Підтримати
Впродовж останніх шести днів Збройні сили України пробили російські лінії на північному сході країни, почавши визволяти місто за містом на ще не так давно окупованій території. Спочатку Балаклію, потім Куп’янськ, а потім Ізюм, який був важливим вузлом у ланцюгу забезпечення російських військ.
Ці назви міст мало що скажуть іноземні аудиторії. Але все це місця, які були недосяжними, українці місяцями не мали з ними зв’язку. Тепер їх визволили за лічені години, - пише в статті для The Atlantic американська журналістка і Пулітцерівський лауреат Енн Еплбаум.
Вона зауважує, що багато речей в українському наступі були неочікуваними, особливо місце його проведення. Багато тижнів Україна гучно говорила про намір почати широкомасштабний наступ на півдні. Але найбільшим шоком стала не українська тактика, а російська реакція.
«Найбільше нас здивувало те, що російські війська не чинять опір», - сказав Еплбаум заступник Головнокомандувача Збройних сил України генерал-лейтенант Євген Мойсюк.
Більше того, коли їм пропонують вибір: битися чи відступати, багато російських військових тікають якомога швидше. Впродовж кількох днів солдати і багато інших людей на місцях публікували фото поспіхом покинутої військової техніки і обладнання. Були також відео черг з автомобілів, які нібито належали колаборантам. Вони тікали з окупованих територій. Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що російські солдати знімали свою уніформу, переодягалися в цивільний одяг і намагалися проникнути на територію Росії.
СБУ створила гарячу лінію, на яку російські солдати можуть зателефонувати, якщо захочуть здатися. Крім того, спецслужба публікує перехоплені телефонні розмови деяких з них.
«Фундаментальна різниця між українськими солдатами, які воюють за існування своєї країни, і російських солдатів, які б’ються за зарплату, нарешті почала мати велике значення», - пише Еплбаум, додаючи, що, звісно ж, цієї різниці може бути недостатньо.
Українські військові краще мотивовані, але у російських все ще більші запаси зброї і боєприпасів. Вони все ще можуть завдати великих страждань цивільним, як вони це зробили нещодавно, обстрілявши лінії електропередач в Харкові й інших регіонах на сході України. Багато жорстоких і жахливих варіантів все ще доступні Росії, навіть якщо її солдати не будуть воювати. Атомна електростанція в Запоріжжі досі в зоні бойових дій. Російські пропагандисти говорять про ядерну зброю від самого початку війни. І хоч російські війська відмовляються вступати в бій на півночі, вони все ще чинять опір українському наступу на півдні.
«Хід війни може зробити ще багато поворотів. Але події останніх кількох днів повинні змусити союзників України зупинитися і подумати. З’явилася нова реальність: українці можуть перемогти у війні. Чи ми на Заході справді готові до української перемоги? Чи знаємо ми, які зміни це може принести?» - пише Еплбаум.
Вона нагадує, що ще в березні писала про необхідність уявити таку можливість. При цьому вона дала досить вузьке визначення «перемоги»: «Це означає, що Україна залишиться суверенною демократією з правом обирати своїх лідерів і укладати угоди». Тепер Еплбаум зауважує, що через шість місяців це базове визначення вимага уточнень. Вона пригадує, як кілька днів тому міністр оборони України Олексій Резніков, виступаючи перед аудиторією, сказав, що перемога тепер повинна включати не лише повернення до кордонів 1991 року включно з Кримом і Донбасом, а й виплату репарацій за заподіяну шкоду, а також проведення трибуналу над воєнними злочинцями, щоб дати жертвам відчуття справедливості. Ці вимоги в жодному разі не можна назвати обурливими чи крайністю.
Зрештою, від самого початку російська війна проти України не була війною за територію, її вели з геноцидними намірами. Російські сили на окупованих територіях катували і вбивали цивільних, арештували і депортували сотні тисяч людей, знищили театри, музеї, школи, лікарні. Обстріли українських міст, розташованих далеко від лінії фронту, вбили мирних людей і завдали Україні збитки на мільярди доларів. Повернення контролю над територіями як таке не може стати відшкодуванням для українців за вторгнення.
