стентування. Його київські конкуренти погоджувалися на 20 тис грн.

"З одного боку, їх можна зрозуміти. З іншого – їх абсолютно не цікавило при цьому, що фінансування онкології і "неонаталки" зросте, що інфарктники й інсультники одержать хоч якісь гроші", - коментує директор будинку дитини.

Завідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ ім. Богомольця Ольга Голубовська казала: врятуймо інфекціоністів, туберкульозників і науку.

"В усьому світі психіатрія, інфекційні хвороби та туберкульоз не кладуться ні в які пакети медичних гарантій. Колегам із відділень туберкульозу було сказано: курси лікування змінилися і, завдяки сучасним препаратам, значно скоротилися. Ліжкодні нікому не потрібні. Ліжковий фонд треба об'єднувати й оптимізувати", - зазначає Марабян.

Директор "Гіппократа" не знає, які тренди НСЗУ спільно з МОЗ давали психіатрам і які вимоги виставляли до реформування психіатричної допомоги. Але вважає, що психіатричних лікарень в країні менше стати не повинно.

"Кидати психіатричну допомогу в загальні правила не можна. Тут держава має щось придумати, можливо фінансувати за глобальним бюджетом. Але голос на захист психіатричної служби на робочій групі не пролунав (хоча до комісії указом президента був введений Семен Глузман, на робочій групі він не був з'являвся – авт.)", - переконаний він.

Щодо науки, вийшло так, що всі лікарні стали комунальними підприємствами. Всі кафедри – доценти з професорами, які сиділи на базі лікарень, - їхніми співробітниками не є, а отже опинилися поза лікувальним процесом, бо лікувати пацієнтів можуть тільки працівники комунальних медустанов. І якщо частину провідних співробітників - практиків, що оперують, головлікарі готові взяти на чверть ставки, то працевлаштувати ще 40 асистентів (а кафедри стали вимагати від Мінздоров'я працевлаштувати всіх їхніх 20 тисяч співробітників) вони точно не готові.

"Решту криків "рятуйте, допоможіть, реформа жахлива, ми всі помремо" я абсолютно не підтримую, бо є троє винних", - каже Марабян.

Перші – це головні лікарі зі своїми колективами, які за три роки мали б прокинутися. Про те, що медустанови потрібно готувати до конкуренції, переводити їх у статус комунальних неприбуткових підприємств і створювати єдиний медичний простір, було сказано ще в 2017 році.

Директор будинку дитини вважає, що у закритті лікарень, які опинилися "за бортом" контрактів із Нацслужбою здоров'я, винні й самі працівники: "Особисто я вважаю, що коли ти працюєш в убитій лікарні, де головлікар тупо краде, й жодних процесів не відбувається, а потім тобі кажуть, що лікарню закриють, - то твоя вина в цьому теж є, бо мовчав і нічого не намагався зробити".

Другі – це менеджмент, обласні управління охорони здоров'я із міськздороввідділами. І треті – це власники установ, міська й обласна влада.

На думку Марабяна, залежно від того, хто і що робив ці три роки, той те і одержав. Він згадує, як закликав харківських колег готуватися, дивитися потік пацієнтів, перепрофілювати ліжка. Але 90% головлікарів боялися потривожити своє начальство і не робили нічого.

"Так побудована совкова вертикаль – головлікар не повинен засмучувати міськздороввідділ, той, своєю чергою, - облздороввідділ, а той – губернатора й міністерство. Пацієнта в цьому ланцюжку немає. Медицина побудована так, що медичні чиновники знизу й догори розказують одне одному про те, які вони класні", - каже Роман Марабян.

Лише одиниці – свідомі керівники, які спільно зі своїми колегами люблять медицину, хочуть у ній працювати. Розуміючи, що буде дуже серйозна конкуренція та боротьба за пацієнта, почали до цього готуватися, проводити оптимізацію, віддавати все, що можна, на аутсорсинг (наприклад, навіщо кожній із трьох лікарень, розміщених поряд, мати окрему пральню й величезну кухню?).

"Свідомі головлікарі й місцева влада, яка їх почула, сьогодні не рвуть на собі волосся, - вони підготувалися до реформи й законтрактувалися на максимальну кількість пакетів на 2020 рік. Але таких було 10%", - зазначає він.

За словами Марабяна, звіт робочої групи складали і правили тричі. У результаті було досягнуто трьох компромісів.

По-перше, вирішили, що 300 лікарень, із якими НСЗУ не уклала контрактів, буде дофінансовано в ручному режимі. Оскільки громади на ці установи на 2020 рік грошей не заклали, Мінздоров'я з НСЗУ пообіцяли знайти якийсь резерв і щось придумати, - громадяни не винні в тому, що їхня місцева влада й керівництво лікарень нічого не зробили для підготовки медустанови до реформи.

Директор вважає, що чесна розмова мала б відбутися до літа 2019-го (тому що всі бюджети на 2020 рік подаються у серпні).

Місцева влада поплакала б, сказала б своїй громаді, що ось тут ми зараз поки що не побудуємо дорогу, школу чи садочок, і заклала б у свої бюджети гроші на підтримку своїх лікарень. "Ось так це мало бути. Але навіть якби це сталося, однак було б складно й боляче, бо війна, бо грошей у країні немає. Але принаймні це була б якась дискусія. А зараз це просто ґвалт", - каже він.

По-друге, було сказано, що Мінздоров'я з НСЗУ придумають якийсь варіант, аби працевлаштувати хоча б частину співробітників кафедр і запустити процес створення університетських клінік.

І по-третє, МОЗ і НСЗУ обіцяли подумати, що робити з туберкульозом та інфекціями в ручному режимі. Психіатрія, на жаль, не прозвучала.

Але реформу було вирішено все-таки запускати.

Тепер же її готуються згортати й розмазувати гроші всім так, як було у 2019-му, зрівнявши 10 відсотків свідомих медиків - менеджерів, лікарів, медсестер, котрі готувалися до реформи, з тими 90 відсотками, які не робили нічого, обурюється Марабян.

"Всі ці лузери тепер потирають руки, бо старі схеми залишилися, й нікому не треба хвилюватися. Зрівнялівка розмазуватиметься й далі. Як і раніше, ми всім будемо розказувати про 49 статтю Конституції. А медики – виїжджати з країни або помирати на роботі", - резюмує він.

Які висновки не були враховані під час розробки медреформи і яких дійшла робоча група з її вдосконалення, читайте у статті Алли Котляр "Скасуванння медреформи. Назад у совок?" для ZN.UA.