Але попри те, що воно цілком виправдане, українське визначення перемоги залишається надзвичайно амбітним. Відверто кажучи, важко уявити, що Росія виконає будь-яку з цих вимог, поки її чинний президент лишається при владі. Варто пам’ятати, що Владімір Путін поставив знищення України в самісінький центр своєї зовнішньої і внутрішньої політики, а також в ядро своєї політичної спадщини. Через два дні після початку провального наступу на Київ російські державні ЗМІ випадково опублікували, а потім зняли з публікації статтю, в якій передчасно проголошувався успіх вторгнення.
«Росія відновлює свою цілісність», - проголошувала стаття. Розпад СРСР - «трагедія 1991 року, ця жахлива катастрофа в нашій історії», - був скасований. І тепер «починається нова ера». Початкове завдання вже провалене. Ніякої «нової ери» не буде. СРСР не буде відновлений. І коли російські еліти нарешті усвідомлять, що імперіалістичний проект Путіна був не лише провалом для самого автократа, а й також моральною, політичною і економічною катастрофою для всієї країни включно з ними, тоді претензії російського автократа на легітимність його влади над Росією випаруються.
«Коли я пишу, що американцям і європейцям потрібно готуватися до української перемоги, от що я має на увазі: ми повинні очікувати, що українська перемога в українському розумінні цього терміну також покінчить з режимом Путіна», - пояснює Еплбаум.
Вона уточнює, що це «не передбачення, а застереження». Нинішня політична культура Росії дивна з багатьох точок зору. Найбільш дивна її риса - це повна відсутність механізму передачі влади. Ніхто не знає, хто може замінити Путіна. Але проблема не лише в цьому. Ніхто не має жодного поняття, хто може і буде обирати його наступника. В СРСР було «Політбюро», яке теоретично могло ухвалювати такі рішення. Інколи воно це робило. Натомість в Росії немає жодного перехідного механізму. Немає «спадкоємця престолу». Путін заборонив росіянам навіть думати про альтернативу його занедбаній і корумпованій клептократичній владі. Однак, на думку Еплбаум, навряд чи можна уявити, що він зміг би правити й далі, якщо центральна частина його претензії на легітимність, а саме обіцянка відновити СРСР, виявиться не просто неможливою, а й смішною.
Готуватися до падіння Путіна не означає, що американці, європейці чи інші аутсайдери повинні втручатися напряму в політику Москви. У них немає жодних інструментів, які б могли вплинути на хід подій у Кремлі. І будь-які спроби втручання точно будуть мати негативні наслідки. Але це також не означає, що йому потрібно допомагати залишатися при владі. Коли західні лідери держав, міністри закордонних справ і генерали думають, як покінчити з цією війною, вони не повинні намагатися зберегти погляди Путіна на самого себе чи на світ, його ретроградне визначення російської величі. Вони взагалі не повинні планувати переговори на його умовах, тому що може так статися, що вони будуть мати справу з кимось абсолютно іншим.
Навіть якщо вони виявляться ефемерними, події останніх шести днів можуть змінити природу російської війни проти України. Від самого початку, всі: європейці, американці, а зокрема глобальна бізнес-спільнота, - прагнули повернення стабільності. Але шлях до стабільності в Україні, довгострокової стабільності було важко уявити. Зрештою, будь-яке перемир’я, запроваджене надто рано, Москва могла б розцінити як можливість для переозброєння. Будь-яку пропозицію почати переговори в Кремлі вважали б проявом слабкості.
Але тепер настав час для запитань про стабільність в самій Росії. І цей фактор потрібно враховувати в західних планах теж. Російські солдати тікають, кидаючи військову техніку. Скільки доведеться чекати, перш ніж люди в оточенні Путіна почнуть робити те ж саме?
Можливість нестабільності в ядерній Росії лякає багатьох. Але цілком можливо, що тепер це вже неминуче. І якщо це те, що насувається, потрібно готуватися до цього, планувати, думати про таку можливість так само, як і про всі загрози.
«Ми навчилися не бути наляканими. Тепер ми просимо всіх вас не боятися теж», - сказав Резніков своїм слухачам в суботу.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google